WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Котляревський І.П. - Реферат

Котляревський І.П. - Реферат

добром і злом ще не прокреслена, і сміх ще не набув однобічної критичної спрямованості сатири пізніших часів.
У давніх міфологічних уявленнях сміхове бачення світу мало універсальний характер і зовсім не виключало, а, навпаки, передбачалопоширення осміяння і на богів та героїв. Сміх - це сфера існування тієї людської свободи і суспільної рівності, якої люди, пригнічені силами природи і соціальною нерівністю, не могли мати в реальному, повсякденному житті. Це "друге життя" будувалося як пародія на щоденне, реальне, як "світ навиворіт", у якому все високе, офіційно освячене, сакраль-не переводилося у знижено-сміховий план, профанувалося. У цьому світі, сферою вияву якого були народні звичаї й обряди, свята, ярмаркове багатоголосся (чи в країнах Західної Європи міський карнавал з його переодяганням і масками) тощо, панували однакові для всіх, незалежно від суспільного становища (буквально від" жебрака до божества), природна людська ' рівність і свобода від норм офіційного світу, від внутрішньої цензури та моральних заборон, прийнятих у суспільстві, тобто вільний вияв стихійних сил людської натури.
Типологічне характер сміху у Котляревського подібний до сміху Гоголя, який називає його чесною, благородною особою та підкреслює, що сенс його "набагато важливіший і глибший, ніж гадають", бо це не жовчний сміх, не той легкий, що служить для пустої розваги, а той, який випромінює світла натура людини. Цей сміх поглиблює предмет, "виводить на світло те, що може промайнути без уваги".
Природа такого сміху не передбачала однобічного заперечення твору Вергілія. Гуманістичні мотиви епопеї, героїчні діяння Енея, дух мужності, патріотизму й товариської солідарності були співзвучні Історичним традиціям українського народу. Народно-язичницькому баченню світу, крізь призму якого Котляревський творчо переосмислює "Енеїду" Вергілія, віддалену від української дійсності XVIII ст. багатьма віками, великою мірою близькі були і міфологічна сторона твору античності, ексцентричність й афективність поведінки її персонажів. Отже, Котляревський творив свій поетичний світ не лише як антитезу світові Вергілія, а як буття, що несе в собі загальнолюдські гуманістичні риси. І разом з тим це був світ новий, український, представлений у світлі народної сміхової культури, всупереч суворо-героїчній однозначності епопеї Вергілія.
У сферу карнавально-ярмаркової фамільярності, розвінчання й дошкульної о осміяння потрапляють і римські бот, що так багато в чому нагадують українських можновладців, внаслідок чого Олімп начебто перетворюється на карнавальну площу". Суто серйозний і однозначно-похмурий Вергіліїв Тартар постає у Котляревського в народно-сміховому освітленні як місце, де урівнюються "в правах" представники всіх станових груп, як світ, у якому поряд із трагічно-жарким пеклом розквітає безтурботність веселою раю. І разом з тим крізь веселість, що однаковою мірою обіймає у Котляревського не тільки землю, а й небеса, та потойбічний світ, просвічуються і суворий, героїчний світ Вергілія, і далеко не безхмарна українська дійсність, класове суспільство, яке пригнічує свободу людини.
Пряма публіцистична критика феодальних порядків об'єднує всіх просвітителів. Це проявляється не тільки в морально-раціоналістичному осудові дійсності, а й у філософському узагальненні самої суті буття, у критиці суспільства як такого, що відхилилося від "природного" світопорядку. Авторські натяки-алюзії й особливо яскраво картина пекла в "Енєїді" засвідчують занепад моральності серед усіх верств суспільства - від панів до слуг. Отже, вимога правдивості у Котляревського невіддільна від критичної концепції дійсності.
У концепції дійсності він по-своєму продовжує традиції української і російської сатиричної літератури XVIII ст. та Г. Сковороди. Показуючи суспільство соціальне неоднорідним, Котляревський насамперед репрезентує самосвідомість експлуатованих верств, яка сформувалася протягом історичного часу і сприймається як узагальнена оцінка їх життєвої долі: "Біда біду, говорять, родить. Біда для нас - судьби устав!" Соціальне несправедливе суспільство породжує й антигуманну суспільну мораль; у людських стосунках немає нічого святого, навіть у сфері родинних взаємин:
Ти знаєш-дурень не бере:
У нас хоть трохи хто тямущий,
Уміє жить по правді сущій,
То той, хоть з батька, то здере.
Оскільки суспільство основане не на засадах природної рівності людей і справедливості, а на "праві" сильного, який, керуючись своїми егоїстичними інтересами, дбає н? про загальне благо, а тільки про власне збагачення і владу, соціальна несправедливість і зло у Котляревського зо-середжені переважно у пансько-чиновницькому середовищі. Не випадково, отже, що серед грішників, які тяжкими карами спокутують свої гріхи у пеклі ("Енеїда", частина третя):
Начальники, п'явки людськії,
І всі прокляті писарі,
Ісправники все ваканцьові,
Судді і стряпчі безтолкові, "
Повірені, секретарі.
.....................................................
Панів за те там мордовали
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
Тим часом у раю - "бідні, нищі, навіжені", "вдови бідні, безпоміщні, яким приюту не було". Є там "также старшина правдива,- бувають всякії пани". Але письменник додає, що в рай потрапило небагато добрих панів, бо в житті "трохи сього дива".
Тенденція до зосередження пороків на боці панства, яка дедалі виразніше виявлятиметься у творчості послідовників Котляревського аж доки не виллється у Шевченка в гнівну й безкомпромісну інвективу, спрямовану проти народних гнобителів, уже наявна в нього, хоч і не стала ще провідним ідейним принципом. Тому в "Енеїді" представники одних і тих же суспільних станів і груп перебувають і в раю, і в пеклі. У пеклі не всі пани, не вся сі аршина, не всі судді, а тільки ті з них, які "людям льготи не давали" чи "по правді не судили". Так само духовенство, попи і "крутопопи" відбувають тут покарання за персональні гріхи, за те, що нехтували своїми обов'язками І не показували приклад в додержанні норм християнської моралі. Більшість грішників - це люди із загальнопоширеними морально-етичними вадами: злі мачухи й свекрухи, вітчими і скупі тесті, сердиті шурини і сварливі зовиці, невістки, ятрівки, п'яниці, волоцюги, легковажні панночки, молодиці, "що вийшли заміж за старих", "гуртові" діти і т. п У смолі тут киплять цілі ремісницькі цехи, "писарчуки поганих вірш"; тут пани й мужики, шляхта і міщани, багаті й убогі, миряни і попи.
Хоча природа сміху в "Енеїді" органічно пов'язана з народною сміховою культурою та бурлескною традицією мандрівних дяків, з певними елементами української і російської сатири XVIII ст., суспільна функція його в поемі набуває нової якості, характерної саме для представників про-світительської думки. Як гуманіст і просвітитель Котляревський ставить свій сміх
Loading...

 
 

Цікаве