WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Франко і Львів. - Реферат

Іван Франко і Львів. - Реферат

привітання. На думку деяких дослідників, очевидців, він зовсім не дбав про товариські форми спілкування, найголовніше для нього була праця. Він писав, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола. Франко не любив бувати у так званому "товаристві", не ходив на забави, вечорниці, бали, концерти. Зрідка знайомився з новими людьми. Натомість близьких йому людей радо приймав у своїй хаті, щиро гостив чаєм і питним медом. Вважається, що у читальні НТШ відбулася перша зустріч Франка та Михайла Грушевського. Ганна Франко, донька поета, згадує: "У 1894 році Михайло Грушевський звернувся до тата за підтримкою. Мама, керуючись внутрішньою інтуїцією, не злюбила Грушевського. Так не хотіла вона, щоби ми будували хату біля них. Коли батько захворів, побачили ми справжнє обличчя Грушевського".
Будинок страхового товариства "Дністер". Там був закладений "ювілейний дар", зібраний народом у 1913 році для Івана Франка. Сума становила 27 тисяч корон. З початком І Світової війни гроші десь зникли.
Будинок Івана Франка (тепер музей Івана Франка). У 1900 році Іван Франко викупив на околиці Львова, яку називали Софіївкою, на вулиці Вінцента Понінського, 4, 9 сотих землі і розпочав будівництво своєї вілли. Був укладений контракт між купцем Й. Рогсеком, М. Грушевським та І. Франком. Придбання ділянки під житло та спорудження будинку призвело до конфлікту Франка та Ольги Хорунжинської, адже Франко записав будинок на себе.
У цій місцевості біля Стрийського парку колись стояла стара цегельня, було пасовисько для худоби - тут проживала біднота. На придбання земельної ділянки та будівництво дому використовувалися гроші, подаровані І. Франкові громадськістю з нагоди 25-ліття ювілею його літературної праці, а також посаг дружини письменника.
К. Гриневичева зазначає, що вілла поета занедбана, вікна без серпанків, стежки у бур'янах і смітті. Франко мешкає, як у постої при дорозі. Але є одне багатство у хаті - чудова бібліотека, яку Франко почав збирати ще гімназистом. Нову книгу Франко здавав у палітурню, де книгу оправляли у зелений сап'ян із золотим тисненням. Перед смертю Франка агенти Британського музею мали намір викупити бібліотеку. Але письменник заповів свій найдорожчий скарб товариству ім. Т. Шевченка. За це товариство призначило йому пожиттєву пенсію.
Вулиця Куркова, 25 (тепер вул. Лисенка). У 1914 році психічна хвороба дружини Івана Франка загострилася. Перебувати разом двом хворим людям без опіки було неможливо. 6 грудня 1914 р. І. Франко віддав свою дружину до закладу на Кульпаркові, де вона пробула чотири роки, так що навіть не йшла за труною свого чоловіка. І. Франко переїжджає до свого шкільного товариша, колишнього судді Йосифа Рейхерта.
Володимир Охримович (1870-1931) - адвокат, учений, журналіст у 1915 році часто зустрічав Івана Франка на вул. Курковій. Тоді Франко мешкав там у свого приятеля в окремій кімнаті. При зустрічах Франко жваво цікавився біжучими військовими подіями, надіявся на розвал Росії. Потім В. Охримовича арештували російські окупаційні війська і зв'язки з Франком перервалися.
Антоніна Трегубова, сестра дружини Франка, у спогадах пише, що у цей непростий період, коли поет лишився сам, через Червоний Хрест родичі з Києва передали йому 500 карбованців. Франко отримував також фінансову допомогу від своїх друзів з Наддніпрянської України. Гроші передавались через російську окупаційну адміністрацію. Зокрема, від Сергія Шелухіна - 50 карбованців золотом.
Залізничний вокзал. У жовтні 1861 р. було завершено будівництво вокзалу у Львові. Подорожуючи до Києва, Франко скористався потягом Львів - Підволочиськ, що курсував з вересня 1873 року, а з 1884 р. І. Франко подорожує до рідних місць залізничними шляхами Львів - Стрий, Дрогобич - Борислав, Станіславів - Гусятин.
Разом з родиною і часто у товаристві знайомих бував на Чортових Скелях поблизу Винників, відвідував Брюховичі, Янів, їздив потягом до Жовкви, де у с. Скварява жив Йосип Олеськів - молодий письменник. Працював у Крехівському монастирі над рукописами і стародруками, які використовував при написанні досліджень "Варлаам та Йоасаф" і "Апокрифи і легенди з українських рукописів".
Як кандидат у депутати парламенту Австрії І. Франко побував у Перемишлі, Добромилі, Мостиськах. 6 жовтня 1895 р. у Перемишлі Франко був затриманий агентом поліції і насильно привезений потягом до Львова.
У зв'язку з 40-річчям літературної діяльности І. Франко подорожував містами і містечками Галичини. Ось як описує сучасник зустріч у Золочеві 1911 р.: "Золочів прийняв його урочисто. ...На вокзалі було багато народу - старих, молодих, гімназистів..."
Востаннє сходами центрального входу до залізничного вокзалу Іван Франко крокував у 1914 році, напередодні І Світової війни. Згадує донька письменника Ганна Франко: "У 1914 році тітка з Києва вислала мені запрошення. Тато хотів відвезти мене до Києва (був уже давно важкохворим). Жандарми на російському кордоні не радили йому їхати. Я поїхала сама. Більше тата не бачила..."
Личаківське кладовище. На початку 1916 року стан здоров'я І.Я. Франка значно погіршився. У лютому 1916 року Катря Гриневичева віддала поета до шпиталю Українських Січових Стрільців на вул. Петра Скарги, 2а. У палаті хворого було жовнірське ліжко. За поетом доглядав його племінник Василь, син брата Захара. Іван Якович почував себе дуже погано - пухли ноги, відмовляло серце, були немічними руки. За два тижні перед смертю Франко пішов додому через все місто пішки у супроводі Василя. І. Франко залишився зовсім без рідних: сини воювали на фронтах, дочка поїхала до Києва, дружинабула у лікарні.
Про смерть Франка було оголошено в газеті "Діло". Першими, хто прибув, були двоє гуцулів-вояків. Одним з них був Петро Шекерик-Доників. Професор Бігеляйзен, знайомий Франка зі студентських років, якого повідомлено через три дні по смерти поета, застав його тіло, накрите подертим простирадлом. Професор вигукнув: "Так умирає геній великого народу". Карло Бандрівський - друг Франка зі студентських часів, зайнявся організацією похорону поета. Герміна Шухевич прислала вишиту сорочку свого померлого чоловіка. У ту сорочку і стареньке вбрання і був одягнутий Іван Франко. Ольга Роздольська та К. Бандрівський на Личаківському цвинтарі узгодили місячну оплату та тимчасове поховання покійного у чужій, великій гробниці, у якій було місце для шести домовин. Перед віллою І. Франка промовляв Кость Левицький - посол до Галицького Сейму. Виступили О. Колесса, К. Трильовський, З. Носковський. Відправляв отець Гургула з Волоської церкви. На траурному засіданні НТШ 31 травня 1916 р. виступив Василь Щурат. Серед польських друзів на похороні були Болеслав Вислоух та Ян Каспровіч - друзі по "Kurieru Lwowskim"
Але зустрічається зовсім инша інформація про похорон Франка, подаємо її без коментарів: "Українське громадянство, яке з усіх усюдів з'їхалося, маючи змогу побачитися знову по довгій розлуці, так поводилося, неначе на якомусь ярмарку: сміхи і реготи лунали вулицями, польська та єврейська публіка з іронічною усмішкою приглядались всьому й здвигали раменами. Так проводило українське громадянство Каменяра на вічний спочинок" (Зі спогадів Б. Барвінського).
Михайло Лозинський згадує: "10000 учасників похорону вирушили з вулиці Понінського понад Стрийським парком через площу Св. Софії, вулицями Св.
Loading...

 
 

Цікаве