WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жовтий князь” В.Барки – реквієм жертвам голодомру - Курсова робота

Жовтий князь” В.Барки – реквієм жертвам голодомру - Курсова робота

Чехов, свідок для суду: розповідати, що сталося в житті".
Напевне, не буде великим гріхом, коли ми слова професора Юрія Шевельова з його виступу з нагоди вручення 13 лютого 1982 р. Василеві Барці літературної нагороди фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів за строфічний роман "Свідок для сонця шестикрилих", де він назвав цей твір "підсумком і звітом автора, свідченням перед людьми і Богом", перенесемо на роман "Жовтий князь".
Так, "Жовтий князь" Василя Барки - це правдиве свідчення перед людьми і Богом про те, що чинилось в Україні тридцять третього.
Головні події, зображені у творі, відбуваються в с. Кленотичі. А за цим селом - уся замордована Україна. В центрі розповіді - хліборобська родина Катранників: батько Мирон Данилович, його мати Харитина Григорівна, дружина Дарія Олександрівна і троє їхніх дітей: Миколка, Андрійко й Оленка, Поряд з ними односельчани, такі ж хлібороби - "гурт худих дядьків". По інший бік - Григорій Отходін, столичний партпрацівник, його помічник Шкрятов, "партійці й сільрадівці з револьверами в кишенях, і також міліціонери з револьверами на поясах".
Доля сім'ї Катранників - це доля України. Василь Барка психологічно послідовно відтворює ту розгубленість і страх, що їх породило в думках та настроях селян виморювання голодом власного народу. Вони не вірять, що політика їх винищення здійснюється за вказівкою згори. Перестрашені люди в усьому бачать знак біди: в біблійному числі 666, у завершенні ХІХ століття, яке повинне було, хай пізніше, але заявити про свій кінець якимось пекельством, в падінні з неба мертвих птахів, у червоному прапорі, що набухає й чорніє від пролитої крові.
"То тільки здається, що їх прапори червоні, вони темні",- говорить Мирон Данилович.
Автор як би нагадує своїм читачам про дві форми вияву вічності - добро і зло. На початку роману він робить наголос на силі добра: сонячний ранок, мати одягає малу Оленку до церкви. Вічне почуття материнства у цьому епізоді заступає все як конкретний вияв добра. Саме це почуття допомагатиме людям лишатися людьми, боротися з невблаганними обставинами, не скоритися "жовтому князеві". Але скоро, дуже скоро скрізь запанував "жовтий князь" - чорною буряною хмарою провисла над Клинотичами кампаніявикачування хліба. Повисіла, затьмаривши людям сонце, та й покотилася далі Україною. А тут залишилася руїна, смерть, перше відчуття голоду. В душах людей - таке ж спустошення, як і по дворах, страх перед невідомістю.
Змальовані Барком докладні, часом вражаючі натуралізмом картини смерті селян та їх дітей, реалістичні описи голодних мук, пошуків їжі на зимових полях розкривають світові страшну правду про істинну сутність "процвітаючого суспільства", розвінчують радянський тоталітарний режим, який так цинічно штовхнув у голодну прірву своїх громадян, селян-хліборобів. Є в романі метафорична сцена і конкретний образ прірви, де палає вогонь, наче в пеклі, і куди скидають із поїздів людей, які рушають розжитися на хліб до Вороніжчини.
Викривальність "Жовтого князя" не лише в таких алегоричних схемах. Вона супроводжує весь текст твору. З особливою силою стримує викривальний пафос через зображення трагедії родини Мирона Катранника, у якій вимерли всі, лишився тільки наймолодший пагінець - Андрійко.
Спочатку до невпізнання була спустошена хата Катранників, хата-святиня, де ікони споконвіку осявали хліб на столі. Не лише хати, а й цілі села перетворювалися в пустку, згарище, руїну. "Сади скрізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур'янів. Все, що цвіло до сонця, пропало, ніби знесене бурею, пожаром, потопом, пошестю… Все зруйноване! Зграї гайвороння кружать скрізь, над всенародною пусткою, і через шляхи відлітають геть: на степи, обернені в океан бур'янів". Під колесо, яке самі розкрутили, потрапляють і самі партійці, пристосуванці (Гудина, Лук'ян), бо були рабами, слухняними гвинтиками людиноненависницької системи.
Конкретним носієм зла, його невід'ємною частиною у творі Барки є "рудий", "золотозубий" жовтий князь - представник високої партійної верхівки. Це він - той звір, "який вилазить із багна в образі компартії" у напівфантастичній оповіді діда Прокопа.
Вдається автор і до містичних видінь, символіки, казкових образів, щоб підсилити викривальний пафос твору. Всі негативні персонажі твору - це запроданці своїх душ нечистому - жовтому князю.
Викриваючи та розвінчуючи, Василь Барка не береться судити.
Проблема духовності, людяності, як одна із основних, розкривається через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли. До речі, про цю схованку знає Андрійко. Може, тому й залишився він єдиним із усієї родини живим, щоб віднайти цю чашу,- нехай вона знову у свій час засіяє в церкві.
Такий обнадійливий символічний фінал роману "Жовтий князь". Духовне його наповнення спонукає нас до гордості за українську націю, в дітей якої навіть голодна смерть не може вбити найголовнішого - людяності і любові.
Список використаної літератури
1. Барка В. Жовтий князь. - К., 1991. - 266 с.
2. Всесвіт.- 1990.- №7.- С.139.
3. Дроботько Н. Характеристика родини Катранників (за романом Василя Барки "Жовтий Князь")// Дивослово. - 2000. - №6. - с. 37.
4. Думанська О., Лисенко М. Тема голодомору в українській поезії і прозі. - Львів, 2000.
5. Забарний О. Роман Василя Барки "Жовтий Князь" (до пробдеми сприйняття старшокласниками літературного героя)// Дивослово. - 1999. - №10. - с. 31.
6. Логвиненко О. На відстані у 37 літ (В. Барка "Жовтий Князь")// Літературна Україна. - 1998. - 5 лютого.
7. Лозко Г. Українське народознавство. - К.: Зодіак-ЕКО, 1995. - 368 с.
8. Літературна енциклопедія. - К., 1994.
9. Наулко В. І., Артюх Л. Ф., Горленко В. Ф. Культура і побут населення України. - К., 1993. - 288 с.
10. Орлюк Я. Василь Барка і його роман "Жовтий Князь"// Дивослово. - 2000. - №6. - с. 34.
11. Попович М. Нарис історії культури України. - К., 2001. - 728 с.
12. Різун В.В. Літературне життя України. ХХ ст. - К., 1996.
13. Смірнов С.А. Творчість Василя Барки - світоч української літератури ХХ століття. - Львів, 1999.
14. Українська літературна історія. - К., 1998.
15. Усатенко Т. "…Те, чому ми назавжди належимо": Дім, домівка, рід, родина // Дивослово. - 2003. - № 1. - С. 27-30.
16. Хрестоматія. Українська література ХХ ст. - К., 2000.
17. Шевченко Л.Ю., Лисенко Ю.В. Літературна мова ХХ ст. - К., 1996.
18. Юрченко І.С. Біографічний портрет Василя Барки. - К., 1999.
19. Ярмак М. Василь Барка "Жовтий Князь" (допоміжні матеріали)// Поліття. - 1998. - №8. - с. 45
Loading...

 
 

Цікаве