WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби) - Дипломна робота

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби) - Дипломна робота

продати,
Продать сестер, о Божа Мати,
Дітей, дружину, все продати,
Щоб випнутись на гору й мати,
Що мають господ? й магнати!" [40, 34]
Це, очевидно, є вигуком молодечого серця (на той час Олегу Ольжичеві було чотирнадцять років), запереченням "споживацького" менталітету. Подібні іронічні картини запроданців і перевертнів повторюються в різних альбомних і сатиричних поезіях, які були написані протягом 1920-х років ("Метаморфози", "Вже ціла зграя збіглась їх"). Напр. більшовицьке керівництво УРСР назване "зграєю", а його діяльність окреслена як "бенкет шакалів і гієн", де вони (більшовики) лижуть, плямкають і качаються над "чорним і роздутим тілом" країни.
Згодом, готуючи окремі твори до збірки "Рінь", поет став більш стриманим у вираженні своїх почуттів. Поезії з "Ріні" переважно відтворюють давні часи, вони пов'язані з працею археолога, яку тоді виконував Олег Ольжич у Чехословаччині, а також в Австрії, Галичині, Італії, США та Югославії. Інколи серед них відчутні мотиви, спільні з "неофіційними" творами, гумористичною частиною творчості автора. Такий сюжет уперше з`являється в жартівливій поезії 1926 р. "Святки, іменини, вистави".
Святки, іменини, вистави,
Олеся солодкі рядки...
О діти мої нелукаві
Мої нелукаві батьки!
Упертий з п`ятнадцяти років
В неділю із дому тікав.
Всі дні іменин, хмуроокий
Та злий, я в лісах проблукав.
Тепер мені легше.Зі мною
Є друзі. Нас троє є тут.
Щотижня ми сходимось знову
Та "мучим" військовий статут.
Герой (мабуть, є уособленням дев'ятнадцятилітнього Олега Кандиби-Ольжича) - "упертий", "в неділю із дому тікав". Збунтований проти батьків і їхнього способу життя він утікає до лісу, щоб там ходити й заспокоювати пориви свого серця. Через шість років Олег Ольжич пише вірш "Приходили. Стрічали шану й страх", де відображає завойовників південних земель ще до народження Христа. Суворі й войовничі колонізатори беруть собі за жінок місцевих дівчат, які народжують їм дітей, що залишаються, "наче вовченята", так само непосидющі й неспокійні, мріючи про далекі, небачені краї. Можна припустити, що цей їхній життєвий динамізм, прагнення чогось нового (може навіть слави) автор оцінює позитивно, як бажану модель життя.
Окрім активного життя (боротьба за свої ідеали, бажання нових досвідів), що його виражають й такі слова, як "ризик" та "відвага", Олег Ольжич сповідує й інші моральні цінності. Серед них є напр. "витривалість" (синонімами до неї виступають ще "вірність" і "стійкість"). З особливою гостротою оце прив'язання до своїх обов'язків автор "Ріні" змальовує на прикладах програної боротьби, коли герої знають, що вони приречені на поразку, але до кінця не хочуть скоритися перед ворогом і вступають у бій без жодної надії на будь-який успіх.
Читаючи поезію "У Цезаря, в одній з останніх книг" про облогу міста Аварикум у Галлії, видно, що автор симпатизує не звитяжним войовничим римлянам (хоча найчастіше поет описує події з точки зору переможця), а галлам, у яких він вбачає духовну перемогу, бо вони вміють вибрати між рабським животінням та смертю, що тоді стає єдиним способом визволення. Тут виразно відчувається дух філософії Георга Гегеля: раб буде рабом тільки тоді, коли він захоче ним бути та коли переконає самого себе, що це для нього єдиний можливий спосіб існування [54, 221]. Слід, однак, пам`ятати, що це Гегель, читаний крізь призму філософії Ф. Ніцше (у Гегеля пан також не може бути до кінця вільний, бо пана в ньому визнає слабкий раб, він теж обмежений страхом; Ніцше вірить у те, що цілковита свобода таки існує і тільки раб є обмежений у своїх бажаннях, пан - ніколи), позаяк усе покоління захоплювалося творами автора "Поза добром і злом".
Звертаючись до фантастичних і легедарних персонажів, український письменник символічно вказує дорогу власній Батьківщині. Так буде у випадку "Люкреції", де смерть безневинної, чесної жінки стає причиною для всенародного повстання проти місцевих тиранів і запровадження розумного керівництва в державі, яке згодом дозволить "щоб полонили море кораблі і легіони сушу полонили":
О, дяка, дяка! Неземна! Прегарна!
Таж буде все лише твоїй хвалі:
І мудрий устрій римської землі,
І Поле Марса, і холодна Карна [40, 62].
Варто звернути увагу на абстрактні поняття військових чеснот, символізовані у творі елементами архітектурного простору. І це не дивно: як закоханий у минуле археолог, Олег Ольжич, неначе грек або римлянин, персоніфікував ідеї Слави, Справедливості, Мужності у вигляді конкретних осіб або предметів. Поле Марса є, власне, таким знаком військового, бадьорого, переможного духу, який притаманний римлянам із часу вигнання останнього короля. Цікаво перегукується цей твір із хрестоматійним віршем Є.Маланюка "Не хліб і мед слов'янства", що закінчується славнозвісним прагненням.
Щоб власний Рим кордоном вперезав
І поруч Лаври станув Капітолій [31, 84].
Важливе місце у творчості Олега Ольжича займає тема боротьби духовного і тілесного. З одного боку, поет - дитина свого часу, і він не лишається байдужим, коли йдеться про культ фізичного здоров`я, спорту, сили м`язів. Про це свідчить хоча б такий фрагмент, у якому говориться про Ольжичеве покоління:
Воно зросло з шукання і розпуки,
Безжурно-мужнє, повне буйних сил,
Закохане в свої тугії луки
І в бронзу власних мускулястих тіл. [40, 73].
"Піхотинець" заснований на сюжеті роздвоєння рядового петлюрівця, душа якого "врочиста" і "білокрила" й "літає і в'ється над ним", коли "тіло, струнке і спокійне, ступає в холодних рядах". У цій поезії обидві "складові частини" людини об'єднані однією ідеєю, спільною метою - визволити рідний край. Автор таким чином висловлює свою думку про потребу гармонії в національному житті, поєднання бажань і дій, прагнень й учинків, ідеалістичних мрій і клопіткої праці. Мабуть, така гармонія приваблювала поета й археолога в первісних людях, у давніх племенах, які жили згідно з законами природи, будуючи свою етику на чисто природних основах.
Проте уже в ранніх поезіях видно дихотомію, роздвоєність героїв на психіку й тіло. Та знову, спираючись на принципів Ф. Ніцше (і Дмитра Донцова), український прихильник мужньої Еллади пам`ятає про вислів Менандера:"? ????? '?????? '?????". Для нього воля, духовне прагнення людини може підкорити собі стихійні пориви тіла та його недоліки (щоб втримати описану гармонію обох елементів): "Захочеш - і будеш". У цьому випадку він наближається до вчення Платона про керівну роль розуму над тілесними потягами (Ф.Ніцше, принципово далекий від платонівської філософії, теж уважав можливим "обернути свою волю", спрямувати її на негатив, від "хочу" до "не хочу", як визначальний аспект психології Надлюдини) [33]. Про таке трактування художніх образів-антиподів у творчості О.Ольжича пише Олег Баган: "Сила духу, його вічне стремління до Вищого, живодайна наснага, що творить світ і підносить його до ідеалу - ось істина буття земного. До цього завжди пориваються справжні сини людства - лицарі духу. Для них ніщо є тілесне,
Loading...

 
 

Цікаве