WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок) - Реферат

Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок) - Реферат

днів О.Довженко залишався українцем. О.Гончар дуже точно визначив сутність й неперебутність Довженкового генія для України: ".. .Думаючи про людство, О.Довженко ніколи не втрачав відчуття рідного ґрунту під ногами, і ніколи не гас в його грудях вогонь любові до рідного народу, до рідної землі. Він належав до тих, про кого ми кажемо: народний художник чи, ще точніше - художник народу". Автор "Собору" високо ставив талант і життєвий подвиг українського Гомера: "Довженко справді глибоко трагічна і глибоко суперечлива постать. Десь я назвав його "українським Мікеланджело" і цих слів не зрікаюся й зараз, маючи на увазі всебічну фантастичну обдарованість цієї людини".
Довженко планував за своє життя зробити дуже багато. Він навіть окреслив у "Щоденнику" тематичний план своєї роботи: 55 творів! З-поміж них драми "Святослав", "Над Дніпром", "Заступник дурня", великі епічні твори "Надія", "Загибель Чарлі Чапліна" (похвалу цього геніального комічного актора в свою адресу Довженко цінував особливо: "Така думка Чарлі про мене рівнозначна премії" -О.С.), "Золоті ворота", "Робінзон", оповідання "Заворожена трибуна", "Тавро століть", "Ув'язнений музей", "Шістдесят дівочих проклять", "Народжений ненавистю", історичний діалог "Розмова людини зі звіром". Як не прикро, українському генію не вдалося зреалізувати свій талант навіть на десяту частину запланованого, але в той же час уже одна тільки "Україна в огні", не кажучи про всі інші набутки, багато в чому компенсує незроблене. І в той же час Довженка мучив комплекс невикористаної геніальності, що проривалося афористичними фразами болю й відчаю: "Я ввійшов у революцію не тими дверима", "Чому любов до свого народу є націоналізм?", "Я був задуманий на більше".
Усі цькування, звинувачення, перепони не могли минатися безслідно. Хворе Довженкове серце надривалося в останні його дні, а він квапився жити, брати участь у постановці фільму "Поема про море". У неділю поїхав у Передєлкіно, сподіваючись відпочити в сосновому будиночку, подихати зимовим повітрям. Серце дуже боліло, почалися приступи стенокардії, і близький друг Корнелій Зелінський просив Олександра Петровича залишатися на цій своєрідній дачі до вечора, а він увечері забере його машиною. Довженко засміявся в телефонну трубку й відповів, що їде в Москву вже, бо наступного дня зйомки, а він власноручно зробив декорації до фільму і вранці 26 листопада зніме чудові кадри нової картини. Смерть наступила в цей же день 25 листопада 1956 року о 23-й годині 40 хвилин. Поховали письменника на Новодівичому кладовищі, знехтувавши заповітом й неодноразовими проханнями хоч серце перевезти в Україну.
Та й після смерті Довженка, вже в період "хрущовської відлиги", коли заднім числом навіть почали оправдувати "Землю" й зняли заборону на цей геніальний фільм, Генія і його творчу спадщину ревізували й терзали доморощені критики. Почалася так звана "довженківська дискусія", в якій, як не дивно, так і не прозвучало жодного разу слово "Україна". Чому? Бо на власне національному моменті зосереджувати увагу й тоді не дозволялося, це було, образно кажучи, заміноване поле "двох братських культур" (української і російської - О.С.), на яке ступати ніхто не зважувався. Один лише М.Рильський став на захист Довженка як патріота, акцентуючи на національному колориті, насамперед на українських піснях, у "Поемі про море". Не варто особливо дивуватися зачинателю дискусії В.Некрасову, який, мабуть, до кінця й сам не знав, про що писав: недотягав його інтелектуальний рівень до величі Довженка, неспівмірними величинами були критик і митець. Найбільшою підлістю тоталітарної системи було те, що захищати Довженка взялися не літературознавці, а некомпетентні у справах літератури керівники держави. Р.Корогодський іронізує: "Підгорний був першим "довженкознавцем", а Щербицький - другим... І така цікава закономірність, як тільки виникає потреба відшмагати чи розгромити в черговий раз творчу інтелігенцію, вожді підносять, як ікону, Довженка... Так було 1963 року, а ще страшніше 1973-го, коли іменем Довженка розгромили поетичне кіно України, а його лідера С.Й.Параджанова запроторили до таборів".
У шістдесятих роках по-звірячому вбили професора Миколу Дудка, швагра Довженка, чоловіка його єдиної сестри Поліни. Винних так і не знайшли. І не могли знайти. Бо це ж була та сама уповноважена зверху радянською владою нищити українських патріотів зграя, яка розбила дивовижні вітражі, підпалила відділ національної бібліотеки і замордувала художницю Аллу Горську, з батьком якої Довженко був у дружніх стосунках. Шовінізм перейшов у наступ. Реакція віді-гралася не тільки на "шістдесятниках", а й на їх попередниках і на чудом вцілілих небагаточисельних представниках "Розстріляного Відродження".
На жаль, українці й досі належно не оцінили не тільки доробку О.Довженка, а вчасно не подбали про його архів і не виконали заповіту. На засіданніювілейного комітету вже в роки незалежності України точилися суперечки про перепоховання праху митця. Називалися два місця: одне біля Михайлівського монастиря, де вже давно варто спорудити національний Пантеон, друге - на Аскольдовій могилі, поблизу захоронення полеглих під Крутами, де хотів бути похований Довженко. На жаль, далі балачок справа не пішла.
Сьогодні постає питання видати всього Довженка. Ніби прекрасний намір. Але ж Юлія Солнцева у своєму заповіті обумовила, що доступ до архіву її чоловіка (а це бібліотека і сто п'ятдесят папок з документами й рукописами! - О.С.) можна відкрити лише у 2009 році. Це перша причина неможливості повного видання. Друга ж
- чи хотів би сам Довженко, щоб видавали все те, що було написано підневільною рукою у страшні часи? О.Гончар слушно підкреслював: "Адже він був вічний в'язень, заручник тоталітарного режиму. Не раз-йому писалося в атмосфері терору, з метою самозахисту! Хто дорікне йому за це! І тепер оте підневільне тоталітарне сміття пхати у "повне, найповніше"(видання - О.С)! Щоб шовіністи глумились сьогодні над трагедією художника, як глумляться вони зараз над Тичиною?"
ІІІ Первинне усвідомлення поданого матеріалу
Оскільки протягом уроку ми подали учням дуже багато інформації, виконувати якусь складну інтелектуальну роботу старшокласники вже не зможуть. На наш погляд, краще запропонувати їм уважно розглянути фотопортрет О.Довженка й порівняти свої враження від зовнішності митця з такими цитатами сучасників, які бачили його живим:
а) "В обрамленні білосніжного сивого волосся високе скульптурне чоло. 3-під злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро-блакитні очі. Погляд довірливий, пильний, вдумливий, уважний. Вольове, напружено-серйозне загоріле мужнє обличчя, вирізьблене з незвичайною довершеністю. Вражає рідкісне поєднання духовної і фізичної сили";
б) "Він був дуже вродливий... Олександр Довженко, зі своєю усмішкою, ледь квапливою мовою, з м'якою українською вимовою. Він взагалі був вродливий тією не солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу ореолом пережитого".
IV. Домашнє завдання:
Вміти розповідати біографію О. Довженка. Самостійно прочитати його "Зачаровану Десну".
Loading...

 
 

Цікаве