WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка) - Реферат

Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка) - Реферат

вищою мірою був притаманний цій людині, виявляючись і в творчості Васильченка і в його життєвих вчинках.
Віддавши багато років учителюванню, Васильченко охочіше за все писав про школу і для школи. Але хоч мовиться про письменника-педагога, творам його зовсім чужі моралізаторство, повчальний тон - перед нами справжній художник, який цілком довіряє переконливій силі образу. Знавець народної душі, Васильченко відкриває в ній дедалі нові якості, захоплюється працелюбністю, високою моральною силою, яскравою талановитістю свого народу, яка з особливою красою виявляється в дітях - тямущих, веселих, пустотливих героях письменника.
Поезія оповідань Степана Васильченка в їхній людяності. Стислі, емоційно наснажені, вони відзначаються теплою, душевною інтонацією, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю й совісністю - одне слово, тими якостями, які так зворушують нас, скажімо, в художній прозі Антона Павловича Чехова.
Майстерність Степана Васильченка не потребувала зовнішніх ефектів. Він був чутливий до музики слова, постійно вдосконалював свій літературний стиль, збагачував його народною образністю й пісенною ритмі-кою, та все ж головною його турботою залишалося прагнення до граничної життєвої правди.
Крізь усі випробування долі письменник проносить віру в краще майбутнє. Сюжети його оповідань можуть бути трагічні, картини сумні, але й тоді душі героїв несуть у собі світло надії, мовби лягає на них відблиск вранішньої зорі.
Поезія отроцтва, чистота дитячої душі, її світлі мрії, фантазії, пристрасті, що тільки зароджуються,- це, мабуть, найулюбленіші мотиви творчості Степана Васильченка. До нього мало кому з наших прозаїків щастило такпроникливо заглянути у світ дитячої психології, з такою чуйністю, делікатністю, ніжністю доторкнутися до найзаповітнішого в ній. Інколи з сумом, а інколи з мудрою усмішкою, з лагідним гумором письменник відтворює радощі й печалі юної душі, бурхливі пристрасті маленької людини, в примхах, витівках і пустощах якої часто чується глибоко пережита відповідь на образи й прикрощі. Герої Степана Ва-сильченка бувають нещасливі, проте вони не ущербні і кращим із них доступна краса мужності, дружби, товариства, вони здатні захистити слабішого, не принизити свою гідність - це люди здорової народної моралі.
Професійний педагог, патріот і гуманіст, Степан Васильченко може бути уособленням того, що ми вкладаємо в поняття народний учитель. Незгасаючий інтерес сучасних читачів, надто вчителів, школярів, молоді до його творів пояснюється, певно, тим, що в особі цього письменника поєдналися проникливий лірик, дотепний митець і досвідчений педагог-вихователь, здатний не нав'язливо, з незмінною доброзичливістю й так-товністю сказати юному читачеві потрібне слово на початку його життєвого шляху. Шляхетність, інтелігентність, відданість обов'язкові - все це було у Васильченка, все це він, людина передових демократичних переконань, що самовіддано трудилася в ім'я духовного розвитку свого народу, проніс крізь роки й десятиліття. І ще було в ньому якесь по-юнацькому загострене почуття прекрасного і той вроджений оптимізм, життєрадісність міцної народної натури, що надавали світлого, стверджувального характеру навіть тим його творам, в яких відбивалися похмурі картини минулого.
Самозабутньо люблячи рідну Україну, болісно переживаючи кожний вияв самодурства й свавілля царських властей, які жорстоко душили українську культуру. Степан Васильченко високо цінував передову ро-сійську думку і так само, як і Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, умів дивитися на світ широко, без хуторянської обмеженості. Володіючи гострим соціальним зором, Васильченко чітко розрізняв друзів і ворогів, в його творчості ясно прозвучала інтернаціональна тема, така могутня в нашій літературі.
Як художник Степан Васильченко свідомо ставив своєю метою розвиток шевченківських традицій, дотримувався засад реалізму й народності - йшов тим магістральним шляхом, що виявився історично найперспективнішим. Від самого початку своєї письменницької діяльності Васильченко посів місце серед кращих творців української культури, здобувши репутацію суворого й вимогливого до себе художника. Його не звабило таке модне на початку XX століття декадентське штукарство, не пішов він і в легковажну белетристику, не піддався спокусі розміняти свій талант на літературний скоропис, який часом дається взнаки й у наші дні,- вже у перших своїх оповіданнях Степан Васильченко постає майстром, здатним створити художні речі найвищого гатунку, утверджуючи у своїй літературній практиці реалізм поетичний, тобто такий, що не обмежує своє завдання описом подій, не задовольняється фотографуванням зовнішнього шару явищ, а художньо перетворює дійсність, синтезує її, створюючи узагальнені повнокровні характери, які виражають суть людини, суть часу.
Васильченко завжди відчував свій кревний зв'язок з народом, з людьми праці. "...Життєвий шлях народного учителя і мужицького українського письменника, за якого я себе вважаю,- писав він в автобіографії,- шлях не винятковий, а характерний для дітей сільських пролетарів". Його творчість розвивалася в одному ритмі з рухом життя, відповідаючи на духовні запити сучасників.
Наш радянський багатонаціональний читач високо цінує у творах С. Васильченка теплу людяність, влучність психологічних характеристик, гумор, майстерність автора в пейзажних картинках. До кінця днів письменник зберіг непохитність духу, мудрий народний оптимізм. "Я глибоко вірю у велике майбутнє українського слова",- писав він у своїй авторській сповіді, вважаючи великим щастям працювати серед тих, хто "дбає за високий розвиток нащрго чарівного слова як зброї широких трудящих мас".
Степан Васильченко завжди пам'ятав, чий він син, кому зобов'язаний усім прекрасним і добрим, що з дитячих літ входить у душу разом з материнською ласкою, з красою вранішньої зорі, з піснями рідного краю.
Учитель із Ічні чесно виконав свій письменницький обов'язок. У чудових творах закарбував він свою полум'яну любов до людей праці, і нагородою йому за це - вдячне одвітне почуття нових і нових поколінь читачів.
Олесь Гончар
Loading...

 
 

Цікаве