WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Курбас, Куліш, Крушельницький – коло друзів-творців - Реферат

Курбас, Куліш, Крушельницький – коло друзів-творців - Реферат

спогадами Володимира Куліша, сина драматурга, коли обох митців - Леся Курбаса й Миколу Куліша - "викликали на сцену й підносили квіти, стриманий звичайно Хвильовий стояв і щосили бив браво, весь час гукаючи:
- Браво, Гуровичу! Браво, Курбасе! Хай живе Березіль!"
Мистецька органіка "Куліш - Курбас - Крушельницький - "Березіль" - це було пов'язано воєдино, як життя і рух, як творчість і пошук, як слово і вічність. Це був один з найбільш знаменитих, найбільш плідних квартетів в історії української культури. Куліш самореалізувався певною мірою тому, що поряд з ним знаходився Курбас. "Березіль" мав славу театру, що з постановок п'єс "Народний Малахій" та "Мина Мазайло" створив події всеукраїнського значення. Крушельницький зіграв найскладніші свої партії - Малахія Стаканчика й Ігнація Падура, що повною мірою виявили безмежність його парадоксальних акторських перевтілень. Для Курбаса сценічна інтерпретація Кулішевих творів стала вершиною його мистецької популярності й режисерської концептуології.
Спільність радощів - спільність болю.
Співтворчість М.Куліша й Л.Курбаса не тільки поглиблювала їхні особистості, сприяла піднесенню українського мистецтва, відкривала обрії перед майбутнім євроамериканським "театром абсурду", але й виявилася підставою майбутньої трагедії митців.
В умовах соціально-духовних тенденцій кінця 20-х - початку 30-х років, спрямованих на офіціалізацію й нівелювання художнього процесу, мистецької особистості, написання й постановка фантасмагорійно-абсурдистської п'єси "Народний Малахій", національної комедії "Мина Мазайло", психологічної алюзії "Маклена Граса" стало приводом для різноманітних звинувачень і переслідувань режисера й драматурга.
Миколі Кулішеві закидали, що він скептично тлумачить сучасність, зводить наклеп на радянську дійсність, настійно підкреслювали, що у цих та інших п'єсах містяться значні ідеологічні вади, які зумовлювали "творчу поразку" драматурга, що він схибив з "дороги пролетарської літератури" на ворожі стежки й манівці. Навіть дослідники й письменники, які інколи високо оцінювали драматичний талант Куліша як трагедійного художника й комедіографа, почали ушаблонено критикувати його за те, що він "міняє талановите перо гартованця-драматурга на опозиційний пензль троцькізму" (І.Микитенко). Нарешті на першому всесоюзному з'їзді радянських письменників (1934) відбулося офіційне закріплення за Миколою Кулішем статусу буржуазно-націоналістичного письменника, "більшість п'єс якого відверто націоналістичні й ворожі нам", як сформульовано у доповіді І.Кулика.
Леся Курбаса звинувачували у тому, що "Березіль" вдався до правого ухилу, що він пропагує ідейно хибні твори у той час, як загострюється боротьба з ворогом, що його постановки здійснені в антиреалістичному дусі й суперечать принципам соціалістичного мистецтва. Йому приписували свідоме здійснення "антипартійної лінії" шляхом вистави крамольних, "ідеологічно не витриманих" п'єс.
Тиск був занадто сильним, і обидва митці почали визнавати свою провину. Провину, котрої не було.
Л.Курбас на першому засіданні партчистки у 1931 році говорить, що постановки "Народного Малахія" й "Мини Мазайла" "на сьогодні ми розцінюємо як неприпустимі", хоча й намагається відстоювати право свого театрального колективу на ці твори. М.Куліш двічі перероблює "Народного Малахія", на межі 20-х - 30-х років пише нові редакції драм "97" і "Комуни в степах". У грудні 1933 року в листі до Івана Дніпровського він стверджує, що останні сім років "перебував на антипартійних позиціях і ходив шляхами місцевого націоналізму".
І Куліш і Курбас ще не знали, що їхня трагедія тільки розпочинається, що для них вже пишеться сценарій страти. Вони ще не знали, що будуть заарештовані протягом одного року: Курбас на початку 1934-го, у січні, а Куліш наприкінці, в грудні. Не знали, що Курбаса, мужнього Леся Курбаса примусять давати свідчення проти свого друга й однодумця Миколи Куліша (Н.Кузякіна), що й Куліш не витримає і підпише те, що від нього вимагали під час слідства - зізнання про участь у діяльності контрреволюційної організації. Вони ще не знали, що доля їх зведе знову, на цей раз на Соловках, зведе назавжди, навічно; що й страчені вони будуть не тільки в один рік, а й в один день, в одній партії в'язнів - 3 листопада 1937 року; що й після смерті вони будуть разом - Куліш і Курбас, Курбас і Куліш. Тоді вони ще не знали, що їхні імена, ідеї, твори важко повертатимуться на рідну землю.
З мистецького тріумвірату, що помітно впливав на якість і розвиток української художньої культури другої половини 20-х - початку 30-х років ХХ століття, залишився тільки Мар'ян Крушельницький. Того мистецького значення, що в Курбасовому "Березолі" та Кулішевих п'єсах, його постать уже не мала, хоча митця старанно відзначали різноманітними державними відзнаками, званнями. Певною мірою це був інший Крушельницький, який виконував ролі у творах світової класики ("Тев'є-молочник" Шолом-Алейхема, "Єгор Буличов та інші" Горького, "Король Лір" Шекспіра) та п'єсах О.Корнійчука ("Правда", "Фронт", "Над Дніпром").
Пам'ять про "Березіль", Л.Курбаса й М.Куліша актор і режисер М.Крушельницький наполегливо зберігав. Протягом майже чверті століття він чекав, коли громадська та художня свідомість знову повернеться до них.
На початку 60-х років він здійснював художнє керівництво київським Театром-студією, який узяв до постановки раніше маловідомі або заборонені п'єси Куліша. Так, у цьому театрі вперше на українській сцені було поставлено комедію М.Куліша "Отак загинув Гуска" (Л.Танюк).
М.Крушельницький кілька десятиліть переховув у себе примірник п'єси "Зона ", про яку навіть ретельно обізнана Н.Кузякіна 1970 року писала, що "текст "Зони" не зберігся". Проте ще в 1962 році, незадовго до смерті, примірник цієї драми Крушельницький передав у спадок режисерові свого Театру-студії Л.Танюку, який видрукував повний текст драми "Зона" 1988 року. У своєму архіві актор мав й один з примірників ліричної драми "Патетична соната", твору зі складною текстовою та сценічною долею. Саме за цим збереженим примірником протягом 1961 - 1963 років у київському Театрі-студії під концептуальним керівництвом Крушельницького йшла робота над опальною Кулішевою п'єсою. Своїми мистецькими діями, духовними вчинками М.Крушельницький сприяв реставрації образу Леся Курбаса, Миколи Куліша та їхньої нетлінної дружби.
"Їх взаємна любов - Куліша і Курбаса - була ніжна і пристрасна: так люблять закохані навічно; так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне.
Думаю, що це була любов двох талантів, що знайшлися: Куліш був талант для Курбаса, Курбас - талантдля Куліша", - писав про них на схилі літ Ю.Смолич.
Є зустрічі, що мають велику духовну цінність. І хто зна, можливо, прийде час, коли ми будемо відзначати ювілей їхньої зустрічі - Леся Курбаса і Миколи Куліша. А поки я нагадую: вони зустрілися 1925 року. Митець з Митцем. Драматург і Режисер. Кулішу було 32, Курбасу - 38. І попереду в них було - Життя.
Loading...

 
 

Цікаве