WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість Степана Процюка (пошукова робота) - Реферат

Творчість Степана Процюка (пошукова робота) - Реферат

можна все це авторові закидати, звісно, можна. Але можна цього й не робити, тому що мені особисто "Інфекція" нагадує великий, існуючий за своїми внутрішніми незбагненними законами мовний заповідник, який при ближчому розгляді легко надається до класифікування. Ось, коли Степан описує гарну дівчину, він пише "супервродлива та гіпердоброзичлива" (просто гібрид якийсь), а негарній, відповідно, теж чітко вказує на її місце: "Ох ти ж, курво, з манікюрами та педикюрами, червоними, як невинна кров". Все чітко і зрозуміло. Або, наприклад, згадувані вище цитати з російської. Автор ними відверто не гребує, але при цьому подає їх у такій психоделічній транскрипції, що його герої, використовуючи російську, починають говорити, як ґестапівські офіцери в радянських фільмах про війну: "Ти помніш, мая Акуліна, наш пєрвий нальот на любофь, а всьо ета била в сарає, в тєлятнікє возлє кароф". Особливо зворушує оте "кароф", яке римується зі "Смірнофф".
Чим переважно зайняті герої роману Степана Процюка? Переважно вони думають (на самотині) чи говорять (в більших чи менших компаніях, ну, себто коли пішла розслабуха) про наболіле. Це наболіле в них усіх знаходиться на одному і тому ж місці, тож малюючи картини чи займаючись оральним сексом, герої "Інфекції" незрадливо говорять (малюючи) чи просто думають (займаючись оральним сексом) про Україну. Авторські ж ескапади в цих випадках набувають особливої епічності, як от концептуальне: "Сава Чорнокрил не любив України", чи не менш концептуальне: "Кирило Орленко не церемонився, вивалюючи гостям правду-матінку", або ж зовсім сакраментальне: "а у Пирятині ти був, у Яготині був, у Почаєві був, у Берестечку був, питаю руба, був чи не був?" Як правило, відповіді на його руба ніхто не дає, бо що ж ти на це відповіси, коли події роману відбуваються ніби в якійсь паралельній реальності, такій собі матриці, до якої зась усякому, хто не переймається українськими проблемами. Натомість для тих, хто переймається, будь ласка - "випив, розслабився" і гайда дешифрувати псевдоміти по повній програмі.
Загалом же, після прочитання саме цього твору, починаєш розуміти, за що одні українську літературу ненавидять, а другі її ж, цю літературу, обожнюють, і чому цих перших набагато більше, ніж других. Тож якщо ви прочитали "Інфекцію" і байдуже знизали плечима, то ви або не розумієте української мови, або, подібно до неодноразово згаданого нами тут Сави Чорнокрила, України не любите. Але тоді з вами просто немає про що говорити.
3. Огляд роману "Тотем"
Кожний талановитий мистецький твір із необхідністю приречений стати симптомом духовного стану своєї епохи, її розчарувань і її ілюзій. І це аж ніяк не залежить від суб'єктивних намірів автора, який може чи то бути активним бійцем на полі суспільних битв, чи то ховатись від дійсності у вежу зі слонової кiстки. Така властивість особливо рельєфно прокреслюється в період змін, коли відчуваєш фізично: твір, написаний півроку-рік тому, сьогодні б не з'явився. А ті, що з'являються, виростають на іншому психологічному грунті й мають іншу тональність.
Роман Степана Процюка "Тотем", оприлюднений торік у двох останніх книжках "Кур'єра Кривбасу" і нині підготовлений до друку видавництвом "Тіповіт", сьогодні б уже, очевидно, не написався (власне, як і попередні прозові полотна цього автора "Інфекція" та "Жертвопринесення").
"Таке сіре небо висіло над містом, мовби увібрало у своє неосяжне тіло всю страхітливу безперспективність епохи" - подібна картина дійсності і подібне світовідчування переважали в роки після поразки демократичних сил у 1999-му. Романи Процюка зафіксували настрої періоду, що може бути названий пізнім кучмізмом, з правдивістю художнього документа: "Світ як депресивна темрява, де всі понуро бредуть дорогою безглуздя. Будинки наче пастки, у яких тортурують і колесують кохання. Перехожі - всі! всі! всі! - є психопатами або посланцями демонічного лікаря".
Утім чи є підстави приписувати ці слова авторові, у крайньому разі - оповідачеві? Вони, по ідеї, повинні належати одній з героїнь - Владиславі. Але з не меншим успіхом їх міг би промовляти й оповідач. Тканина роману здебільшого зіткана саме з таких слабо індивідуалізованих "подвійних" монологів, у яких чи то персонажі безперервно переконують себе в чомусь, прагнучи намацати внутрішню точку опори, чи то автор прямим текстом звертається до читача і намагається його в чомусь переконати.
Світ ніби застиг у своєму розвитку, і нечисленні дійові особи "Тотему" не стільки діють, скільки безконечно рефлексують, безконечно порпаються в оприявнених і прихованих власних комплексах, інколи вражаючи дивовижною обізнаністю в спеціальній психіатричній та психоаналітичній термінології. Їхній природний стан - самотність, їхні взаємини з оточенням найчастіше натикаються на нерозуміння і закінчуються трагічним розладом. Бо "ми майже нічого не знаємо про інших". Бо "будь-які поповзи щодо пізнання подібних - лише банальна ілюзія, іноді шкідлива, частіше безпечна, а подекуди і смертоносна". А звідси неухильно випливає узагальнююча сентенція: "Наше життя є лише сумою помилок".
Принципове зміщення акценту з дії на психологічні стани призводить до розпаду сюжету, який подекуди набуває характеру броунівського руху: вже випадкових зіткнень персонажів досить для чергових спалахів саморефлексій.
Узалежнений від психотропних ліків Віктор знущається над матір'ю, невідомо за що по-садистському мститься закоханій у нього Владиславі і пробує накласти на себе руки. Батько хлопця шукає вихід ізособистого нещастя в перманентних адюльтерах, до яких давно втратив смак та інтерес. Політично свідомий Михайло Юркевич розчаровується в національній ідеї і поволі спивається. Навіть успішний бізнесовець, спортсмен-"качок" Микита Крещук не може вирватись із заклятого кола невпевненості в собі та інших, тому так болісно й довго, через долання взаємної недовіри визріває любов між ним на Владиславою. Ця чи не єдина справді оптимістична сюжетна лінія по-своєму показова: від "великої антинебесної імперії деградації" люди прагнуть сховатись бодай у приватне життя, а поведінкою персонажів насправді керують пошук любові і трагічна нездатність її знайти.
Виявити певні художні паралелі до "Тотему" в світовій літературі неважко. Наприклад, його можна порівняти з "Вуликом" Каміло Хосе Сели, в якому відобразилися реалії франкістської диктатури, - така ж першочергова увага до психології героїв, такий же нечіткий, ледь означений пунктиром сюжет. Однак у Степана Процюка інші акценти. Він зосереджується на межових станах героїв, які під пресингом безнадії часто опиняються на грані неврозів чи психічних розладів, тому художній "розтин" душ (а то й тіл!) іноді нагадує медико-анатомічне дослідження з амплітудою, за словами письменника, "від унітаза до Ікара".
Проте спроба створення українського психіатричного роману, яка простежувалася ще з ранніх повістей Процюка, пізніше зібраних ним у книжці "Шибениця для ніжності", схоже, добігає кінця. Неважко відчути і певну концептуальну вичерпаність, і втому автора - чи не тому уривчастий монолог оповідача-героїв раз по раз збивається на риторику, на публіцистичність у її прямолінійному, майже чорно-білому варіанті.
Публікація "Тотему" збіглася з "помаранчевими" подіями, і в тому можна побачити свій маленький символ. То була пора, коли духовний клімат у країні змінився, коли закінчився період безперспективності і люди отримали надію. А тому - о, іронія книжкової долі! - вже через лічені місяці після публікації він став перетворюватись на історичний роман про наше зовсім недавнє життя.
Cтепан Процюк
П Р О О Б Р А З
Западається біль за сторінки рожевої віри.
Як чаклунка на воску, шукаєм рожевий пісок.
І шляхетна стріла, обминувши шляхетні турніри,
Прорізає вертепи червоних і чорних думок.
Намалюємо жаль (і не в стилі класично- французькім).
Заморозимо шкло, не кидаючи велич на брук.
А мазня та шедевр перетнутись не встигнуться - дзуськи !
Наш гербарій віднайде залюблений в класику внук.
Він віднайде його не як свідка клінічних гімнастик
До закінчення віку. Не як претензійно нажебраний мох.
Посміхається нам із генези прапорів та свастик
Наш онук, наш новий ренесансовий Бог !
Список використаної літератури
" Зустріч з Степаном Процюком // Доба. - № 5 (279). - 21 січня 2003 року.
" Мельник Віктор. Присмерк "імперії деградації" // Україна молода. - №103. - 08.06.2006
Loading...

 
 

Цікаве