WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська література за п'ятдесят років (1917-1967) - Реферат

Українська література за п'ятдесят років (1917-1967) - Реферат

Я. Савченка, Л. Курбаса, О. Слісаренка, М. Семенка, П. Филиповича, М. Рильського.
* * *
Катастрофа кінця 1920-го року замикає добу Української Народньої Республіки, а з нею і літературний процес тієї доби. Від 1921-го року українська література вступає в новий період свого розвитку. Багатовиявний у стилях, напрямках, ідеях, але єдиний у державних межах, літературний процес добиУкраїнської Народньої Республіки, після 1920-го року, пішов двома шляхами: 1) Літературний процес в Радянській Україні і 2) літературний процес поза її межами: а) Галичина, Буковина, Закарпаття і б) еміграція. Цей феномен був зумовлений тими ненормальними суспільно-політичними обставинами, що заіснували на Україні з 1921-го року. Внаслідок тих обставин, з одного боку, чималі території української землі й української людности опинилися в межах інших держав, а з другого, - значна кількість заслужених, відомих і відданих народові письменників змушена була покинути рідний край і вийти на еміграцію. Були це: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Олександер Олесь, Володимир Самійленко, Спиридон Черкасенко, Микола Вороний, Микита Шаповал (Сріблянський), Павло Зайцев, Галина Журба, Ол. Неприцький-Грановський, Павло Богацький, Володимир Дорошенко, Леонід Білецький, Василь Королів-Старий, Андрій Ніковський, Дмитро Дорошенко, Юрій Тищенко, Дмитро Донцов, Натале-на Королева, Микита Мандрика, Галина Орлівна, Дмитро Чижевський, Павло Христюк, Клим Поліщук, Ілля Борщак та декілька молодших, що їх поетична свідомість дозрівала в роки "великого ісходу" й еміграції: Юрій Дараган, Євген Маланюк, Олекса Стефанович, Юрій Липа, Наталя Лівицька-Холодна, Олег Ольжич, Улас Самчук та інші. Саме ці імена та їх друковані органи: "Веселка", "Нова доба", "Нова Україна", "Літературно-науковий вісник" та "Вісник" започаткували і визначили на перше пореволюційне двадцятиріччя літературний процес в еміграції.
Літературний процес Галичини, Буковини і Закарпаття репрезентували такі імена, як Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Петро Карманський, Василь Пачовський, Михайло Яцків, Богдан Лепкий, Роман Купчинський, Юрій Шкрумеляк, Василь Бобинський, Михайло Рудницький, Антін Кру-шельницький, Василь Гренджа-Донський та ряд молодших, як Ігор-Богдан Антонич, Вадим Лесич, Святослав Гординський, Богдан Кравців та багато інших.
Літературний процес в Радянській Україні започатковує збірник "Жовтень", що появився наприкінці вересня 1921 року. Збірник "Жовтень", після довгої, майже мертвої павзи від осени 1920 року, робив враження маніфесту "нової ери" й нового покоління поетів. "Наш універсал до робітників і пролетарських мистців українських", що відкривав збірник, найкрасномовніше про це говорить. Універсал підписали три, тоді ще початкуючі й маловідомі поети: Микола Хвильовий, Майк Йогансен і Володимир Сосюра. Не приєднуючи себе до жодної існуючої школи чи літературного напрямку, відштовхуючись, як вони писали, від "неоклясиків", від "футуристичних безмайбутників", від усіляких формалістичних шкіл і напрямків (імажинізм, комфутуризм тощо), вони оголошували "нову еру пролетарської поезії".
"Мідяною сурмою скликаємо до наших лав розпорошені творчі одиниці робітництва. Формуємо загони. Організуємо регулярну армію мистців пролетаріяту. Наші лави крилаті споюватимемо залізною дисципліною робочих ритмів і пролетарських метафор. У цьому попередники наші і пророки - Шевченко і Франко".
А літературний критик того ж гуртка Володимир Коряк свою статтю "Етапи" закінчував такою деклярацією:
"Перегортається нова сторінка історії. Не нова "школа", не новий "напрямок", не "течія" в рамцях старого мистецтва, але цілковите зірвання тяглости з усім попереднім, знищення всіх традицій. Початок "нової ери".
То нічого, що в цих перших декляраціях та універсалах було ще багато наївної патетики, неясних поглядів і плутаних, запозичених з арсеналу "пролеткультівських" теоретиків, тверджень. Все це випадкове і тимчасове. У творчій практиці і теоретичних висловлюваннях у більшості цих адептів "нової ери", згодом це все відсіється. Найголовніше, що цей виступ виразно закарбував початок нового українського по-революційного літературного процесу.
* * *
Український літературний процес 20-тих років назавжди ввійде в історію нашої літератури як один з найпотужніших періодів її ідейно-мистецького становлення. Це доба, коли, осяяна полум'ям визвольних змагань, активно і всебічно формувалась і утверджувалась суверенна свідомість української людини. І то в усіх аспектах її духового й державно-політичного життя. Людину цього модерного типу пристрасно шукала й омріювала тогочасна українська література. Людину, що виростала з буремних років революції й активно шукала свого віками гамованого "хочу". Максим
Рильський інтуїцією поета відчув і зобразив цей непереможний зріст української національної стихії такими словами:
Як ліс, як щогли сміливих фльотилій,
Знялися руки в темряві глухій.
Чи ж сила є, щоб цій безмежній силі
Сказати: стій.
Це та сама ідея, та ж свідомість, що її, трохи раніше й дещо в іншому аспекті, висловив П. Филипович в сонеті "Дивись..."
Бо не розстанусь з мрією своєю:
Став чоловік над чорною ріллею,
Як небо, гордий, сильний, як земля.
Двадцяті роки - це роки великих починів, плянів і візій майбутнього. Це, за висловом Рильського в цитованій вище поезії, "перший день творіння" розумної людини, сповненої почуття братерства й взаємодовір'я.
Це перший день творіння! Перший розум
І перше слово! Перший квіт і зір!
Радійте, груди, грозам і морозам!
Людино, людям вір!
Павло Тичина ще на початку 20-х років, як знаємо, закликав: "Приставайте до партії, де на людину дивляться, як на скарб світовий, і де всі як один проти кари на смерть".
Отже - гуманізм, як ідея, а людина, як носій і виразник її, це основа свідомости і бачення світу нашої літератури 20-х років. Ця ідея проймає майже всю творчість Миколи Хвильового, всі основні драми Миколи Кулі-ша, включно з трагічним образом "Маклени Граси". На цьому наголошував Юрій Яновський у "Майстрі корабля" і "Чотирьох шаблях". Це хвилюючі теми Миколи Бажана, Євгена Плужника, Василя Мисика, Олекси Близька, Володимира Гжицького, Олеся Досвітнього та багатьох інших. Це теми й ідеї також усіх визначних майстрів українського слова поза межами Радянської України: і В. Стефаника, і Ольги Кобилянської, і А. Крушельницького, і В. Бобинського, і Р. Купчинського, і молодших: Б.-І. Антонича, В. Лесича, С. Гординського та інших. Це теми й письменників еміграції: В. Винниченка ("Соняшна
Loading...

 
 

Цікаве