WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Образ вовка у фольклорі Українців - Реферат

Образ вовка у фольклорі Українців - Реферат


Проте перед тим як юнак чи навіть хлопчик міг стати воєм, йому потрібно було пройти тривалий цикл тренувань-випробувань та відповідні ініціації. Стародавні народи вважали, що вбивши людину, навіть у випадку самооборони, чоловік наражається на неабияку небезпеку, дух померлого буде мстити йому та його роду. Останнє було набагато страшніше. Тому воїни, люди чий обов'язок боронити інтереси своїх родів приймали посвяти, що своєрідновідривали їх від свого роду і прилучали до "того світу". Таким чином добивалися індивідуальної відповідальності воїна перед духами (душами) переможених ним ворогів.
Все починалося із лісового будиночка "на курячих ніжках", що часто був оточений частоколом з черепами. Це був не що інше як чоловічий дім, стояв він у лісі тому, що ліс знаходиться поза межами обжитого, культурного простору, тобто до "того" світу він ближчий. На стовпах він стояв через те, що вся середньоєвропейська низовина є зона змішаних лісів та боліт - тому так і будували. Частокіл крім фізичного захисту провадив ще й світоглядне замикання ініціанта від світу, до якого він звик. Для індоєвропейців характерні двоступеневі ініціації. Перша стадія - розірвати зв'язок претендента із звичним світом, ритуальна смерть, що означало початок лімінальної фази. В цей час хлопець помирав як людина і народжувався як вовк, рідше пес чи ведмідь. В цей час ініціант мав поводитись як звір - полювати, грабувати зневажати мораль та інші людські цінності. Для того щоб довести свою значимість і набути відповідного досвіду хлопці вовки нападали на сусідні селища та навіть ходили у далекі походи. При цьому вони імітували поведінку тварин - вили, гризлись, імітували рухи. Звідти зокрема вовчий стиль рукопашу розрахований на дію в групі, що різнився від ведмежого - індивідуального. Так з'явилися терміни "вовчий поступ", Зокрема вої Волхва Всеславовича "...рубить старова да малова, не зоставляє в царстві на розплод..." втім "...і тільки залишають по вибору - душечки красні дівиці...". Таким чином ми торкаємся жінки, як частини переходу від хлопця до чоловіка. Є досить багато матеріалів про те, що в чоловічих домах жили дівчата, які виконували функції жриць діви-войовниці. Останне з тверджень потребує більш ґрунтовного дослідження, бо Мокош, не дуже пасує до цього образу, в той самий час, як греки вважали що на наших теренах живуть амазонки. Таким чином у європейській традиції укріпився шлюб - умиканням. Про нього свідчать величання дружби "вовком", пісні в яких ввесільний поїзд змальовується як ватага розбійників чи вовча зграя та казки в яких головний герой тікає разом з прекрасною дочкою Баби Яги, Кащея чи Змія.
Після кількох років тренувань та набуття потрібного досвіду ініціант мав пройти фінальне випробування, щоб довести свою гідність нового статусу. Їх існувало величезна різноманітність від полювання на вовка з одним лише ножем і перепливання Дніпра із каменем у руках до вдалого розбійного рейду чи голови вбитого у чесному бою супротивника. Після цього із хлопця знімали шкуру вовка, "вовчий пояс", іноді ритуально вбиваючи в ньому звіра. Та інсценували народження молодого чоловіка - прорізання через хомут. Також розв'язують "вовчі пояси" та дають нову одіж. Важливим елементом було ім'ярічення - "хрещення" новим ім'ям, що мало відповідати особистісним якостям парубка, проявленим під час лімінальної фази та випробувань. Крім того, якщо під час ініціації хлопці не стриглися і не голилися - бо волосся, шерсть єднає людину з тваринним світом, то з "вовків" вистригали людину. Таким чином із звіра народжувалась нова людина - повноправний член суспільства, брат, чоловік, що вже мав право одружуватись.
Далекими відгомонами тотемістичних ініціальних ритуалів є легенди про вовкулаків Слово вовкодлак (вовкулака) так і розшифровуєть вовк + длак(шерсть,руно), себто вовча шкура, або той що носить вовчу шкуру.
Вовк у системі тотемістичних вірувань - уявленнях про кровні зв'язки даного роду чи племені з певним тваринним "співродичем". Тотем видавався реальною істотою, котра, проте, має особливі, "надчуттєві" якості, завдяки яким вона може надавти людям як своїм братам і сестрам певної помочі. Зокрема, люди орла або ведмедя, вовка вірили, що їхні співродичі-тотеми можуть передавати їм цінні риси - гостроту зору, силу, прудкість ніг тощо. Відповідно до цих вірувань жителі полісся побачивши у лісі вовка казали - "І я вовк", кликали його "Іваном-братом". Побутувало вірування у Білого Вовка - князя і прародителя усіх вовків. Першопочатково він був утіленням світлих, сонячних сил. В казках вовк супроводжував Перуна та Даждьбога. Тому в казках він як правило допомагає головному герою.
Важливо, що найдавніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньородового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизуються з нею.
Зокрема у роботі "Релігійні вірування літописних слов'ян" наводиться такий фрагмент : "Поверталися два брати з поля додому. "А що, Грицьку, дуже боїшся ти вовків?" - питає старший брат меншого. "Не знаю,- відповідає той,- я їх зроду не бачив". "А от побачиш",- каже старший брат. І- тут пішов за могилу, що була при дорозі. Там вийняв з кишені два ножі, встромив їх у землю й перевернувся між них через голову. Не встиг Грицько й "почухатися", як з-за могили показався здоровенний сірий вовк. Злякався Грицько й кинувся за могилу в той бік, куди пішов його брат, але замість брата побачив там ножі, що стирчали з землі. Він швидко висмикнув їх і прожогом кивунся додому, а за ним біг вовк із жалібним виттям, у якому він не міг упізнати голос брата. Не раз пробував нещасний вовкулака пробратися додому, але блискучі зуби собак, що скажено кидалися на нього, примушували втікати. Хуторяни потім часто зустрічали в околицях худого вовка із сльозавими очима, пильно націленими на вогник у тому місці, де готували вечерю для косарів. Якось вночі страшне собаче валування на дворі розбудило Грицька. Він вийшов з хати; дивиться - собаки шалено кидаються на вовка, що забився в куток кошари. За Грицьком вийшов і батько. Він одразу ж здогадався, що то за вовк. Швидко підійшов до нього, схопив його за барки й щосили трусонув. Шкура на вовку репнула й з неї виліз брат Грицька. Коли ж усі заспокоїлися й колишній вовкулака, що сидів за столом у хаті, вгамував свій голод, то на запитання матері: "Синочку-голубчику, що ж ти їв, як вовкулакою був?" казав: "Облизував на деревах ті місця, за котрі люди бралися руками,- тим тільки і жив".
Таким
Loading...

 
 

Цікаве