WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок) - Реферат

Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок) - Реферат


Реферат на тему:
Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка. (Урок)
?
Мета: Познайомити старшокласників з біографією письменника і неперебутним талантом українського Мікеланджело в кінематографії. Дати уявлення про кіноповість як різновид повісті, призначеної для постановки фільму. Прищепити любов до творчості Олександра Довженка - доробку свідомого носія національної культури, менталітету, українського способу мислення і сприймання світу.
I. Актуалізацій і корекція опорних знань
1. Розкрийте образ Ярослава Мудрого з однойменної історичної драми І.Кочерги.
Додаткове запитання: Які основні проблеми піднімає автор у драмі "Ярослав Мудрий"? Чи актуальні вони для нашого часу й чому?
2. Зіставте й порівняйте особисто вибрані вами для аналізу два жіночі або два чоловічі літературні образи з "Свіччиного весілля" та "Ярослава Мудрого" І.Кочерги.
Додаткове запитання: Що таке історична драма, які її основні ознаки?
II. Виклад нового матеріалу
Епіграфом до уроку пропонуємо використати слова А.Малишка: "Він лишився як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером".
Олександр Петрович Довженко народився 12 вересня (30 серпня - за старим стилем) 1894 року на околиці Сосниці - у В'юнищах на Чернігівщині. Сосниця у ті часи була невеличким провінційним містечком, а В'юнища взагалі нічим не відрізнялися від типового українського села: ті ж побілені хатки у затінку з садів, мальовничі покручені вулички, де годі розминутися двом возам, спориші під тинами, човни у клунях, бо ж поруч Десна, яка в лиху годину прохарчує не згірще від орного поля. У своїх батьків Олександр був сьомою дитиною, а всього дітей народилося багатенько навіть і як на ті часи й селянську сім'ю, та далеко не всім судилося дожити до зрілого віку. Сам письменник в дорослі роки з непідробленим сумом писав: "Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі недосягши працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, в моїй уяві плач і похорон". Над сім'єю Довженків, очевидно, дійсно тяжів якийсь фатум, бо дійшло до того, що в один день, коли наймолодшому, майбутньому генієві України, не було ще й року, від пошесті померло аж четверо синів-соловейків: Лаврін, Сергій, Василь, Іван. Мати буквально вимолила у Бога життя останньому - Олександрові, інтуїтивно вгадуючи в ньому велику людину в майбутньому. З того часу вона не переставала щодня і щоночі благати: "Залиш мені, Господи, Сашка, оберігай його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як я його люблю".
Довженкознавці свідчать, що сім'я батьків майбутнього кінорежисера мала славний родовід. Довженки ніколи не були кріпаками, належали до козацького стану, а на Чернігівщину предок Довженків Карпо переселився з Полтавщини ще у XVIII столітті. У Карпа був син Григорій, у Григорія - Тарас, який мав багато синів, що їх у Сосниці по-вуличному величали Тарасовичами, а серед них - і Семен, дід Олександра, а в Семена - Петро і Самійло, відповідно батько й дядько Олександра Петровича. У В'юнищах рід Довженків поважали аж настільки, що з вісімдесятих років XIX століття та вулиця, якій пізніше дали ім'я Шевченка, називалася просто Довженковою.
Батько майбутнього письменника був хліборобом, рибалкою, смолярем (діхтярем), перевізником на Десні. Неграмотний Петро Довженко ("...Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості"), на свою біду, відзначався романтичною вдачею і в тяжкому буденному житті ніяк не міг пристосуватися й знайти собі місце: те, про що він мріяв, виявлялося недосяжним, те, що давало життя, - надто прісним і нудним. Та свого єдиного вцілілого сина він мріяв бачити людиною, яка досягла хоч якоїсь вершини, тому твердо постановив будь-якою ціною "вивчити свого сина на пана".
Мати - Одарка Єрмолаївна Цигипа - як свідчив син, мабуть, "народилася для пісень", але "проплакала все життя". Була вона дочкою талановитого ткача-художника, від якого успадкувала любов до пісні й чудовий голос. Про свого батька ця жінка залишила зворушливий спогад: "Ото було тче і так співає, тільки човник бігає... А часом співає-співає та й заплаче, Їй-Богу, правда".
Сашкове дитинство, очевидно, не минало так безхмарно, як у "Зачарованій Десні", але хлопчик міг витворити собі уявний світ і жити за його законами: "В дитинстві у мене був певний нахил до споглядності. Я був дуже мрійливим хлопчиком. .. У мене не було пристрасті до чогось одного, певного. Мені здавалося, що я все можу, що все легко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділятися на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах".
Восени 1903 року батько віддав малого Сашка до Сосницької парафіяльної чотирикласної школи. При знайомстві з учителем хлопчик так розгубився й знітився, що вчитель спочатку подумав, що дитина запущена, інтелектуально відстала, не готова до навчання і просто не осилить шкільну програму. Але Олександр на льоту схоплював знання з усіх навчальних предметів і дуже швидко виявився найкращим учнем: "Учився я в Сосницькій початковій школі... Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють, і тому їм здається, що я відмінник". Повага до книжки, прищеплена ще дідом, викликала у Довженка-школяра палке бажання мати свою бібліотеку, і малий почав скуповувати книги, хоч і не завжди натрапляв на вартісні художньо. Любов до книги збереглася й у зрілі роки: "Його квартира складалася з трьох кімнат. Одна з них вся заставлена стелажами..."
Велику роль у житті О.Довженка відіграв той самий учитель, який спочатку назвав його "не развітим". Леонтій Созонович Опанасенко переконав батька здібного школяра, що той мусить, закінчивши Сосницьке міське чотирикласне двокомплектне училище, яке через високі вимоги до учнів і належні знання, які воно давало випускникам, в народі називали Сосницькою академією, вчитися далі й обов'язково здобути вищу освіту. В цей час юний Олександр вперше в житті закохується. Однокурсник Довженка Яків Назаренко, розповідаючи про це довженкознавцю Сергію Плачинді, підкреслював, що майбутній митець тоді був "найсміливіший хлопець у Сосниці. І найвродливіший". А Надійка Чаусовська, дочка багатого купця, - перша красуня місцевої гімназії: висока, струнка, з личком мармурової білизни, з великими очима під чорним стрімким розкриллям брів. Любов виявилася взаємною, але недовгою: "Усі розуміли, що вони ніколи не зійдуться, не одружаться - донька багатія і син бідного діхтяря, і всі, здається, усвідомлювали, що ніколи більше не побачать такої гарної благородної пари. А вони, мабуть, не замислювалися над тим, про що думала Сосниця, вони кохали одне одного і, взявшись за руки, літали по кризі, як вітер".
Леонтій СозоновичОпанасенко не лише подав Сашкові ідею про вступ до вищого навчального закладу, але й порекомендував поступати саме до Глухівського вчительського інституту, бо не був єдиний на всю південно-східну Україну вищий навчальний заклад, куди дозволялося поступати й дітям хліборобів і де
Loading...

 
 

Цікаве