WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби) - Дипломна робота

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби) - Дипломна робота

видавалася в Чернівцях, перетворилася на рупор радикального крила українського національно-визвольного руху 1930-х років.
Наступний період у житті О. Кандиби розпочинається після жовтневих подій 1938 р. із виникненням Карпатської України. Саме на Закарпатті в 1938 - 1939 роках розгортаються державотворчі процеси, які 15 березня 1939 р. привели до проголошення самостійної Карпатської України. З перших днів бурхливих карпатських подій О. Кандиба у їхньому епіцентрі. Як повноважний заступник голови проводу ОУН А. Мельника в Хусті, він разом із Р. Шухевичем, М. Колодзінським,З. Коссаком та іншими членами організації очолює боротьбу за незалежність краю. Згодом О. Ольжич напише: "П`ять місяців державного життя Карпатської України пробігли в нерівних та неспокійних умовах".[64] Реально це означало заснування Карпатської Січі, добування зброї, організація самооборони, тренування новостворених бойових загонів, запобігання диверсіям, організацію опору всім, хто зазіхав на Карпатську Україну. Про ці події яскраво згадував один зі сподвижників О. Кандиби Улас Самчук. Він писав: "Безконечні засідання, наради, з`їзди, роз`їзди. Не раз після довгих нарад ми ще довго обговорюємо справи перед сном. Жилося, як на вулкані, день-щодень нові несподіванки, здебільшу гострі і загрозливі, безкінечні пограничні інциденти з братами поляками на півночі або вражими мадярами на півдні...". [53] Передбачаючи всю трагічність фіналу, О. Ольжич бореться і веде за собою товаришів, які називають його без жартів "військовим міністром". Потім з`ясувалося, що О. Кандиба мав безпосередній і майже щоденний зв`язок з Головою Проводу полковником Мельником, який перебував у Відні, й він фактично був головною пружиною діяння націоналістичного сектора. З документів відомо, що О. Кандиба виконував обов`язки координатора ідеологічної й політичної роботи в Карпатській Україні. Після розгрому військ Карпатської України угорськими регулярними частинами із застосуванням танків і артилерії, на заклик Олега Ольжича розпочинається партизанська боротьба в Карпатах. Проте взяти в ній участь йому не довелося, позаяк Ольжич разом із товаришами потрапив до полону й опинився у концентраційному таборі Варя Лопуші, біля Ніредьгази. Разом із ним в угорській неволі перебували інші "культурники": Чирський, М. Мухін, М. Михалевич, О. Лащенко, Ю.Хименець та ін. До всіх арештованих угорська влада застосовувала жахливі тортури, багатьох "січовиків" розстрілювали без суду і слідства. Друзям поталанило визволити Олега з угорської неволі. Про страждання, яких зазнали він і тисячі інших українців у неволі, було описано у редагованому ним виданні "Карпатська Україна в боротьбі". В авторській статті "Вояки - будівничі" О. Кандиба писав : " Мадярський терор лютував без стриму кілька тижнів. Січовиків, яких полонено в боях за Королеве, Севлюш, Рокосів, Копаню, розстрілювали на місці... Тюрми набито арештованими, з якими поводилися мадяри нелюдсько..".[28]
Участь у подіях на Закарпатті звела до того, що Олег Ольжич майже цілком занурився в політичні та революційні справи. Міжнародна ситуація погіршувалася, грізні потрясіння вже стояли на порозі, наближалася війна. Необхідно було якщо не відвернути загрозу, то принаймні зменшити небезпеку, яка чигала на українську людність. Крім того, треба було виправляти становище, яке склалося в ОУН після смерті Є. Коновальця. У 1939 р. в Римі відбувся нелегальний Другий Великий Збір Українських Націоналістів. У його підготовці й проведені активну участь брав О. Кандиба. Внутрішні суперечності в ОУН вели до неминучого розколу. Це дуже негативно сприймав Ольжич, він переживав розкол гостріше, ніж угорський полон. Зваживши всі обставини, О. Кандиба вирішує залишитися з полковником А. Мельником. Це його рішення вплинуло на вибір багатьох інших націоналістів. Пізніше Я. Гайвас згадував: "Олег Ольжич своєю особою і своєю поставою перехилив рішення майже всього членства ОУН в колишній Чехословацькій республіці і більшості на терені Німеччини". Аналізуючи причини розколу серед національного руху, О. Ольжич приходить до невтішних висновків, які публікує в праці "Дух руїни".[43] Він зауважує, що і в княжу добу, і в період козацтва, і головне у часи Визвольних змагань чітко простежуються дві тенденції: "...конструктивна, яка скупчує українську потугу, і руйнівна, що розпорошує її, несе розбиття і розлад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною".
Вибух Другої світової війни ставав неминучим. Це чудово усвідомлював й О. Кандиба. Він переїхав до Кракова і звідти, із вулиці Зеленої, 26, керував підготовкою до близького походу українських націоналістів на Схід. У тому, що Німеччина вчинить напад на СРСР, він не сумнівався ні на йоту. Німцям Олег Ольжич не довіряв, навіть більше - очікував від них усіляких прикрощів, але гадав, що більшовицьку імперію вони завалять, а коли вона впаде - тоді виникне гостра необхідність відбудовувати поруйновану фізично і духовно Україну. А на це потрібні досвідчені й надійні фахівці - на всіх поверхах суспільства, в усіх ділянках громадського життя [9].
Останній етап у житті О.Кандиби розпочинається з нападом німецьких військ на СРСР 22 червня 1941 р. У цей час голова ПУН Андрій Мельник призначив О. Кандибу (Ольжича), одного зі своїх трьох секретарів, організаційним керівником на східноукраїнські землі. З Кракова Олег Ольжич переїздить до Львова і перебирає на себе клопоти, пов`язані з переміщенням членів Культурної Референтури і Комісії Державного Планування. Через деякий час він вже в Рівному і разом з учасниками похідних груп, переборюючи труднощі дороги, холод, голод, втому й численні небезпеки, вирушає на схід. Незабаром О. Кандиба потрапляє до рідного Житомира, міста, де народився. Про це він зворушливо пише К. Білецькій: "Я став на землю, яка споконвіку була нашою. Прийшов у місто, яке привітало мене, як рідного".[14] О. Кандиба збирається до Києва.
Однак поверненню до міста юності стали на заваді події, які розгорнулися в Житомирі 30 серпня 1941 р. на Бердичівській вулиці. У місті було вбито двох керівників ПУН О. Сеника-Грибівського та М. Сціборського. Цей злочин виявився справою рук бойовика ОУН-б, тобто бандерівця, Степана Козія. Від часу розколу ОУН це було вже чи не десяте вбивство прихильників А. Мельника, скоєне бандерівцями. На вимогу членів групи терміново було скликано організаційний суд, на якому Олег Ольжич виступив як прокурор. Вирок був одностайним: засудити до страти С. Бандеру та Я. Стецька. Проте полковник А. Мельник це рішення суду скасував. Незважаючи на підступи бандерівців, Ольжич, з огляду на своїпереконання, відмовляється займатися помстою.
Із великими труднощами О. Кандиба проник до Києва. Він під чужим прізвищем з`явся в місті та організовує штаб на Хрещатику,25. Пізніше, після підриву центру міста більшовиками, нова штаб-квартира влаштовується за Золотими Воротами. Надалі О. Кандиба мешкав у різних частинах міста. Я. Шумелда згадував: "Зустріч з Ольжичем відбулася в мешканні при Караваївській вулиці, ч. 12. Тривала вона десь від 6 години вечора до 4
Loading...

 
 

Цікаве