WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка) - Реферат

Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка) - Реферат


РЕФЕРАТ
Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка)
УЧИТЕЛЬ З ІЧНІ
Життя цього письменника було навдивовижу цільним, безкомпромісним, плідним.
Народився Степан Васильченко (справжнє його прізвище Панасенко) 1879 року на Чернігівщині в старовинному містечку Ічні, яке не раз згадується в нашій історії. Мешканці Ічні, козаки та городяни, одвіку бо-ролися з турецькими завойовниками, польською шляхтою, із звиклими до перемог шведами. В цих визвольних війнах мужнів характер народу, гартувалися відвага і стійкість, оспівані кобзарями й лірниками, чиї протяжні наспівні думи майбутній письменник ще хлопчиком чув на ічнянських ярмарках. Зростав він у багатодітній трудовій родині, яка постійно боролася з нуждою. Влітку батько працював на різних сільськогосподарських роботах, а зимовими вечорами чоботарював, виконуючи замовлення сусідів з навколишніх сіл. "Батько мій, козак Василь Панасенко...- свідчитиме згодом письменник,- теж був трохи грамотний, учився колись у дяка, любив у свято сам почитать, поважав у людях освіту. Живучи з сім'єю у великих злиднях, він зворушливо піклувався про нашу освіту, давши нам з цього боку навіть більше того, що міг давати з його злиднями". Аби хоч якось зводити кінці з кінцями, в домі працювали всі без винятку - і дорослі, й діти. Незважаючи на злидні, сім'ю не полишав дух взаємної приязні й доброзичливості, тут не піддавалися смутку, полюбляли жарт, веселу історію, вечорами робота супроводжувалася піснею, і нерідко в руках у когось із хлопців, що забиралися на піч, з'являлася й справжня книжка. Найчастіше це був зачитаний до дірок "Кобзар" чи повісті Гоголя. Письменник Степан Васильченко не раз згадуватиме ці роки, важкі, напівголодні, які, проте, щедро дарували йому доброту й ласку близьких людей, роки, насичені нехитрим і простим, але таким напруженим і світлим духовним життям.
Як багато важать для творчої художньої натури враження дитинства! І якою дорогою була для Степана Васильченка його рідна Ічня, що так сповна, на все життя наснажила його переживаннями й враженнями. Холодні зими, чад у хаті, лахміття, недоїдання, перші прикрощі й образи - все тоне, як скаже потім письменник, "у цій блискучій, райдужній, світлій дитячій кінопоемі", перейнятій ясним сонцем і буйною радістю молодого життя...
Найболючішим і найпринизливішим було відчуття безправності. По кілька місяців на рік діти наймитували у багатіїв, з малоліття осягаючи азбуку соціальної нерівності. І все ж скільки пісень лунало вечорами над Ічнею, які прекрасні й поетичні були сині літні ночі, що ними колись захоплювався Пушкін і Гоголь, а потім Тичина й Довженко! їхню чарівну силу відчув на собі й Степан Васильченко і переніс її на кращі сторінки своєї одухотвореної прози.
В умовах гноблення, що стало нормою тодішнього життя, потрібна була міцна духовна опора, щоб людині не вдатися в розпач. Можливо, саме тому письменник так цінував у людях праці сприйнятливість до прекрасного, здатність за будь-яких умов зберігати в душі світлі вогники творчості, не дати погаснути їм серед обставин навіть геть несприятливих.
Співучий край, Ічня здавна славилася голосами. Васильченко пишався вокальною обдарованістю своїх земляків. Якось він жартома зауважив, що в самій лише Ічні можна набрати голосів для будь-якої опери. З цієї пісенної стихії і виростав письменник, естетика фольклору органічно входила в стиль його літературної творчості.
Через багато років, уже ставши визнаним і відомим, Степан Васильченко з теплим почуттям згадуватиме зоряні, співучі ночі своєї Ічні, вірних товаришів, і мрії тих літ, і лукавий зблиск дівочих очей... Назавжди збереже він у серці рідне село й отчу хату, де непорушний народний звичай і турботливе батьківське виховання постійно кликали до добра й духовності, пробуджували в дітях почуття справедливості й людяності, прищеплювали їм поняття національної культури й загальнолюдської моралі. "За всі роки, які я прожив у батьковій хаті,- з гордістю відзначить потім письменник,- я ні разу не чув брудної лайки чи якогось цинічного слова".
Явно виражені здібності до навчання, працелюбність і великою мірою щасливий збіг обставин допомогли Степанові Васильченку переступити поріг Коростишевської вчительської семінарії, зі стін якої він вийшов з дипломом, що відкривав, здавалося, широку й пряму дорогу в життя. Дев'ятнадцятилітній юнак, сповнений життєвих сил, їде вчителювати у віддалене село на Київщині, в Канівський повіт - шевченківські краї. З класичної літератури добре знаний образ молодого інтелігента з демократичного середовища, світлого мрійника, натхненного високою ідеєю сіяти "розумне, добре, вічне". Степан Васильченко належав саме до таких людей. Він горів прагненням бути корисним трудовому люду, допомогти селянським дітям розкрити свої здібності - адже навіть серед найзнедоленіших, нужденних, напівголодних стрічалося на його життєвому шляху стільки обдарованих самобутніх натур...
Невдовзі після появи в селі нового вчителя стали виникати драмгуртки, склався народний хор: до школи потяглися не тільки діти, а й дорослі. Це відразу насторожило сільських верховодів, ревнителів усталеного порядку. Оповідання, що згодом вийдуть з-під пера Степана Васильченка, розкажуть, скільки небезпек чатує на сіяча "розумного, доброго, вічного", в якій гні-тючій атмосфері підозріливості, стеження, ворожнечі опинявся молодий учитель, коли він був людиною незалежних поглядів, дружив із селянами, не плазував перед можновладцями. Піп, пристав, казенний інспектор, куркуль-глитай -усі вони ока не спускали з приїжджого "баламута". Доносити на вчителя вважалося справою цілком похвальною - тільки порушник спокою, потайний крамольник може дозволити собі читати селянам "мужицькі книжки" (тобто книжки українською мовою), співати пісні на селянських весіллях, збирати навколо себе сільську молодь і розігрувати разом з нею всілякі театральні комедії... Офіційним і, мабуть, найревнішим наглядачем був сільський піп, такий держиморда, що з ним аніяк не знайти було спільну мову молодому вчителеві, поборникові культури. Хіба міг Васильченко змиритися з філософією цього мракобіса, котрий, як
Loading...

 
 

Цікаве