WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вороний Микола - життя та творчість - Реферат

Вороний Микола - життя та творчість - Реферат

юнацького серця:
Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!
Здавалося, ніякі ліки не зарадять, не допоможуть. Та ось старий посланець намагається востаннє "пробудити" юнака: він виймає з-за пазухи жменьку сухої трави зі степу - євшан-зілля. Пахощі гіркого полину вдарили в груди, вогнем пронизали серце невільника. І промайнув перед очима "рідний степ - широкий, вільний", постав у пам'яті нещасний батько. Зануртувала кров, прокинулось
найдорожче, найсвятіше почуття - любовдо рідного краю. Зрозуміло, що тепер ніякі перешкоди не зупинять юнака на шляху до волі, до "рідного степу", до "краю веселого". Його кличе голос крові, голос матері-землі. Повертається він до свого роду не приспаним рабом, а вільним гордим орлом. Радіє поет, радіємо й ми, бо син прилинув до змучених чеканням батьків, щоб стати їм надійним оборонцем. Але попри такий оптимістичний та радісний фінал, ми відчуваємо, що авторові цієї поеми зовсім не радісно:
Де ж того євшану взяти. Того зілля привороту, Що на певний шлях направить,- ШЛЯХ у край свій повороту?!
Як пробудити в українців дух непокори, дух свободи? Яким зіллям-приворотом прихилити їх до рідного лона? Такими болісними питаннями закінчує поему Микола Вороний.
Страдницький образ підневільної, рідної поетові землі гарячим струменем проходить через усю його творчість. Не може примиритися зболена душа поета з тим, що "... люди - невільники німі, на їх устах печать". Не коритися долі, а боротися
За Україну, За її долю, Зачесть і волю,
За народ! - таке творче кредо Вороного-патріота.
Вірш "За Україну!" настільки щиро передавав почуття поета, що композитор Я- Ярославенко поклав її на музику. І ця маршова пісня виконувалась і виконується на урочистостях української громадськості.
Якщо визначати основні мотиви творчості М. Вороного, то на перше місце, безперечно, слід поставити твори про безмежну любов до України, про її мужніх, відважних борців, які готові відстоювати свободу в будь-який спосіб. Але ні в якому разі не можна судити про творчість поета так однобоко. Адже людина, яка не любить іншої людини, ніколи не зможе полюбити країну. Тому обов'язково слід звернути увагу й на інтимну лірику М. Вороного. Інтерес до внутрішнього світу людини, прагнення художньо дослідити складність і суперечливість її переживань і настроїв зближують поезії Вороного з кращими здобутками європейської лірики. Так, цикл інтимної лірики "За брамою раю", що охопив поезії Д903-1910 pp., навіяний тривалими переживаннями автора через драматичну розлуку з дружиною через рік після одруження.
Поет виховував сина Марка, сподівався на повернення щастя, хоч і усвідомлював, що його вже не буде. Це засвідчує "Присвята" до циклу, де стверджується* що переживання "серця само-тного, серця скорботного" - "спів без надій".
Вірші дають змогу простежити розвиток почуття. Були спочатку щасливі хвилини зустрічей, тоді все в природі сяяло й усміхалося, у серці "любе почування" квітло "пишним цвітом", душа співала "гімн щасливого кохання" ("На скелі", "Хвиля"). Та ось зрада "розірвала в шматки найніжніші квітки, найсвятіший огонь погасила" ("Зрада"). Розуміючи, що в стосунках з колишньою коханою "все пішло намарне", все вже зруйновано й колишнього не повернути, герой не може її забути, бо "біль буяв, як чад похмілля". Час минає, але душевні страждання продовжують пекти - такий мотив розгортається у вірші "Ні, не забув...". Та вже в наступній поезії - "Нехай і так" - автор від імені ліричного героя намагається нас переконати, що навіть нещаслива любов своїм болем очищає людину:
Бо на вогні, що палить мої груди. Згорить і єя любов. Кайдани упадуть. Зітреться а слід колишньої полуди, І ясний, тихий світ мою осяє путь.
Останній вірш циклу "Finale" завершує "ліричну драму" і поета, і його героя. Минуло шість років страждань ("шість літ щодня надіятись і ждати"). Тяжкий душевний біль був переможений любов'ю.
Проте є ще один мотив у творчості М. Вороного, який він також не міг оминути: як справжнього поета його не могло не ціка-вити питання про роль поета і поезії в житті людини. У вірші-при-святі "Іванові Франкові" Вороний намагається розібратись, чи має поезія бути зброєю в руках митця, чи мистецтво має відтворювати тільки прекрасне. Він доходить висновку, що митець не має права не реагувати на суспільне життя, не боротись за щасливе майбутнє, але водночас душа прагне пізнання "надземного", охоплення неосяжного, тому й цю потребу митець має задовольнити:
Моя девіза - йти за віком
І бути цілим чоловіком! !
Вороний добре знав європейську літературу, прагнув органічного поєднання кращих традицій європейської лірики з новаторськими пошуками. Висока культура вірша^ намагання сягнути художніх поетичних вершин, збагатити українську лірику новими мотивами й образами ставлять Вороного в першу шеренгу мит-ців-новаторів новітнього часу - поруч з Лесею Українкою, О. Олесем, М. Рильським, П. Тичиною, Є. Плужником, Є. Ма-ланюком. Запрошуючи молодих письменників узяти участь в альманахові, що він задумав, "який би змістом і виглядом бодай почасти міг наблизитись до новійших течій і напрямків в сучасних літературах європейських", висловлював побажання одержати твори "хоч з маленькою ціхою оригінальності, з незалежною сво-бідною ідеєю, з сучасним змістом... де б було хоч трошки філософії, де б хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю незглибною таємністю". При цьому тут же підкреслювалось, що на "естетичний бік творів має бути звернена найбільша увага", що оголошується війна народницькому шаблону, поезії-катеринці, що "переспівує старі збиті співи...". Новаторства поет прагнув не тільки в змісті, але й у формі. В око впадає мелодійність його поезій, ритмічність, уміння використовувати як старі класичні строфи (октави, сонети), так і експериментувати з двовіршами, терцетами, п'яти- і шестирядковими строфами. Такою своєю діяльністю Микола Вороний сприяв оновленню української літератури, орієнтації її на найкращі європейські традиції. Він став своєрідним явищем в українській культурі кінця XIX - початку XX ст. Його поетична і публіцистична творчість посіла значне й досить помітне місце на розлогих теренах українського письменства.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Нудьга гнітить", "Євшан-зілля", "Блакитна панна", "До моря", "Vae victis!", "Інфанта", "Іванові Франкові (Відповідь на його Посланіє)", "Мавзолей", "Ти не любиш мене...", "Зрада", "Dies ігае".
Loading...

 
 

Цікаве