WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жовтий князь” В.Барки – реквієм жертвам голодомру - Курсова робота

Жовтий князь” В.Барки – реквієм жертвам голодомру - Курсова робота

про усталену традицію української родини. У дитячій свідомості сформувалось навіть особливе ставлення до смерті: "…Бабуся занедужала… Діти, забувши про свою біду, припадають до її плеча; беруть її зморщені стемнілі руки в свої долоні і до обличчя собі тулять. Бояться говорити голосно, щоб не хвилювати її" [1, с. 94].
Показовою у плані відображення інтерференції міфологічних уявлень українців та ритуалу є обряд поховання бабусі. Вона була осередком дому, що є "зосередженням основних життєвих цінностей, щастя, єдності сім'ї та роду (усіх предків також)…" [5, с. 28]. Її смерть є початком хаосу у свідомості представників родини Катранників. Єдиний спосіб змиритися із невідворотністю смерті та вшанувати померлу - здійснення традиційних ритуальних дій. До ритуального дійства залучені діти. За християнською традицією до рук покійниці поклали свічку ("Андрійку! - наказує пошепки мати. - Піди принеси свічку"… Горить свічка в руках у бабусі, кидаючи блідий посвіт на обличчя…" [1, с. 95]).
За традицією у день похорону родичі і знайомі небіжчика прощалися з ним, ніби просячи у нього пробачення. На Закарпатті цей ритуал так і називався - прощі. Не відходить від традиційних ритуальних дій і В. Барка: просять вибачення у покійної бабусі Дарія Олександрівна ("Мамо! - втишуючи серце просить вона. - Я знаю: ви нас любили; все для нас віддали, собі не взяли нічого; ми такі винні перед вами, дуже винні"… [1, с. 97]) та Мирон Данилович ("Простіть, мамо!.." - сказав і знов затих. Поцілував руку матері і вийшов з хати, як поранений" [1, с. 100]).
Незмінним атрибутом поховального обрядуукраїнців є молитва. До молитви мати залучає і дітей: "Моліться за бабусю, щоб Бог прийняв у Царство!"; "Прокажіть зо мною: Боже, згадай нашу бабуню в Царстві!" [1, с. 100]. Прочитання молитви є обов'язковою ритуальною дією, під час якої відбувається прощання з душею покійника, її очищення.
Цікавою є така деталь поховального обряду у романі В. Барки, як везення домовини на санях: "Нести труну в садок не змогли, поклали на санки, зразу ж за порогом" [1, с. 99]. Сані за порогом - символічний образ, що трактується як межа між світом "своїм" та "чужим". У слов'янській язичницькій обрядовості померлого ховали на саночках - "той світ" асоціювався з північчю [4, с. 54]. Галина Лозко свідчить, "що традиція перевезення покійного на санях має дуже глибокі корені. Цей дохристиянський звичай побутував довго і в часи християнської доби. На санях перевозили тіла Ярослава Мудрого, Бориса і Гліба, Святополка та ін. Навіть до нашого часу в Карпатах подекуди перевозять покійного на санях, незалежно від того, зима чи літо " [3, с. 305].
Одним з найдавніших звичаїв у поховальному обряді є голосіння. Вони є засобом полегшення відчуття горя, а також віддання шани покійному. За традицією голосять (плачуть) лише жінки. В. Барка також увів цей елемент у сцену поховання: "…Прихилилась тоді Дарія Олександрівна - глянула в обличчя старій, і враз такий страх і біль обгорнув всю істоту її, що вона не стрималася і розпачливо скрикнула: "Мамо!" [1, с. 95].
Суто християнським є обряд виготовлення надмогильного хреста ("Ще трохи постояли, перехрестились всі і пішли з похорон: господар вернувся в сарай - збивати хрест" [1, с. 100].
Ритуальний елемент похорону - кидання землі на домовину. Першим цю дію має здійснити господар: "Батько перший кинув грудку землі на домовину, за ним - інші" [1, с. 100].
Поняття материнства у В. Барки є одним із центральних для характеристики духовного макрокосму українців. Образ матері у нього подібний до пісенного (наприклад, "Ненько моя, вишня, чи я в тебе лишня"), про що свідчить яскраве порівняння з вишнею: "Матір не можна пізнати: за вечір стала іншою. Як вишня, що недосвіток поранив смертельно, - тоді опав цвіт, і зосталась вона темніти гілками, не відкликаючись на нове тепло" [1, с. 122].
Мати - берегиня родоводу, яка несе з покоління в покоління етнічну своєрідність нації - мову, календарну та родинну обрядовість, фольклорну скарбницю. У творі В. Барки маємо яскравий образ жінки-матері, рушійної сили роду, яка передає своїм нащадкам через казку своє бачення світу, власне його сприйняття: "Була жива бабуся - на печі спала. Менші діти коло неї: слухали казок, поки і заснули. Часом скаженіла хуртовина і, виючи, влітала в комин. А на печі так тепло від нагрітого зерна, що ним присипаний черінь. Бабуся оповідала про сіроманця і вкрадену королівну. Прикручена лампа або каганчик залишали примарний сутінок, в якому живо творилися події для настрахованої уяви" [1, с. 122].
Образ вдови у творі В. Барки має фольклорні риси: "…(Вишні) розцвітали першими в саду, і мати любила сидіти коло них, часом співаючи тихенько, щоб мало хто чув. Бо то - пригадані співи з молодого віку: співала і тужила, споминаючи покійного мужа. Забрано на німецьку війну зимою; прислав один лист і з того часу - жодної вістки" [1, с. 99]. Доречною буде паралель з фольклорними мотивами. Особливе ставлення українців до вдів фіксують пісні родинно-побутової тематики та балади, наприклад: "Да шумить, гуде дібровонька, / Тужить, плачеть удівонька. / Вона плаче і ридає, / На битий шлях поглядає".
Отже, у художньому просторі В. Барки на прикладі роману "Жовтий князь" можна виокремити кілька домінантних рис: втілення в образній системі традиційних міфологічних уявлень українців, використання елементів родинної обрядовості як необхідних для художнього відтворення світосприйняття, виокремлення понять дім, родовід, мати як центральних національно-етичних категорій, створення образів на ґрунті фольклорних зразків тощо. Це дає можливість охарактеризувати художньо-літературні авторські прийоми як цілеспрямовані та цілісні. А тому можна говорити про приховану, глибинну трансформацію фольклорної образності та проблематики у літературному творі, що сприяє формуванню у свідомості читачів почуття родової та національної честі.
Розділ V. Сiм'я Катранникiв у романi Василя Барки "Жовтий князь" - втiлення страхiть голодомору
Все змiниться! Буде без
насильства, злиднiв, неправди. Хочемо
- не хочемо, змiниться...
Бо на небi Сонце.
/ Василь Барка /
У свiтовiй iсторiї не зафiксовано голоду, подiбного тому, що випав на долю України - однiєї з найродючiших i найблагословеннiших країн свiту. Житницею називали Україну впродовж багатьох столiть. Але по-хижацьки грабували її, не давали вiльно дихати. Через те й була Україна вбогою i знедоленою, як шевченкiвська Наймичка, та була ж вона завжди сильною духом. Хоча i випало на долю нашого народу найстрашнiше - голод. Померлих вiд голоду 33-го року бiльш нiж у два рази бiльше, нiж загиблих у вiйну. Вимирали родини, села.
Loading...

 
 

Цікаве