WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок) - Реферат

Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок) - Реферат

характер Довженка, розігнула і розпрямила його вже зігнуту спину. Витворені уявою ідоли виявилися колосами на глиняних ногах. Для Довженка великим ударом було те, що у вересні 1941 року Сталін здав столицю України без бою. Саме тоді вражений Довженко з болю й розпачу й розпочав свій "Щоденник", усіх частин якого й досі не знайдено, й існує версія, що найбільш крамольні перші записні книжки Довженко просто спалив, виписавши з них незначну кількість матеріалу в нову книжку, в поспіху навіть не продатувавши ці витяги, як робив пізніше протягом ведення всього "Щоденника". Р.Корогодський пише: "Важко сказати, як склалася б доля Майстра, якби не катаклізм світової війни. У ці роки Довженкові відкривається страхітлива реальність геополітичного становища України. Доля художника і доля України туго зв'язуються в єдиний вузол. Прозріваючи, він записує в "Щоденнику" 5 квітня 1942 року: "На українських ланах і селах в огні і полум'ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива". І через десять днів: "Світе мій убогий! Покажи мені, де на тобі пролилося ще стільки крові, як у нас на Україні! Нема другої України. Нема". Це вже світовідчування й ескіз трагедійної кіноповісті "Україна в огні". Довженко міг бути пророком, оскільки передбачав і драконівський задум Сталіна та Жукова в одну ніч вивезти всіх українців з України, чому завадила тільки нестача належної кількості товарних вагонів, і мішанину націй на території України, щоб асимілювати її генофонд. В "Україні в огні" й у "Щоденнику" є суголосні рядки: "Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні? Чи повернуться вони з усіх нетрів, далеких далекостей нашого Союзу і заповнять її замість померлих од ворога, од мору, од кулі і петлі? Чи так і лишаться там, а на наші руїни наїдуть чужі люди і утворять на ній мішанину. І буде вона не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно". Про не ж саме значно пізніше і з більш чітко підведеною науковою базою скаже Ліна Костенко в лекції "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала": "Українці - не нація, шо її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, внаслідок чого відбулася амнезія історичної пам'яті і якісні втрати самого національного генотипу".
У 1943 році О.Довженко зняв повнометражний документальний фільм "Битва за нашу Радянську Україну", який було продубльовано двадцятьма шістьма мовами світу.
Свою геніальну "Україну вогні" Довженко теж писав на матеріалі народного горя. Він наче оглух до всіх пересторог, про які не міг не знати, як не міг не відати про заборону Сталіна писати про відступ радянської армії. 31 березня 1942 року митець створює публіцистичний нарис "Україна вогні". Кіноповість одержала в спадщину і назву цього твору, і його основних героїв - Лавріна Запорожця та Василя Кравчину. Твір писався швидко, уривчасто, великими шматками, майже не шліфувався й не переписувався, бо кожне слово й так лягало на заздалегідь вготоване місце.
У прифронтовій смузі в селі Померки Довженко читав до півночі свій твір М.Хрущову, з радістю відчув його захоплення цим твором, аж не вірив самому собі, бо добре знав, що у творі г надто гострі кути, яких бояться "блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконавці завдань", тому перепитував у Микити Сергійовича, чи не варто дещо переписати, згладити, викинути. Але Хрущов відповів, що треба хіба що ще більше загострити. О, знав би О.Довженко, як швидко діаметрально зміняться думки Хрущова на "Україну в огні", коли вона не сподобається Кремлівському Хазяїну!
У серпні 1943 року на Харківщині у селі Малі Проходи Липецького району група інтелігенції, яку Хрущов запросив на фронт, довідалася від Довженка, що він написав дуже хороший твір і що читатиме його членам Політбюро ЦК КП(б)У. Всі сподівалися на великий успіх кінорежисера, але пізно ввечері Довженко тяжко ввійшов до селянської хати, де гуртом ночували його друзі, й прошепотів у невимовному горі та розпачі: "Сценарій украли..." Недоброзичливець не збирався нищити рукопис. Кіноповість було передано в руки Берії та ще й долучено переклад російською мовою уривка, де Довженків герой-танкіст розмовляє з портретом Сталіна, а Берія з відповідними коментарями вручив рукопис вождю. Тим часом 18 вересня 1943 року частини з "України в огні" побачили світ у російськомовному журналі "Смена" й автоматично ставали дозволеними. Але наприкінці листопада Довженко довідався, що його пропалий рукопис особисто прочитав Сталін і залишився надзвичайно невдоволений "Україною в огні". 31 січня 1944 року вождь влаштував Довженкові "кремлівське розп'яття": скликав одночасно засідання двох Політбюро Центральних Комітетів - ВКП(б) і КП(б)У й особисто проголосив доповідь "Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті О.Довженка "Україна в огні". Сталін надто багато брав на себе, коли взявся судити Довженків твір від імені всього народу: " Варто було б тільки опублікувати кіноповість Довженка і дати прочитати народові, щоб радянські люди відвернулися від нього, пробрали б Довженка так, що від нього залишилося б саме мокре місце. І це тому, що націоналістична ідеологія Довженка розрахована на послаблення наших сил, на роззброєння радянських людей, а ленінізм, тобто ідеологія більшовиків, яку дозволяє собі критикувати Довженко, розрахована на подальше зміцнення наших позицій". Та в тім-то й річ, що народ не мав ні права на прочитання, ні права на об'єктивну оцінку мистецьких творів у той час. Не від імені нації й не заради націїцькували Довженка, між народом і митцем копали штучну прірву, відривали пророка від врученого йому Богом народу. Михайло Шевченко справедливо відмічає приховані мотиви психологічного тиску й політичного терору: "Довженко був ВОЖДЕМ. Це знали всі. Особливо його вороги. Знали так само, як і те, що вождь без мас, мов генерал без армії, - ніякої сили не має. І тому вождя вирвали з мас, ізолювали від середовища, де він міг розкритися сповна, особливо як громадський діяч, де він міг зробити для України те, про що ми навіть не здогадуємося". Для Довженка відбувалася кульмінаційна життєва драма, в якій режисером-постановником, за визначенням Т.Осьмачки, був "кат над катами" Сталін. За всіма законами нову жертву мала чекати доля Куліша і Курбаса - він був приречений хоча б тому, що являв собою органічний антипод режиму в іпостасі обдарованого Геніальністю українця-націоналіста. Патріотична наснаженість "України вогні" була незаперечним явищем. Твором вічного звучання про Другу світову війну назвав її Кость Волинський. Рядками "України вогні" промовляє Бог, для кого не має значення питання часу, зате має значення питання істини. О.Підсуха про неймовірну внутрішню силу вершинного твору Довженка залишив таке резюме: "Сьогодні можна тільки дивуватися, як він, різонувши правду-матінку в очі диктатору, не був одразу ж репресований. Що зупинило сатрапа? Дозволю собі висловити здогад: а чи не тому, прочитавши "Україну в огні", Сталін не міг не задуматися над Довженковою правдою? Одвертість, з якою її було висловлено, водночас підкуповувала й обеззброювала. На цю думку
Loading...

 
 

Цікаве