WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → А.Кримський - Реферат

А.Кримський - Реферат

Відтак читач може збагнути, чому Кримський не був здатен вийти за рамки особистого досвіду в тій-таки творчості, як душевно-тілесна нереалізованість шукала забуття в науковій діяльності. Ця постать починає розкриватися через "двозначні" юнацькі щоденникові записи та листування, у якому Кримський, з одного боку, "виливає душу", а з іншого - "заплутує сліди". Зрештою, дослідниця висновує: життєва аскеза призводить до завмирання творчості, яка живиться так чи інакше еросом, а не логосом. Щодо логосу, то Кримський виявив себе авторитетним вченим у таких різних галузях, як історія, мовознавство, що природно поєднувалися в йогопрактиці визначного сходознавця. Тобто, Кримський був філологом у найширшому розумінні цього слова. Саме слово, тобто українська мова, стало визначальним у його пошуках національної ідентичності. Справа в тому, що "за кров'ю" ця людина не була українцем. Він походив із російськомовної родини, батько - зросійщений не в першому поколінні кримський татарин, мати - білоруска. Ще в Колегії Галагана під впливом - найбільше - Житецького, Кримський прилучився до української мови як прибрано-рідної, але пізніше життя у Москві та наукова творчість російською мовою внесли певний дисонанс у свідомо обраний шлях. Втім, пошуки "остаточної" політичної платформи привели Кримського до твердого "політичного українства". Він категорично не приймає поверхове українофільство. Мало того, він виявився більшим українцем, ніж "закононароджені", а в політичних поглядах - більшим радикалом, ніж такі діячі, як, наприклад, Драгоманов, із котрим затято полемізував. Дослідження С.Павличко дає можливість спостерігати, як поряд із українським "татарське" усе більше стає рідним для Кримського: свого часу до тюркського елементу він ставився досить недоброзичливо. Дослідниця підкреслює: бути чужим у своїй країні, мові, навіть у біологічній статі - надзвичайне випробування. Однак така "постмодерна позиція" була вкрай плідною - і творчо, й інтелектуально. Взагалі, перебування на "кордоні культур", політичних поглядів створюють особливий феномен Кримського.
У передмові до книги С.Павличко учень А.Кримського, світового імені історик А.Пріцак пише, що його вчитель був "дуже яскравий представник європейського fin de siecle" і "становить певний виняток в українській інтелектуальній історії, і властиво, не ввійшов у її канон. Через подиву гідну активність Агатангела Кримського в багатьох ділянках (орієнталістика, славістика, політика, публіцистика, література, націологія) спадщина його надзвичайно важко піддається цілісному аналізові. До того ж тут маємо справу з украй суперечливою, складною особистістю, занурення у внутрішній світ якої вимагає від дослідника грунтовних знань у галузі психології та психіатрії". Вчений констатує: С.Павличко залишила унікальне дослідження з надзвичайно складної, але вдячної теми.
******
Він побачив світ 15 січня 1871 року в м. Володимирі-Волинському. Батько був учителем, мати домогосподарювала. Того ж року родина переїж- джає до Звенигородки на Черкащині, містечка, яке назавжди запало в душу Агатангела Юхимовича. Вже дитиною виявив надзвичайні здібності, п'ятирічним пішов у "городське училище", до самозабуття любив читати ("... в Звенигородці я міг читати крадькома, бо батько, шануючи мої очі, попросту одбирав у мене кожну книжку, яку я ладився читати"). Далі, де б не вчився, був першим учнем - і в прогімназії в м. Острозі, і в Другій київській гімназії, і в знаменитій Київській колегії Галагана, де його надихнув на українську ідею Павло Житецький, майбутній видатний вчений-мовознавець. Блискучі знання та нахил до наукового мислення показав у Лазаревському інституті східних мов у Москві і на історично-філологічному факультеті Московського університету.
Ще в юному віці його полонив образ України, до глибини серця вразила стражденна доля її народу.
Двадцятирічним остаточно визначає своє кредо: "Я все-таки вважаю себе за націонала (не за націоналіста, але націонала), бо признаю народності". А в слові на смерть М. Драгоманова писав:
"Твій безсмертний дух витатиме над нами: додаватиме нам сили на працю коло твоїх ідеалів! Твій безсмертний дух літатиме коло нас, сиротят, янголом-хранителем, і наші далекі потомки так само поклоняться тобі, великому прадідові України".
Що А. Кримський був інтернаціоналістом по-справжньому, свідчить і його захоплення мовами, історією і культурою різних народів. На запитання, скільки і які мови знає, жартома відповідав, що йому легше перерахувати ті, яких не знає. В листі до Б. Грінченка, однак, спробував "розсекретитися":
" Слов'янські - знаю добре всі, разом з літературними наріччями. Само собою розуміється, що добре знаю й мертву стару церковнослов'янську.
Із класичних мертвих дуже добре знаю грецьку і латинську, а філологічно - санскрит...
Романські - зовсім добре, французьку і італійську, зле - іспанську...
Германські - зовсім добре німецьку і англійську, гірше - голландську і датську...
Із іранських мов добре знаю тільки перську (почасти - з її наріччями)...
Із семітських мов зовсім добре знаю староарабську і новоарабську (сирійське наріччя знаю так, що говорю ним, а другі новоарабські наріччя знаю теоретично). Філологічно знаю мову жидівську і арамейську... Грузинську вчив, але багацько з неї забув...
З урало-алтайських мов знаю турецько-татарську. Найкраще, розуміється, знаю наріччя османське, бо доводиться завсігди мати практику.
... Міг би додати, що єсть іще й такі мови, які я розумію більше-менше, хоч і не вчив їх (напр., португальську)... "
І казав, що виучуються мови "легко" (на час написання листа - 1902 рік - студіював абіссінську).
Знання мов допомогло А. Кримському в роботі над науковими дослідженнями в галузі арабістики, семітології, тюркології, іраністики. Йому належать "Історія Персії та її письменства", "Історія Туреччини", "Тюрки, їх мова та література" та ін. До речі, Кримський глибоко дослідив національний характер народів, про яких писав. У книзі "Мусульманство і його будучність" прозираються нинішні причини тероризму, йдеться про можливі наслідки релігійного "фаталістичного застою і фанатичної ненависті до всього чужого, не мусульманського".
З мовознавчих праць назвемо "Древнекиевский говор", "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася", "Нарис історії українського правопису до 1927
Loading...

 
 

Цікаве