WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби) - Дипломна робота

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби) - Дипломна робота

коло худоби в стайні) і реалій життя тільки яскравіше відтворюють почуття закоханої в моряка, що має велике "серце кам'яне", можливо, навіть не просто моряка, а пірата.
Творів історичного звучання на українську тему в Олега Ольжича теж чимало. Найцікавішим серед них є "Зимовник". Саме слово, винесене у заголовок, означає козацьке самотнє поселення серед степу. У вірші це маєток значкового товариша, представника козацької старшини з низового братства. Наче повільним поглядом цього запорожця охоплюємо його помешкання, табуни коней, неабияке багатство. Тут усе добротне, стале, на всьому відчувається догляд і невсипуща праця. Але старий козак замислений, його не тішить навіть красуня дочка, бо в Києво-Могилянській академії закінчують науку три сини, для яких запорожець, немов Тарас Бульба, уже підготував зброю для вступу до козацького коша:
О, не для них є цей зимовник, ні!
В світлиці, де килими волохаті,
Три шаблі їх чекають на стіні,
Що пам`ятають Корсунь і Охматів.
Козацька тема прослідковується і в поезіях "На темних кладках сивої ріки", де через образи юнаків передано дихання української історії:
Жінки стрункі і спраглі, що хати
Підводять синьо і беруть коноплі...
І родять хлопців.
Хлопцям тим рости,
Стріляти потай, їздити на охляп
І йти на осінь з піснею водно ...
Залюбленість автора в науку помітна у віршах "Геологія" та "Антропологія". У першому відчувається ненаситність науковця знанням, у другому автор розкриває глибокий смисл і романтику навіть такої, здавалось би, сухої науки, як наука про будову тіла представників окремих націй.
Творче кредо Ольжича добре окреслено в поезії "Робітня". Проблема таланту для поета тісно пов'язана з іменем Бога. Автор наголошує, що кожен вибирає собі долю уже в тому аспекті, як реалізує і виконує Господнє провидіння. У досить вдалій небагатослівній поезії "Господь багатий нас благословив" він констатує:
Господь багатий нас благословив
дарами, що нікому не відняти:
Любов і творчість, туга і порив,
Відвага і вогонь самопосвяти.
Цінні Ольжичеві вірші за біблійними мотивами. До них насамперед належать "Молитва" та "Бог ясний між людьми ходить". У першому вірші - показ великої сили Божого милосердя і справжнього людського смирення, яке допомагає людині стати людиною. У вірші "Бог ясний між людьми ходить" - опредметнена боротьба добра і зла в душі людини, спонукання людини відповідно до добрих і злих справ Богом і дияволом.
Очима свого покоління дивиться на світ Ольжич у циклах віршів "Городок. 1932" та "Незнаному Воякові". Не втратили й нині актуальності рядки:
І бачили очі дитячі твої
Широкі і схожі на рану,
Як люди, що знали визвольні бої,
Улесливо кланялись пану.
І слухали уші, коли вчителі
Учили нечесно-лукаві,
Лучити гонори своєї землі
У службу ворожій державі...
І встала потворна оголена суть
Повільної зради ідеї.
Не може, не може, же може ж так буть,
Облудники і фарисеї.
З розчарування, з відчаю і самопожертви родиться бажання жити по-козацьки, по-предківськи, рівнятися на потоптані святині й знищені ворогами ідеали. Вірш "О, націє, дужа і вічна, як Бог" ця проблема постає у всій складності, але одночасно й красі та силі:
О, націє, дужа і вічна, як Бог,
Не це покоління холопів,-
Хто злото знеславить твоїх перемог
При Корсуні і Конотопі.
О, націє, що над добро і над зло,
Над долю і ласку, і кару
Поставили тих, що їх сотні лягло
У дні незабутні Базару.
Олег Ольжич був істинним, не шароварним патріотом, ніколи не приставав до тих, кого зобразив як негативних персонажів у циклі "Незнаному Воякові", тих, що читали газети, милувалися минулим, тішилися річницями і в той же час нічого не робили для України.
Багата на драматургію думки й почуття, лірика Ольжича ощадна в художніх засобах, тяжіє до класично випрозореної форми. Саме в цьому він стояв чи не найближче з-поміж "вісниківської квадриги" до київських "неокласиків" і, до речі, цього не приховував.
За аскетичною афористичністю строф лірики Ольжича постає напружена думка борця, що простує над прірвою екзистенційності до великої мети. Все це на повен голос пролунало у "Вежах", де замість заглиблень в історію відчувається гаряче дихання сучасності, риторичні формули-гасла відтворюють атмосферу тривоги й готовності до боротьби. Помітне місце у збірці посідала поема-хроніка "Городок. 1932", де йшлося про суворе життя українських підпільників за умов дифензиви. Друга частина "Веж" складає цикл "Незнаному Воякові" - своєрідна естетизована політична програма українського підпілля тих літ. Виступаючи з прямим осудом безперспективної інерції українства, Ольжич закликає не примирятися з принизливим животінням раба.
"Підзамчя" - посмертна збірка Ольжича, хоча він її підготував ще 1940р. Вона синтезувала творчі пошуки поета часів "Ріні" та "Веж", засвідчила високу культуру його художнього мислення, схильність до філософських узагальнень духовної дійсності, її драматичних колізій. Поета завжди цікавили горді й нескорені постаті ("Муки св. Катерини", "Пророк"). Його лірика - це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи, до виборення права бути органічним складником генетичної пам'яті народу ("Триптих").
"Провідною ідеєю українського народу від світанку віків є Ідея Слави - тобто беззглядна цінність героїчного повнення призначення людини. Це "іскати собі чти, а князю слави" - "Слово о Полку Ігоревім", "Князем слава і дружині, амінь!". Це "як слави зажити", "слави добувати", "слава не вмре, не поляже" - "преславного Війська Запорозького" і "Славних Гетьманів". Це, нарешті, коронна ідея Шевченкового духа й цілої новітньої української літератури - "Слава України". Не диво, що вже від 1917 року стала вона гаслом націоналістичного руху" [40, 231].
Ці рядки із статті Олега Ольжича "Націоналістична культура" (1940). Вони вказують на героїчне начало етики (назване "ідеєю Слави"), що її сповідував автор "Веж".
Микола Ільницький поділяє поетичну спадщину О.Ольжича на "археологічну" та публіцистичну, зазначаючи водночас, що це лише зовнішній поділ тих творів. Справді, серед ліричних високохудожніх поезій митця можна знайтивірші, як і розкривають злободенні події, дають моральні настанови, містять політичні пристрасті. Коли ще взяти до уваги цілу низку статей, тоді однією із головних тем усієї творчості Олега Ольжича можна виділити національну етику. Член ОУН мусив задумуватися над майбутнім нації, уявити собі її майбутнє, створити проекти духовного і культурного відродження України.
У своїх публіцистичних виступах поет говорить про мораль, показує, де лежить межа між Добром і Злом, а у віршах раннього періоду пристрасно звинувачує горе-патріотів, яких не бракувало в період існування Української Народної Республіки:
За шмат гнилої ковбаси
Ти батька й матір продаси
І говориш Христу: "Єси,
О, поможи братів
Loading...

 
 

Цікаве