WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка) - Реферат

Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка) - Реферат

пише Васильченко в автобіографічній повісті "Мій шлях", свої погляди на освіту селян висловлював ось таким чином: "Рано мужика грамоти вчити, та й навіщо вона йому? Хай учиться молитися богу, то й буде для його, а то його научи грамоти, то й пригодиться вона йому тільки на те, щоб прошеніє написати на тебе та бунтуватися. Грамота мужику - меч безумному".
Доноси, що посипалися на молодого вчителя, спричинилися до того, що він попервах опинився під наглядом поліції, а невдовзі й зовсім утратив роботу. Почалася важка смуга в його житті - кочування із школи в школу, із села в село...
Революцію 1905 року Васильченко зустрів студентом Глухівського вчительського інституту - ми бачимо його одним з керівників студентського страйку. Із захопленням вітає він революцію; коли на вулицях Глухова вперше залунала "Марсельєза", радісніюрми йшли під червоними прапорами і навіть "причулося, як прилюдно, тут, на вулиці, рвалися й падали на землю кайдани. Вірилося, що так уже й буде" ("Мій шлях").
Потім прийшла розправа. Васильченко назавжди прощається зі студентською аудиторією, починається смуга нових поневірянь. Він їде вчителювати на Донбас, де в цей час трудиться інший подвижник української культури - композитор Микола Леонтович, чиї" прекрасні пісні надихали гірницькі бойові дружини. В шахтарськім краї Степан Васильченко відразу знайшов своє місце: разом з повсталими гірниками він ділив радість надій, разом з ними скуштував і гіркоту поразки.
У роки реакції вчитель Васильченко опинився за ґратами. Бахмутсьна в'язниця... Так уже виходило, що багато чудових творів української літератури, які стали потім її гордістю, задумувалися, а часто й писалися в тюремній камері. Безсмертні вірші Тараса Шевченка, "Тюремні сонети" Івана Франка, громадянська лірика Павла Грабовського... Роки, проведені в неволі, не були безплідними й для Васильченка. Тут, у камері, народжувалося багато його зад умів, звідси бере початок цілий цикл "Осетинських казок", створених пізніше на основі фольклору кавказьких народів, до багатств якого Степана Васильченка прилучив його друг-осетин, товариш по неволі, що знемагав разом з ним у Бахмутській в'язниці.
У 1908 році Васильченко, хворий, виснажений, вийшов на волю й поїхав до рідної Ічні - вчителювати йому було відтепер рішуче заборонено. Залишалася літературна праця, приватні уроки, випадкові заробітки. На той час Васильченко вже був автором багатьох оповідань, хоч систематично друкуватися почав лише після переїзду до Києва. Там же 1911 року виходить перша книжечка його творів під назвою "Ескізи".
По трьох роках після цієї події вибухнула війна, кривава імперіалістична бойня. Командира саперної роти Васильченка відправили місити криваві болота Західного фронту. Злигодні солдатського життя три-вали до самої Жовтневої революції, яку Степан Васильченко разом з усією передовою українською інтелігенцією зустрів із захопленням, одразу ж влившись до лав будівників нової соціалістичної культури. Знову викладає в школі, не полишаючи літературної праці. Зростає його авторитет і в літературі, і в педагогіці. Степана Васильченка вважають одним із кращих народних учителів республіки, виходять у світ його літературні твори в чотирьох томах. До останніх днів свого життя, що рано обірвалося (письменник помер у 1932 році), він підтримує зв'язок зі школою, вчителює в Києві, пише твори для дітей та юнацтва: "Червоний вечір", "Авіаційний гурток", "Олив'яний перстень", в яких уже чітко простежуються риси нової радянської дійсності. У цей час багато перекладає: завдяки йому українською мовою заговорили Гоголь, Лєсков, Короленко, Серафимович.
Упродовж багатьох років Степан Васильченко .жив думкою написати великий масштабний твір про Тараса Шевченка, і хоч устиг завершити тільки першу частину задуманої праці - повість "У бур'янах", уже вона засвідчила, як глибоко проник письменник у життя Великого Кобзаря, чий подвиг самовідданого служіння народові завжди викликав у його душі си-нівське благоговійне почуття. До особи Тараса Шевченка він не раз повертатиметься у своїх статтях. "Пригадуєш,- писав у одній з них,- що було сказано в нашій літературі про Шевченка, що довелося читати, і бере сумнів: та чи сказано про Шевченка те останнє слово, яке б яскраво освітило цю гору, цю велетенську постать од верху до низу, од хмар до землі, чи зовсім розгадана ця загадка нашого народу?.. Те слово, яке освітить нам цю скелю, ще попереду..."
У когорті майстрів української класичної новелістики Степан Васильченко посідає чільне місце. Його творчість ось уже багато років користується незмінною любов'ю. Для людей мого покоління з дитинства знайоме ім'я цього письменника. Оповідання "Мужицька арихметика", "Талант", "Циганка", "Осінній ескіз" стрічалися нам іще в шкільних хрестоматіях, читанках. Окремі місця з його творів учителька читала напам'ять у класі, і в її устах слово письменника набувало особливої сердечності, захоплюючи своєю якоюсь справді чарівною силою. Широко знана п'єса з народного життя "На перші гулі"; ця річ так і яскрить гумором, пашіє м'яким ліризмом, завдяки своїй художності, сценічності, вона довгий час входила до репертуару шкільних і сільських драмгуртків. А повість про дитинство Тараса, про яку згадувалось вище, безперечно, належить до кращих творів нашої художньої Шевченкіани.
Слово Степана Васильченка не застаріло, і це свідчить багато про що. Чим же приваблює нас творчість цього письменника? Завдяки чому й нині слово його зберігає свою первісну свіжість, природно входить у нашу свідомість, звідки ця здатність збагачувати душу високим і прекрасним нарівні з кращими творами російської і української класики?
Гадаю, що проза Степана Васильченка знаходить шлях до сердець читачів передовсім тому, що вона правдива й поетична, зігріта почуттям поваги до людської особистості, нехай навіть це буде всього-на-всього безпритульний хлопчисько, що прижився в тюрмі, "нацанок" з однойменної новели чи герой кількох оповідань невдаха-вчитель - зацькована, затуркана істота, що відбила в собі всю безправність дореволюційної школи на Україні. Талант мужності й талан співчуття, без яких не буває справжнього письменника,
Loading...

 
 

Цікаве