WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок) - Реферат

Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок) - Реферат

наводить, наприклад, такий запис у "Щоденнику": "Україна в огні" прочитана, і буде на Україні через оце саме якось недозагублено не одну сотню людей. Я вірю в це, і ніщо не зіб'є мене з цієї віри". Стенограма засідання Політбюро збереглася, але вона суттєво відрізняється від того, що розповідав сам О.Довженко. Очевидно, після всього й стенограму переписували. Своєму другові В.Костенку Довженко залишив такі спогади: - Почав розмову про сценарій Сталін:
- Ви, Довженко, говорите, що у нас не вийшло? Вийшло. Зараз виходить.
(Звичайно, Довженко писав про 1941 рік, а Сталін говорив уже в 1944...)
"Більше ніхто, - згадував Олександр Петрович, - не виступав і рішення не було". Це уже наші, Хрущов і його нікчемна команда, прозбавляли участі в усіх комісіях, редколегіях тощо. А Большаков, керівник Союзної кінематографії, звільнив Довженка з роботи, зарахував у так званий резерв". Та для того часу наруга над "Україною в огні" була рівнозначна смертному присуду для самого автора, а вимушене мало не безвиїздне проживання у Москві дорівнювало хіба що засланню Шевченка в казахських степах. Є.Сверстюк справедливо робить такі цікаві різночасові проекції геніїв різних епох на долю Довженка: "Постать занадто велика для епохи будівництва соціалізму. Лауреат Сталінської, Ленінської премій, співець ідеалів комунізму, засуджений вождями комунізму на небуття - набагато суворіше, ніж колись Данте, Овідій, яких висилали на околиці імперії. Довженка поселили в зореносній столиці - без права жити". Перебував О.Довженко у Москві аж двадцять чотири своїх останніх років.
Микола Жулинський підкреслює, що сама оцінка Сталіна "України в огні" не була би такою страшною для українського кіномитця, якби не зграя вождевих підлабузників: "Друг Берії", "холоднодуха і зла" людина, режисер М. Чіаурелі після засідання Політбюро грізно кивав на Довженка пальцем і повчав: "Ти вождю пожалів десять метрів плівочки. Ти жодного епізоду в картинах йому не зробив. Пожалів! Не хотів зобразити вождя! Гордість тебе заїла; от і погибай тепер..."
1 все-таки "Україна вогні" могла бути опублікована, за нею дозволили б створити фільм, якби Довженко погодився на компроміси. Сталін навіть посилав довірених людей з порадами, що і як треба змінити в кіноповісті. Геніальний автор категорично відмовлявся зробити найменшу правку. Знав, що це піде творові тільки на шкоду, що буде втрачено шедевр.
і все-таки Довженко не зламався й під тиском того страшного політичного тайфуну, який звалився на його сиву голову через "Україну вогні". Працездатність цієї людини вражає. Ще належно не оклигавши від усіх ударів, хоч заживо у "Щоденнику" вже й ніби поховав себе (Юлія Солнцева теж цс підтверджує: "Я побігла відчиняти двері, він стояв розгублений, знічено всміхаючись. Я ніколи не забуду його обличчя в ту мить: "Ти знаєш, мене, здасться, вже немає"), через десять днів після розгрому митець береться за новий твір. 5 грудня 1943 року в "Щоденнику" з'являється запис, який свідчить, що письменник приступив до роботи над сценарієм "Повісті полум'яних літ": "Розпочну я краще писати новий сценарій про народ. Напишу... про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими масами, що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів. Напишу, як їм жити і що робити і як і що думати, щоб краще жилося по війні". Робота над новим художнім полотном настільки захопила автора, що дуже швидко вивела Довженка зі стану депресії, того моторошного безперервного думання то про арешт і розстріл, то про самогубство, що добром би не закінчилося, якби не дивовижне натхнення протягом 1944-1945 років, коли Довженко вісім разів переробляв "Повість полум'яних літ" і писав її одночасно то українською, то російською мовами, роблячи останнє виключно для того, щоб твір дозволили знімати.
Довженка постійно тримали під ковпаком негласного нагляду, в час відсутності митця і його дружини вдома робили обшуки, підсилали в друзі досвідчених сексотів, у довірливих розмовах витягали з його уст гірку правду, про яку негайно доносили в КДБ. Ось витяг із секретних архівів, крамольні Довженкові судження: "Я не себе испытываю известную закономерность русской политики: запрещение моей повести "Украйна в огне" и поспешное снятие фильма(мається на увазі "Повість полум'яних літ" - О.С.) доказывает, что у нас (в Москве) обеспокоены тем значением, которое приобрела несчастная Украина за границей. Вероятно, с точки зрения нашей политики, сейчас не время акцентировать внимание только на Украине. Когда был просмотр моего фильма для иностранных корреспондентов, то представитель "Юнайтед Пресе" задал мне вопрос: "Господин Довженко, вы делаете свой фильм только на русском языке?" - и второй вопрос: "Каковы потери украинцев в той войне?". Эти вопросы заданы не случайно. Ясно большое значение Украины на Западе, и в особенности в Канаде. Я ответил на первый вопрос: "Украина столько перенесла ужасов и несчастий, что показывать на Украине этот фильм не нужно".
Втім, сам Довженко так і не одержав дозволу знімати "Повість полум'яних літ" навіть у російськомовному варіанті, і це при тому, що коли в "Україні в огні" йшлося про трагедію відступу, то "Повість полум'яних літ" була присвячена переможному наступу - дозволеній і заохочуваній темі. Поставила цей фільм Юлія Солнцева у 1960 році вже після смерті митця. Зарубіжна критика не мала жодних уявлень про "Україну в огні", а тому оцінкацього Довженкового дітища об'єктивними рецензентами світового масштабу просто відсутня. На "Повість полум'яних літ" позитивних відгуків було дуже багато. І.Семенчук підкреслює: "Зарубіжна преса відзначала: "Повість полум'яних літ" - епопея. В тому ж розумінні, що й "Іліада", "Енеїда". "Пісня про Роланда". Навіть японський літературознавець і кінознавець Тадасі Хандзіма у прані "Епос минулого, сучасного й майбутнього" визнавав: "Фільм "Повість полум'яних літ" полишив таке враження, якого я не зазнав протягом тривалого часу... Це творіння серця. Звідси й значення цього фільму як справжнього витвору мистецтва. Фільм поетичний. Не знаю, чи зможуть зробити щось подібне в Західній Європі чи в Америці".
Після війни О.Довженко почав наполегливо рватися в Україну. Сталін же категорично не хотів про це і слухати, а українські урядовці в Києві пильно виконували вказівку вождя, при цьому пришелепувато заявляючи кінорежисерові, що йому вже нема чого вертатися, бо в київське помешкання Довженка поселили іншу, достойнішу, людину. В листі до матері й сестри Поліни від 6 листопада 1946 року Довженко з відчаєм і осудом писав: "Недавно я довідався, що в мене забрали квартиру. Якомусь міністру не хватило квартири, так забрали мою. Бідний, бідний міністр, - подумав я, - ти мусиш жити на квартирі свого художника, сподіваючись на його смерть. Яка нудота! Отже, зараз я вже й не київський громадянин зовсім. Отак-то. Тісно міністрам в столиці!"
Криком Довженкової душі називають науковці останній лист кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 року й адресований уряду України: "Вертатися хочу на Вкраїну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись його одібрано в мене. Великої квартири мені не треба. Тільки треба мені, щоб я міг бачити Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі..." Довженкові навіть не
Loading...

 
 

Цікаве