WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Котляревський І.П. - Реферат

Котляревський І.П. - Реферат

розумного ("природного") начала, а й подолати егоїстичність "природного" як окремого, підпорядкувати його інтересам "общогодобра". Гармонію окремого і загального письменник бачить (у формі гумористично завуальованих натяків, алюзій), зокрема, у відновленні гетьманщини та її "нерегулярних" збройних сил. їх відносна автономність щодо суспільного цілого (Російської держави), на думку автора, зовсім не суперечила б загальнодержавним інтересам. Навпаки, ці сили могли б успішно "справляти повинність", тобто виконувати службу по охороні імперії від зовнішніх ворогів. Ця ідея втілена в об-пазах Низа й Евріала, у патетичних словах про оборону "общого добра" ("Де ющеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети Іювинность ісправлять...") та про любов до спільної вітчизни ("Любов к отчизні де гсроїть, Там.вража сила не устоїть"), у живописних картинах підготовки троянського війська до війни тощо.
Концептуально в моделі особистості Котляревський близький до Вергілія, до ідеї підпорядкування "природного" особистого суспільному, державним інтересам ("общому добру"), оскільки принцип підпорядкування окремого (особистого) загальному (державі, суспільному обов'язку) був представлений у Росії в самій ідеї "освіченого абсолютизму", починаючи з часів правління Петра І та в роки царювання Катерини II, яка удавала з себе прибічницю поглядів французьких просвітителів. Ми бачимо особистість, яка мусить розчинитися в "общому добрі", через служіння якому вона тільки і дістає сенс свого буття.
Такий тип особистості є, зрозуміло проекцією на людину структури централізованого феодального суспільства, яке не цікавиться її внутрішнім автономним світом і життєвими потребами. Держава як незалежна і самостійна сила використовує індивіда для досягнення відчуженої від нього всезагальної мети. Цс, зокрема, видно в сцені оплакування Евріала його ма-тір'ю і у Вергілія, і у Котляревського В її тужливому голосінні звучить мотив самотності й безпорадності людини в чужому до її горя суспільстві, яке, вимагаючи від особистості жертв, не дає їй нічого на заміну. Але, оскільки така поведінка матері Евріала деморалізує бойовий дух, отже, виступає як "егоїстична" щодо "загальної справи", вона має викликати не стільки співчуття, скільки осуд, у Котляревського - осміяння ("кувікала, мов порося").
Як художник, який намагався слідувати правді життя, Котляревський в "Енеїді" показує, що реальний вияв "природного", справді людського при такій структурі суспільства фактично лишається поза сферою офіційного світу і може бути реалізований, по суті, всупереч моральному імперативові "общого добра" Тому і сам Еней, і троянці не стільки поспішають з виконанням волі богів і до. І і, скільки у численних бенкетах та любовних пригодах задовольняють життєві потреби своєї "натури". Офіційному світові всезагальннх обов'язків, які наперед визначають особисту поведінку індивіда, об'єктивно протиставляється світ безпосередніх чуттєвих контактів як саморегулятор людської життєдіяльності на засадах "природної" моралі, без втручання держави. Дії троянців навіть у бою випливають не з усвідомлення ними провіденціальної місії Енея (до покладеного на них згори обов'язку вони скоріше ставляться іронічно, а то й негативно), а являють собою спонтанний вияв Історично вихованого їх бойового завзяття, "природної" "сродності".
Зрозуміло, що вільний вияв "природного" народного духу в часи Котляревського (у тій кріпосницькій дійсності, про яку Шевченко сказав: "Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить") став майже неможливим. І письменник вдається до ретроспекції. Критика суспільних вад стосується переважно минулого, що взагалі було характерним для письменників-просвітигелів. У центрі зображення "Енеїди - побутовий уклад, в якому відбилися риси, характерні ще не для буржуазної нації, я для народності. До того ж не вся побутова культура, в якій проявляється класова структура суспільства, а традиційно-побутова, тобто ті стійкі її елементи, що склалися у більш стабільних, ніж капіталістичні, феодальних умовах і передаються з покоління в покоління. До них у поемі належать патріархальні звичаї й обряди, народні вірування і прикмети, ворожіння, народна медицина, одяг, житло, харчування, розваги, ігри, танці тощо, по-дані в етнічно-інтегруючому аспекті.
Наголошуючи на таких "природних" рисах національного характеру, як добродушність, простота, гостинність, довірливість, доброзичливість, які в умовах відносної стабільності патріархального буття функціонують великою мірою в силу традиції, Котляревський помітно абстрагується від класової структури тогочасного українського суспільства. Говорячи, що увага до етнографічного змалювання народного життя певною мірою сприяла його реалістичному відтворенню, А. П. Шамрай разом з тим справедливо зауважує: "Етнографічне висвітлення народного життя - це відображення застиглих і традиційних форм народного побуту без проникнення в динаміку суспільного життя, без глибшого розкриття соціальних процесів".
Тому Котляревський, за словами І. Франка, "не вичерпав... ані свого часу, ані багатства української народної вдачі та традиції".
Гумористичне змалювання народного ("природного") життя, різних подій та вчинків персонажів в "Енеїді" у свій час дало привід для неправильного твердження про те, що Котляревський начебто сміється з народу. Цю точку зору, як найбільш виразно представляв П. Куліш, пер-шим заперечив М. Максимович, який вказав на народну основу сміху письменника. Котляревський, говорив він, змальовує життя "точнісінько так, як і в нашій народній поезії, яка потішалася однаково над простолюдом і над панством, над усім, Ідо потрапляло їй під веселий час піснетворчості" 10.
Поєднання пародії і бурлеску з "більш глибокими думками" бачив в "Енеїді" М.Дашкевич. У поемі переважає народна стихія, яка "здається жартівливою тільки при поверховому огляді, а насправді осяяна світлом гуманної думки, якої в той час не так було багато в суспільстві... Сміхотворство української "Енеїди" набуває більш глибокого смислу, тому що наближає читача до радісного настрою..." и. Думка М.Дашкевича про гуманізм "Енеїди", про виражені в ній діяльну любов до людини, до всього народу і почуття соціальної справедливості була підтримана І. Франком та М. Сумцовим.
"Природний" світ безпосередніх чуттєвих контактів Котляревський відтворює у формах його буття, за законами народної естетики і світосприйняття. При наявності відмінностей між серйозним і комічним давній світ народного світобачення характеризується цілісністю відображення, де піднесене і низьке не протиставлені і не чергуються механічно, а співіснують у синтезі як грані цілісного явища, де комічне спрямоване не на заперечення високого, героїчного, а виступає як форма його існування. В стихійно-діалектичній єдності суперечливих якостей (єдність протилежностей) у народно-язичницькому світобаченні неперехідна межа між
Loading...

 
 

Цікаве