WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Аналіз кіноповісті Олександра Довженко«Україна в огні» - Реферат

Аналіз кіноповісті Олександра Довженко«Україна в огні» - Реферат

ні крикнути, ні покликати. Земля невблаганно тягла її до себе".
Одвертість Христини збивала прокурора з пантелику. На запитання: "Де твоя національна гордість, де твоя людська гідність? Де твоя дівочачесть?" - на які мали б відповісти її судді, Христя з гідністю каже:
Я знаю, що не вийти мені звідси живою... Так скажіть мені хоч перед смертю, чому ж оцього в мене нема? А де ж воно, людоньки? Рід же наш чесний... Яка я повія? Мучениця я. Сльозами проводжала вас, сльозами й стрічаю. Чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? Чому в нашому районі ви міряли наші чесноти на трудодень і на центнери бурякові? Націоналістка я? Яка там?
Я не признала вас за свого суддю: я пам'ятаю вас. Ви прошмигнули через наше село. Я наливала вам воду в радіатор, а ви лаялись так голосно й гидко. Я плакала тоді і, плачучи, запитала вас, чи будуть фашисти в нашому селі: може б, я втекла? Пам'ятаєте, що ви мені сказали? Ви назвали моє питання провокаційним. От я й осталась під німцем, повія й стерво. От ви чисті, а я ні. От ви презираєте мене, загрожуючи смертю. А я хочу вмерти, хочу! Чим ви можете покарати мене?
Так з підсудної Христя стала обвинувачувачем свого судді й силою народної правди засудила його до вічної ганьби як людину несправедливу, брутальну й глибоко аморальну, як прокурора окупаційного режиму.
Олеся і Христя-два основні компоненти образу України: перша - її п о е т й ч н а д у ш а, а друга - її т р а г і ч н а доля.
Виразність і емоційність образів дівчат посилює материнське слово-плач. "Донечко моя, до останнього подиху свого молитимусь я зорями вечірніми і ранешніми, щоб обминуло тебе горе лихе і лихая наруга. Щоб вистачило тобі силоньки у неволі, щоб не покинула тебе надія, голубонько моя..." - тужила Тетяна Запорожчиха, пригортаючи до себе дочку востаннє перед від'їздом на примусові роботи в Німеччину.
Читаєш це хвилююче материнське напучування, що так зворушує серце, і вчуваються тобі з сивої, тисячолітньої давнини прадавні наші українські плачі: від плачу Ярославни до сучасних "плачів" Оксани Лятуринської і Тодося Осьмачки.
Запорожці
Жіночими персонажами образ України не завершено: він продовжений і в чоловічій лінії. Краса й ніжність України оспівана в образах дівчат і матерів. А силу і мужність українського народу автор втілив у чоловічих образах, головним чином, однієї родини Запорожців - Лавріна, глави роду, та п'ятьох його синів: Романа (офіцер), Івана (воїн), Савки (чорноморець), Григорія (агроном) і Трохима (рільник).
Запорожці - люди працьовиті, веселі і горді. Коли Савці під час нальоту німецьких літаків радять падати, він наче знехотя відповідає: "А чого б я падав? Ідем на війну та будем од першої бомби падати?" Так на переправах і в боях гинули кращі з кращих нащадків запорозьких козаків. Тому персоніфікована в кіноповісті Розлука жалібно голосила понад шляхами: "Ой діточки, мої діточки..."
Автор недаремно виділяє образ Лавріна Запорожця, що ввібрав традиції Козаччини і передав своїм синам-козарлюгам. Виданий поліцаєм, схоплений і катованих фашистами, Лаврін не втрачає мужності, з великою гідністю розмовляє з катом. Силу він черпає в ненависті до окупантів. Ось діалог між катом і ним:
- Ти страждаєш?
- Ні.
- Чому?
- Я тебе ненавиджу.
Як Антей бореться Лаврін на колючому дроті з начальником поліції і неоружний перемагає озброєного. "Вони били один одного важкими іржавими уламками своєї важкої історії". Вірність перемогла зраду, бо "стрепенулась у Запорожця жадоба життя. З широких українських степів, з ярів і темних байраків повіяло на нього смалятиною історії. Пристрасть боротьби і помсти, вся воля, весь розум спалахнули в ньому з такою страшною силою, що він в одну мить, ніби возвівся в якийсь надзвичайний ступінь... і випроставсь - увесь в крові, гарячий і натхненний".
Лаврін був людиною козацького гарту: не лише сам виграв битву за своє життя, а й запалив жагою свободи інших у концтаборі: "Піднімайтесь, хто сильний і дужий! Хто жити хоче, вилізай з могил!.. Ні кроку назад! Вперед!" І сталось диво: "Такого ще не бачив ні український місяць, ані зорі. Запорожець один знищив половину ворожих автоматників... Він виводив людей на волю".
Написано це в дусі кращих традицій нашого народного епосу, історичних пісень та дум. Читаєш сторінки, присвячені Лаврінові Запорожцю,- і перед тобою росте й росте могутня постать до величі Байди, Сірка, Наливайка, Богуна...
Є ще в кіноповісті персонаж теж козацького роду, але на ймення Кравчина. Це той, уже згадуваний нами образ, який мав бути центральним героєм нездійсненного Довженком епічного твору "Золоті ворота". ^Василь вражає читача величчю фізичною і духовною. Спокійний і розважливий за натурою, він показує взірець стійкості й героїзму в боях. Кравчина наділе-ний розумом полководця. Це, власне, він виграв вирішальну битву з фашистами. І в особистому житті - це втілення вірності, духовної чистоти.
Не до жартів, коли твоя земля горить-палає і летить у прірву. І все ж одну з визначальних рис вдачі українців - вміння посміятися над собою й іншими - не спроможна здолати навіть війна. Найбільше в повісті жартує розвідник Мина Товченик. У геста півському застінку на грізне запитання: "Де партизан Запорожець?" - відповідає: "Де кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча". І не лише жартує, а й діє з гумором. Пійманий і приведений у сам штаб, він зумів залізти на піч і звідти все вислуховувати. В час переполоху Мина міг втекти, але взяв та й вернувся знову на піч, бо, мовляв, ще не все вивідав. Мина жартує навіть під шибеницею, всіляко обзиває німців і навіть співає їх гімн. Сміхота та й годі. Коли ж у село ввірвались партизани, Мина "знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку".
Так в образах Запорожців, Кравчини, Товченика, Бесараба заново ожила в нашій літературі славетна козацька звитяга.
З образами чоловіків природно пов'язані батальні картини, їх у кіноповісті чимало. Це битви між гітлерівцями і червоноармійцями і бойові визвольно-каральні акції партизанів. Усі вони написані з неабияким знанням стратегії і тактики ведення бою. У Довженка свій стиль опису баталії. Ось лише один приклад:
Огонь... Огонь... Огонь. Танки репались і перекидались, і горіли, як на страшному суді. Горіло залізо, горіла сталь. Шалений огонь гніву й пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили, що важкі гармати вертілися у них в руках, як іграшки.
Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць. Лисиці дрижали в норах... Вовки в кущах, наївшись людського м'яса, припадали черевами до землі. Від жаху в них віднялися ноги і закарлючились хвости під животами. Вони повзали, не сміючи навіть вити, і клацали зубами. Вовчиці плакали.
Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій. Тут боролося безсмертя із смертю. Все повітря прийшло в шалений рух, вся атмосфера ревла, вибухала,
Loading...

 
 

Цікаве