WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська література за п'ятдесят років (1917-1967) - Реферат

Українська література за п'ятдесят років (1917-1967) - Реферат

сучасних поетів, прозаїків і драматургів. Ціла велика наукова література появилася в галузі шевченкознавства і франкознавства. Стиль і рівень цим дослідам і публікаціям надавали і надають такі імена, як: О. Білецький, М. Возняк, С. Маслов, Степан Крижанівський, С. Шаховський, Є. Кирилюк, Леонід Новиченко, Є. Шабліовський, Ю. Івакін, О. Дей, Ю. Кобилецький, П. Колесник та ряд інших. Історико-літературні дослідження позначені виходом у світ великої двотомової "Історії української літератури" і третього скорегованого тому "Історії української радянської літератури", кількома підручниками для середніх шкіл, п'ятитомника "Українські письменники; Біо-бібліографічний словник" та інших корисних довідкових бібліографічних збірників. Історія української критики за довгі роки дочекалась розумного і солідного дослідження "Українська літературна критика 70-х років XIX ст." М. Д. Бернштейна, "Зібрання праць у 5-ти томах" академіка О. Білецького, "Теоретична боротьба в українській літературі (перша половина XIX ст.)" П. Волинського, "Становлення реалізму в українській літературі" Д. В. Чалого тощо. Очевидно, на працях цих де-не-де лежать ще залишки історико-літературних концепцій і оцінок доби Сталіна. Очевидно, на цих дослідженнях у більшій чи меншій мірі лежать зобов'язуючі "рішення партії з питань ідеології". Само собою, що "в основу їх" з більшим чи меншим талантом поставлено "ленінську теорію відображення", "партійність" і "вчення про дві національні культури". Але все це, порівняно до ширини і глибини досліджуваного і систематизовані фактичного матеріялу сучасними радянськими критиками і літературознавцями, має другорядне і периферійне значення. Якщо до цих праць радянських українських літературознавців додати, звичайно, скромний доробок українських дослідників і критиків поза межами України, що до певної міри вносять потрібні корективи в праці радянських літературознавців, то можемо ствердити, що українська критика і літературознавство вийшли на передову лінію сучасної думки.
* * *
Але справді нове пожвавлення, нове свіже слово, нову думку, форму, нові мистецькі відкриття принесло в літературу молоде покоління. Покоління, що вперше виступило творчо в добу ліквідації культу особи Сталіна і вже сьогодні ввійшло в історію під назвою "шестидесятники". У фарватері того покоління пішло все молоде, творче і талановите. В поезії - Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Віталій Коротич, Борис Олійник, Микола Сингаївський, Олесь Доріченко, Роберт Третьяков, а за ними ще молодші - Олексій Булига, Ігор Калинець, Борис Нечерда, Ірина Жиленко, Василь Голобородько, Ніна Гнатюк, Світлана Йовенко та багато інших. У прозі - Юрій Мушкетик, Євген Гуцало, Юрій Щербак, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук та інші. У літературознавстві та критиці новий і вищий етап позначили вдумливі й розумні досліди Наталії Кузякіної ("Нариси української драматургії", т.т. І і II, "Драматург Микола Куліш" та інші), Віктора Іванисенка ("Поезія, людина, сучасність", "Народження стилю" та інші), а продовжують, поглиблюють і вивершують цю лінію справді талановиті і вдумливі праці Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Миколи Ільницького," наймолодшої з них Маргарити Малиновської та ще кількох без сумніву здібних і надійних критиків.
Отже, найновішу добу українського літературного процесу визначила своїм дужим і всебічним талантом велика когорта молодих і наймолодших поетів, прозаїків і критиків.
Вони насамперед творчо реабілітували живу людину і поставили її знову в центрі творчих роздумів літератури. Як відомо, в добу культу особи Сталіна існував недекретований, але реально діючий суворий поетикальний кодекс. Він визначав форму, засоби і стиль літератури. Він приписував суспільну й моральну поведінку письменника. Він зводив літературу до ролі прикрашувача і пропагандиста авторитарного духу диктатури. Він вільну творчу думку заковував у кайдани партійних догм і безглуздих нормативних приписів.
У такому підсонні людина, як живий внутрішньо-суперечливий індивід, майже зникла з літератури. Панував безбарвний образ людини-робота, людини-автомата, людини-ґвинтика суспільно-виробничої машини. Це в свою чергу зумовило людиноненависницьку, антигуманну свідомість самопоїдання, що в добу Сталіна була найвищою формою суспільного поводження.
І лише з падінням Сталіна почала занепадати як і смертоносна поети-кальна догматика його доби, так і людиноненависницька свідомість її. Людина в усій своїй складній живій подобі знову повертається в літературу. З нею повертається й ідея справжнього, не кон'юнктурального гуманізму.
Є мука в світі - дика, невситима,
Тамована щодня й навіки невгасима.
Це - спрага людяности, і краси, і змоги,
Я нею сповнений. Мене пече щоднини
Жагуча спрага щастя для людини.
Тривоги людства - це мої тривоги.
- писав у своїй молодечій, але мистецько-вникливій поемі "Спрага" Іван Драч.
Тут варто підкреслити, що саме поезія в посталінську добу посіла властиве їй місце. Поезія не ілюстрація, службове поетичне ремісництво, не римування од на замовлення, а поет не виконавець наказів менших чи більших диктаторів.
Художнику - немає скутих норм.
Він - норма сам, він сам в своєму стилі...
- деклярує право поета на творчу свободу той же Іван Драч. Поет - деміург і орган народній, а поезія - образне бачення, відчуття й зображення "многости" й "одности" світу - світу правди, добра, краси.
Отже, поетичну творчість покоління післясталінськоі доби характеризує безперервність мистецьких відкрить і новаторських пошуків у царині форми й змісту. Не плаский утилітаризм, не стандартна спрощена підробка під мистецтво, не відтворення готових, кимось наданих соціологічних чи партійних теорій, як це було в добу "культу особи", а глибоке вникнення в життя й психіку людини, ускладнені асоціятивні образи, багатопляновість підтексту, б'ючка та іскрометна метафора.
Тут треба хоча б коротко згадати про ті значні успіхи, яких добилися українські перекладачі мистецької літератури. Вони дали за останнє десятиріччя низку архітворів світової прози, поезії і драми. В ряді цих подвижників збагачення українського мистецького слова і думки стоять такі імена, як Борис Тен ("Одіссея" Гомера, "Поетика" Арістотеля та ін.), Василь Мисик (численні переклади з американської, англійської, шотляндської, німецької і таджицької поезії), Микола Лукаш ("Фауст" Й. В. Гете, "Декамерон" Дж. Боккачо, "Мадам Боварі" Г. Фльобера та багатьох інших), Григорій Кочур (переклади з чеської, словацької, польської, англійської та
Loading...

 
 

Цікаве