WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Котляревський І.П. - Реферат

Котляревський І.П. - Реферат

на службу суспільному прогресові, досягненню гармонії між особистим і суспільним, між людиною і державою. Взаємно опосередковані утвердження і заперечення в неоднозначному (амбівалентному) сміхові Котляревського, як і в Гоголя, виводять цей сміх за межі суто розважаль-ного, у сферу серйозного призначення.
Котляревський вірить в очищаючу силусміху в боротьбі з людськими вадами, за піднесення і возвеличення "моральної суті" людини. Заклик до морально-етичного оздоровлення суспільства через осміяння і самоосміяння людських вад, а також до самоорганізації суспільства на засадах "природності" й розуму засвідчує суто антропологічний підхід Котляревського-просвітителя до проблеми "Людина і суспільство". На відміну від сміху сатиричного (хоч елементи його наявні в поемі), який випливає з непримиренності реальності й ідеалу, сміх Котляревського шукає позитивне в тій самій заперечуваній дійсності. Гумор "Енеїди" не стільки поляризує життєві явища, скільки виявляє їх діалектичну складність, неоднозначність та єдність. Саме тому на відміну від однобічної віршової сатири класицизму, яка (хоч і перебуває у сфері низького і потворного) взагалі не включає в себе комічний елемент, в "Енеїді" з'являється радісний сміх, який утверджує позитивну сторону заперечуваного явища. Поема Котляревського належить до того гумористичного роду поезії, який, за словами Бєлінського, потребує "освіченого, розумного погляду на життя", бо гумор "є стільки ж розум, скільки і талант".
Глибоко народна й специфічна природа сміху "Енеїди", що є організуючим центром усієї поеми і визиачає характер естетичного підношення до дійсності, виводить цей твір з ідейно обмеженого і малопро-дуктивного у художньому плані кола травестій епопеї Вергілія у широкий світ ідейно-естетичних явищ європейської літератури, осяяних світлом народного гуманізму. Поема Котляревського різними гранями близька до "Декамерона" Дж. Боккаччо, "Моргайте" Л. Пульчі, до гуманістичної сатири переддня європейського Просвітництва (Ф. Рабле, Еразм Роттердамський, М. Сервангес), до творів німецької бюргерської сатири, "гробіанської літератури" (С. Брант, Й. Фішарт), до комічних національних епопей часів Просвітництва ("Мишоїда" і "Монахомахія" І. Красіцького, "Девін" Є. Гнєвковського, комічні поеми М. Чоконаї "Боги ділять здобич" та /Боротьба мишей і жаб" 'Іощо). "Енеїда" засвідчує зв'язок із сюжетно-екстенсивним (насамперед рицарським і крутійсьським) типом роману, з російською сатиричною повістю XVII-XVIII ст. та бурлескною комедією XVIII ст.
Вважаючи подібно до Г. Сковороди основним джерелом зла в Росії невідповідність особистості її місцю в суспільстві, Котляревський у 1804 р. пише "Пісню на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну" (опублікована в 1849 р.), в якій проводить ідею чесного і безкорисливого служіння суспільним потребам та прославляє як прилад цього самовіддану діяльність гененерал-губернатора Малоросії О.Б.Куракіна. У "Пісні" крізь бурлескно-панегіричний шар пробиваються елементи критики панства, яке загарбало козацькі землі, та тогогочасного судочинства, що "у правду не вникає", потакаючи панам. Разом з тим .я жартівлива ода, в якій надія на соціальну справедливість пов'язується з додержанням існуючих законів, не піднімається ДО тієї художньої правди, пластики й афористичності поетичного слова, які ха-рактерні для "Енеїди".
У 1818-1821 рр. Котляревський стає одним з двох директорів полтавського театру і докладає багато зусиль для формування його репертуару, організації репетицій і вистав. Сама атмосфера театрального життя Полтави, критичне ставлення Котляревського до таких псевдонародних п'єс, як "Казак-стихотворец" О.Шаховського, дружба письменника з М.С.Щепкіним, крім усього іншого, сприяли його зверненню до драматургії та написанню у 1818-1819 рр. п'єс "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", які ще задовго до публікації (1838, 1841) дістали сценічне життя і принесли добру славу авторові не тільки на Україні, а й за її межами
Естетика Просвітництва в особі його найвитдатніших теоретиків Дідро і Лессінга вважала театр найбільш доступним і дійовим засобом для пропаганди нових ідей, для боротьби проти феодальної тиранії і станової нерівності, бачила в ньому ефективне знаряддя виховання моральності. Вона висунула й обгрунтувала теорію "міщанської" драми, яка всупереч мертвим естетичним нормам класицизму утверджувала принцип зближення мистецтва і літератури з життям. Героями просвітительської драми стають представники третього стану, звичайні люди з їх щоденними інтересами й життєвими конфліктами.
Поклавши своїми п'єсами "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник" початок новій українській драматургії й національному театрові, Котляревський виступив прибічником цих нових, просвітительських ідей. На відміну від "високої" класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги і страждання великих людей, та комедії, де об'єктом смішного виступав народ, у п'єсах Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування. Характерно, що коли Дідро висував на перше місце рух ситуацій, їх зіткнення (типові обставини), а Лессінг, певною мірою нехтуючи фактичною й історичною достовірністю обставин дії, . дбав насамперед про зображення родових типі", Коїляревський намагався у своїх п'єсах показати типові характери у конкретних національних обтавинах свого часу. Замість основного класицистичного конфлікту - між помилок) І суспільством-у драматургії Котляревського з'являється життєвий конфлікт між членами суспільства, що має в "Наталці Полтавці" досить виразну соціальну основу
На появу "Наталки Полтавки" і "Москаля-чарівника" безперечний вплив мали російська драматургія XVIII ст. (Фонвізін, Капніст, Княжнін, Плавильщиков та тн ) і театральне життя. Великою мірою п'єси Коїляревського були пов'язані і з традиціями українського народного театру (вертепу), з інтермедіями XVIII ст., з російською комічною оперою XVIII ст. та Фольклорно-пісенною стихією так широко представленою у них творах.
У 1898 р , характеризуючи вісімдесятирічне сценічне життя "Наталки Полтавки", видатний український драматург і актор І.Карпенко-Карий назвав її "праматір'ю українського народного театру", зразком народної поезії в драматичній формі". Вказуючи на органічну близькість "Наталки Полтавки" до думок і почувань народу та на великий емоційний вплив її на глядачів, він зазначав, що "радість і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали, котра була набита панською прислугою".
Провідною ідеєю у водевілі "Москаль-чарівник", генетично тісно пов'язаному з народнопоетичними джерелами, зокрема інтермедією, є утвердження позастанової цінності людської особистості, високої мо-ральності представників простого народу, протиставлення її пансько-чиновницькій етиці Сценічну
Loading...

 
 

Цікаве