WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Письменник рідного краю - Степан Пушик - Реферат

Письменник рідного краю - Степан Пушик - Реферат


Реферат на тему:
на тему:
Письменник рідного краю - Степан Пушик
СТЕПАН ПУШИК
Степан Григорович Пушик народився 26 січня 1944 року в с. Вікторові, Галицького району, Івано-Франківської області в селянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах, спеціальну - в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті я Москві. Навчається в докторантурі.
Трудову й творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком - економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії - після на журналістській роботі, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Степан Пушик обирався Народним депутатом України (1990 - 1994 pp.). Належав до Народної Ради та Демблоку, голосував за суверенітет та Акт про проголошення незалежної України. У Верховній Раді був членом Комісії культури й духовного відродження, а також - головою підкомісії парламенту.
Степан Пушик - член Спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів "Дзвін", "Березіль", лауреат Державної премії імені Т, Г. Шевченка в галузі літератури, також премій імені М. Ірчана, О. Копиленка, ряду літературно-мистецьких конкурсів.
Поет, прозаїк, фольклорист, публіцист, літературознавець. Кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.
Автор поетичних збірок "Молоді громи", "Золотий Тік", "Писаний камінь", "Задума гір", "Головний", "Луни", "Галич", "Заплаканий промінь", книжки вибраних віршів, поем і пісень "Храмолом". Для дітей випустив збірки "Маленьке шпаченя", "Золотий човник".
Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями, їх поклали на музику композитори А. Кос-Анатольський, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків, Б. Буєвський та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети "Співають гори", "Любисток", "Над горою місяць повен", "Козак гуляє", аудіо і грамзаписи.
Степан Пушик також автор романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ "Страж-гора", "Галицька брама", "Ключ-зілля", "Перо Золотого птаха", "Дараби пливуть у легенду", "Івано-Франківщина", "Землі нев'януча краса. Івано-Франківщина". Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, приповідок, тостів, а саме: "Казки Підгір'я", "Золота вежа", "Срібні воли", "Українські тости" та багатьох книжок виданих у співавторстві.
У співавторстві із В. Смоляком С. Пушик створив п'єсу за новелами Василя Стефаника "Земле моя", яка з успіхом йшла на сцені Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка та нову редакцію "Заплакані вікна" до 125-річчя письменника, прем'єра якої відбулася 4 травня 1996 року.
Цінним здобутком митця, як також перекладача є його переклад, реконструкція та розшифрування багатьох темних місць "Слова о полку Ігоревім". Стаття про Степана Пушика та посилання на наукові дослідження ввійшли до п'ятитомної "Енциклопедії "Слова о полку...":, виданої в Санкт-Петербурзі 1995 року під редакцією Д. Лихачова.
Поет брав участь у створенні телесеріалів "Тарасові шляхи", "Кар-патське літо", "Живе джерело". Він упорядкував і видав посмертні твори поетеси Ольги Стрілець.
Побував у багатьох країнах світу.
Твори Степана Пушика перекладені на російську (три книжки прози й поезії), китайську, румунську, молдавську, білоруську, литовську, киргизьку, башкирську, словацьку, непальську та інші мови.
ВАСИЛЬ ГАНУЩАК
Народився 1949 року в с. Микитинцях Косівського району, в родині хліборобів. Після місцевої восьмирічки закінчив Рогатинський ветзоотехнікум. Вірші почав писати в 4-му класі, але перші публікації з'явилися друком саме в Рогатині, де значний вплив на формування літературних уподобань і подальший вибір життєвого шляху автора мали викладачі технікуму вчений-філолог і колишній репресований Іван Костецький та знаний нині діяч Дем-ПУ Богдан Паньків і його дружина, а також літературна студія "Пролісок", що існувала при редакції місцевої газети "Зоря".
Служив в армії у парашутно-десантних військах у Грузії та Азербайджані.
1970 року вступив на українське відділення філологічного факультету Львівського університету їм. І. Франка, звідки через два з половиною роки був відрахований за переконання, а невдовзі, влаштувавшись робітником на завод автонавантажувачів, - підлим чином був позбавлений і прописки у Львові.
З 1974 по 1985 рік працював апаратником на Калуському ВО "Хлорвініл" (нині концерн "Оріяна"), а потім - кореспондентом обласної молодіжної газети "Комсомольський прапор" (тепер "Світ молоді"), яка в ті часи відзначалася неабиякою радикальністю, виразно ставши на демократичні й національно-патріотичні позиції.
Нині - заступник редактора тижневика "Новий час" в Івано-Франківську. Мешкає в Калуші. Має дочку і сина.
1984 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Був аспірантом Інституту літератури АН України, але у зв'язку з "перебудовним" безладдям до захисту дисертації (займався проблемами літератури українців Румунії та Словаччини) не дійшов.
1991 року (а фактично - 1993) в Івано-Франківському видавництві "Галичина" видав збірку поезій "Відрух", за яку був прийнятий до Спілки письменників України. Перекладає з білоруської (поема
Ніни Мацяш "Олекса Довбуш" 1995 р. вийшла як спецвипуск газети "За незалежність", польської, словацької, російської, німецької. В рукописі - збірка віршованих скоромовок для дітей, які друкувалися в періодиці України та (в перекладі) у Білорусії. Автор багатьох публіцистичних та літературознавчих статей і рецензій.
ВАСИЛЬ ОЛІЙНИК
Народився на селі, в Сівці-Калуській Калуського району Івано-Франківської області 15 лютого 1948 року. Батько був робітником, мати - колгоспницею. Працювали важко і жили нелегко. Але в хаті панувала злагода, тепло, затишок. У нашій оселі, а стоїть вона при самому гостинці, завжди були якісь люди: то дівчата, які поспішали в місто, то поважні ґазди, які приходили до батька на бесіду, то обвішані торбами жебраки, які просили милостиню. І всі щось розповідали, пригадували, а інколи співали. Це зворушувало серце, зачаровувало до самозабуття.
Вірші почав писати в шкільні роки. Тоді, з доброго благословення калуського поета, музиканта і вчителя Йосипа Антоновича Попадюка, з'явилися вони у районній газеті "Зоря Прикарпаття". Першим поетом, якого полюбив раз і назавжди є Володимир Сосюра. Книга його "Вибраного", що вийшла у світ1948 року, була першою книгою моєї особистої бібліотеки. А сталося так. Однієї холодної зими нам, сільським школярчукам, у вкритому інеєм клубі, крутили фільм "Білий пудель". Аби зігріти чималенький зал, прибиральниця спалювала в грубці, очевидно, списані книжки та журнали. Побачив я у її руках і мій заповітний томик, взамін якого мусив принести кілька полін.
Після закінчення восьмирічки навчався у професійно-технічному училищі, працював бетонником, слюсарем-вентиляційником, інженером, меблярем. Поступив на факультет журналістики Львівського університету їм. І. Я. Франка, після чого працював у долинській районній газеті.
Ким би не працював, а поезія була завжди зі мною. Вірші друкувалися в обласній та республіканській пресі, колективних збірках творчості молодих "Новоліття", "Калиновий спів", "Ранковий клич" альманасі "Вітрила". В 1981 році вийшла друком перша книжка віршів Стремено", а у 1992 - "Гармонія площин".
Живу в Долині, працюю в редакції газети "Свіча".
Надрукував кілька нарисів про життя і творчу діяльність досі невідомих або мало відомих діячів літератури, культури мистецтва минулого. Докладаю зусиль, щоб люди більше знали про тих, хто ук-раїнську літературу підносив і підносить до світового різня. Переконливий тому приклад - Свято ліричної Франкової поезії в Долині, яке відбувається кожного року.
Відрадно, що й мої колеги-журналісти видали свої книжки. Це запалює до праці, адже, як сказав колись Володимир Сосюра, я зовсім іще не заповнив золото і анкети життя.
Loading...

 
 

Цікаве