WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Франко – громадський діяч і перекладач - Реферат

Іван Франко – громадський діяч і перекладач - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Іван Франко -
громадський діяч і перекладач"
ПЛАН
Вступ
1. Іван Франко - як громадянин, людина і творець
2. Початок громадської діяльності Франка
3. через співпрацю у журналі "Друг"
4. Нові видання Франка: "Громадський друг", "Дзвін",
5. "Молот" - як заклик до активного громадського життя
6. Видання Франком журналу "Житє і слово". "Літературно-науковий вісник" та роль у ньому Франка.
7. Франко як перекладач
Висновки
Список літератури
Вступ
Іванові Яковичу Франкові належить, либонь, найпочесніше право представляти Україну в "галереї найвищих інтелектуальних досягнень" народів світу. Віддаючи престол національного генія України "поету з ласки Божої" Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні української нації.
Розпадаючись на дві практично незалежні "підособистості" - Франка-суспільного діяча та Франка - поета, митця - він водночас поєднував у собі іпостасі поета, прозаїка, драматурга, фольклориста, етнографа, культуролога, мовознавця, перекладача, репортера, редактора... а також політика, агітатора, революціонера.
Можливо, саме цій різноманітності сфер, в яких проявлявся талант Франка, він зобов'язаний несерйозним, часто ворожим ставленням з боку сучасників, як політичних противників, так і нейтральних, не залучених до суспільно-політичної конфронтації кіл Галичини. В усякому разі, феномен Івана Франка - універсальної особистості, генія, людини нового часу, що набагато перегнала свою добу, вченого і митця європейського рівня, яких мало в історії української культури - не отримав належного вивчення та оцінки ані за польської, ані за радянської влади. Поляки не розголошували досягнення української інтелігенції та її батька, радянська ідеологія зробила з Франка ляльку, виставивши на загальний позір тільки одну з сотень його граней - Франка-революціонера. Тим часом як саме цим внутрішнім протистоянням, постійним конфліктом між різними полюсами особистості Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать.
1. Іван Франко - як громадянин, людина і творець
Іван Якович Франко - письменник (поет, прозаїк, драматург, літературний критик, перекладач, видавець), публіцист, учитель молодих письменників і, звичайно, революціонер-демократ, один із засновників соціалістичного руху в Галичині (про те, що на порозі ХХ століття він не тільки пориває із соціалізмом, але й ґрунтовно розкритиковує соціалістичні ідеї про диктатуру пролетаріату, про однопартійну владу, про критику К. Маркса, звичайно, замовчувалося і замовчується досі). Ці хрестоматійні істини відомі вже навіть учням середньої школи.
Іван Якович Франко - письменник (поет, прозаїк, драматург, літературний критик, перекладач, видавець), публіцист, учитель молодих письменників і, звичайно, революціонер-демократ, один із засновників соціалістичного руху в Галичині (про те, що на порозі ХХ століття він не тільки пориває із соціалізмом, але й ґрунтовно розкритиковує соціалістичні ідеї про диктатуру пролетаріату, про однопартійну владу, про критику К. Маркса, звичайно, замовчувалося і замовчується досі). Ці хрестоматійні істини відомі вже навіть учням середньої школи.
"Лиш боротись - значить жить", - ці Франкові слова якнайкраще характеризують його життєве кредо. Та ще "на шляху поступу ми лиш каменярі", та ще "ми ступаєм до бою нового", та ще, звичайно, "не пора москалеві, ляхові служить.., нам пора для України жить". Таким знають його ті, хто хоч щось про нього знає. Він, справді, був таким: борцем за національну і соціальну справедливість, каменярем "на шляху поступу", його справедливо називали в Галичині Вчителем народу. Він, справді, був людиною великою розумом, титанічною працею, безмежною любов'ю до українського народу і вірою в те, що той народ невдовзі займе належне йому місце "у народів вольних колі". Але ж попри все це він же був людиною, людиною серед людей, людиною з певним характером, звичками, захопленнями, людиною, яка мусила заробляти на хліб насущний для своєї сім'ї… Він був людиною.
"Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, енергійно зачерчена борода. Рудувате волосся непокірно пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, тихий і непомітний, поки мовчить", - так описав його М. Коцюбинський у рефераті, прочитаному 1908 року в чернігівській "Просвіті". Майже таким бачимо його й на портреті роботи Івана Труша: рудувате волосся, рудувате обличчя (мав рудуваті плями і на руках), спокійний погляд трохи хворовитих очей, вишита сорочка. Щоб якось згладити рудуватість Франка, Трушеві довелося навіть тло зробити з рудуватими плямами. "Сильний мужчина" - то тільки на перший погляд, бо насправді був хворовитим. Про це сам писав: "Мій батько … віддав мене, слабовиту й до селянської праці нездатну дитину, до школи". Зір мав теж слабкий: характерне обрамлення очей майже на всіх портретах - доказ цього, особливо у старшому й похилому віці (збереглося кілька десятків світлин і прижиттєвих портретів). Через хворобу очей у 1879 році був звільнений від військової служби (крім політичної неблагонадійності). Усі, хто в спогадах описує зовнішність Франка, неодмінно говорять про скромний одяг і незмінну вишиту сорочку, хоча на деяких фото він у "панській сорочці з краваткою".
Маломовний, навіть мовчазний у побуті, він, "коли заговорить - і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, як у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б'є об камінь і сипле іскри" (М. Коцюбинський).
Те вміння зачаровувати словом, мов магнітом, притягало до нього галицьку молодь, він завжди був душею товариства, навіть молодші викладачі Дрогобицької гімназії брали його на "відпочинкові прогулянки" за місто, до лісу, на річку, не звертаючи уваги на деяку "невихованість", мужикуватість молодого Франка (невихованістю вважали в ньому недотримання офіційного вонтону, на що галицька інтелігенція дуже звертала увагу). К. Попович згадує, що він не любив "… стрічатись з якимись гостями … , перед якими, як він казав, "не хоче парадувати", Франко, незважаючи ні на які просьби, ані переконання, ні правила товариської пристойності, схоплював свій крислатий капелюх і … пішки стрибав до Львова … , зовсім не дбаючи, яке враження залишить така незвичайна поведінка…" Справді, він не завжди рахувався з тодішніми нормами поведінки, моралізаторством, особливо тоді, коли вважав їх витвором гнилого міщанства. Міг без попереднього повідомлення прийти в гості, міг відвідати одиноку сільську вчительку (Климентину Попович), про яку потім у селі могли бозна-що говорити, міг разом із дружиною ловити руками рибу, а потім через ціле містечко йти напівмокрим і босим(це шокувало навіть добрих знайомих). І попри все це був у
Loading...

 
 

Цікаве