WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Курбас, Куліш, Крушельницький – коло друзів-творців - Реферат

Курбас, Куліш, Крушельницький – коло друзів-творців - Реферат


Реферат на тему:
Курбас, Куліш, Крушельницький -
коло друзів-творців
Мистецтво як творчий феномен, а процес творення як духовний стан залежні від багатьох чинників. Від таланту, особистісної волі, працездатності, інтелектуального рівня, мистецького оточення; від конкретних фактів, загальних тенденцій, моральних і художніх стереотипів, писаних і неписаних канонів, характеру мистецьких традицій, суб'єктивного настрою; навіть від побутових особливостей, індивідуальних звичок, несподіваних і непередбачених життєвих моментів.
Мистецтво і процес творення є складною векторною величиною, в якій духовно й психологічно сконденсовано взаємодіалог, взаємоперебіг десятків, сотень помітних і малопомітних (на перший погляд) деталей, штрихів, аспектів.
Мистецтво, процес творення мають й ознаки ситуативного явища, тому що можуть залежати навіть від… зустрічей.
Історія культури неодноразово переконує в тому, що знайомство художників здатно не лише створювати непересічні умови для розвитку й розквіту мистецтва, але й сприяти формуванню самого мистецтва в усій його величі й нетлінності.
Так, як це було з Лесем Курбасом і Миколою Кулішем.
Вони зустрілись у 1925 році. Л.Курбас, тоді вже знаменитий і досвідчений режисер, творець театрів і самобутньої сценічної школи, та М.Куліш - драматург, перша п'єса якого, недавно поставлена у Харкові, принесла йому всеукраїнську популярність.
Юрій Смолич, котрий добре знав обох митців, рецензійно розглядав як Кулішеві твори, так і Курбасові постановки, неодноразово мав нагоду спостерігати їх удвох, разом, у мемуарному есе "Розповідь про неспокій" (1968) залишив такий їхній порівняльний портрет:
"…По-людському Курбас і Куліш були навдивовижу різні, зовсім не подібні один до одного, я б навіть сказав - абсолютні антиподи: Курбас - витончений інтелігент, Куліш… - обрубкуватий сільський дядько. Чого було в одного надміру, того не тільки бракувало, а взагалі зовсім не було в другого".
Їхня виразна несхожість, зовнішня контрастність була цілком зрозумілою. Представники фактично одного покоління, Лесь Курбас і Микола Куліш формувалися за різних регіональних, етносоціальних, загальнокультурних умов, мали різний життєвий досвід і йшли до мистецтва, театру різними шляхами.
Курбас народжується в давно оцивілізованій, орієнтованій на західну стилістику, ментальність Галичині - Куліш у не так давно заселеній, до кінця не окультуреній степовій Таврії.
Курбас розвивається в родині акторів, мандрує з батьками, живе їх сценічними турботами, секретами, акторським клопотом - Куліш росте в родині сільських бідняків, де панують злидні й конфлікти, зазнає принижень, побоїв, поневірянь.
Курбас здобуває освіту за європейськими мірками, студіюючи дисципліни у Львівському та Віденському університетах, - Куліш навчається у церковно-парафіяльній (народній) школі рідного села, Чаплинки, після чого пішки вирушає до провінційних Олешок, де його зараховують до міського училища.
Курбас розпочинає власний мистецький шлях і грає на сцені львівського театру "Руська бесіда", засновує стаціонарний український театр "Тернопільські театральні вечори", переїжджає до Києва грати у Театрі Миколи Садовського, одержавши запрошення від метра української сцени, - Куліша несподівано мобілізують з Олешок, направляють на короткочасні курси прапорщиків, а згодом на фронти першої світової війни, де на нього "чекають" поранення й контузія.
Курбас створює Молодий театр і здійснює вистави за творами Софокла, В.Винниченка, О.Олеся, Лесі Українки, П.Тичини - Куліш тільки повертається з армії до Олешок, переймається політичними й адміністративними турботами, незабаром формує у Херсоні Дніпровський повстанський полк: для нього знову продовжується війна, тепер вже громадянська.
Курбас вже дістав в Україні визнання, утворив "Мистецьке об'єднання "Березіль" (МОБ), оригінально, на межі епатажності експериментує з творами національної та світової літературної класики, про нього говорять як про одного з найбільш талановитих українських режисерів, сперечаються з приводу його конструктивістських театральних новацій, відзначають його неабиякі організаторські здібності, його ім'я притягує до Києва багатьох акторів з досвідом і театрофілів-новачків, він формулює мистецькі ідеї та гасла, що стають провідними для української художньої свідомості на стадії її передренесансної доби.
А Куліш ще не визначився, ким бути: прозаїком чи драматургом; мешкаючи в Олешках, Зінов'євську (теперешньому Кіровограді), Одесі, розв'язуючи освітянські й редакторські проблеми, він працює над педагогічними статтями, оповіданнями з життя дітей, над романом з часів національно-громадянських зіткнень і водночас ночами пише драму "Голод" (вона ж "Незаможники", "Мусій Копистка", остання та загальновідома її назва - "97"); при цьому він розраховує тільки на те, що її буде розіграно в аматорських гуртках, підкреслюючи по завершенні роботи над драмою, що це не більше, ніж "рядок малюнків в сіреньких рямцях сільського життя, злиденного, вбогого, та й ще поруйнованого голодом і революцією", і що написано її "для сільського театру, для тих хлопців та дівчат, що "роблять представлєнія" в половниках та клунях"; Куліш страждає від тотальної самонедооцінки своєї творчості й сором'язливо, ніяковіючи ставиться до своєї літературної діяльності, не вбачаючи в собі особливого драматургічного хисту.
Здавалося б, доля зробила все, щоб Лесь Курбас і Микола Куліш сформувалися особистостями протилежних устремлінь, цінностей, людьми несумісних мистецьких смаків, поглядів. Здавалося б, доля старанно вела кожного з них такими дорогами, щоб вони не зустрілися. Одного елітарними й мистецькими, другого випробувальними й провінційними. Проте не кожна елітарність є синонімом творчості; водночас спостерігається протилежна закономірність, принаймні на терені українського художньо-естетичного розвою, - територіальна провінційність нерідко виступає ознакою самобутності.
Та все ж не зустрітися М.Куліш і Л.Курбас не могли. А зустрітившись, не могли не зблизитися.
Лесь Курбас понад усе поціновував неординарність людини, її індивідуальну й мистецьку яскравість. Один з провідних принципів його мистецько-театральної педагогіки полягав у тому, щоб словом, спеціальними заняттями, створенням необхідних умов формувати талановитих, "зоряних" майстрів сцени. Це в нього було від Йосипа Стадника, галицького актора й режисера, який, за словами В.Русанова, "шанував і по-батьківському плекав молоді таланти", який "дав путівку у велике мистецтво Лесю Курбасові, Амвросію Бучмі" та іншим українським художникам.
У театрі "Березіль" Курбас зібрав і сприяв саморозкриттю таких постатей, як А.Бучма, В.Чистякова, Й.Гірняк, Л.Гаккебуш, О.Сердюк, Ф.Лопатинський, Н.Ужвій, Я.Бортник, В.Василько, Г.Бабіївна, С.Шагайда, П.Береза-Кудрицький та ін. Невипадково тодішня преса називала Курбаса "знавцем талантів".
Основоположник "Березоля" не лише розвивав природний потенціалособистостей, використовуючи багатий арсенал засобів театральної педагогіки,
Loading...

 
 

Цікаве