WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Епос і література України 18 століття - Реферат

Епос і література України 18 століття - Реферат

хрест в зашиту данній.
Во Бозі возмагайте,
врага побіждайте!"
Багато мотивів і епізодів є варіантами військових оповідань. Поруч із цим - традиційна символіка релігійної літератури: хрест - "удица", на якуБог вловив диявола, тощо; крім того, типово барокові метафори - напр., духовні "капельмейстри" військової музики. В текст уставлено листи (лист доброчинців до Бога, лист Христа, писаний Іоаном Богословом і т. д.). Крім "доброчинців" та гріхів, виступають і інші персоніфіковані поняття (Молитва тощо). Весь розвиток дії пов'язаний з святами протягом року. Св. Іоасаф, що за свідченням Сковороди був аматором української народної пісні, з фольклору в своїй поемі не скористався.
4. Та українська поетика, розуміється, звертала увагу на епос: епос - одна з основних форм барокової поезії. Але читали епічні твори античності та західного бароко на Україні в латинських ориґіналах. Маємо, одначе, спроби перекладу уривків, мабуть, як зразків при навчанні. Ось як Сковорода передає епічні широкі порівняння з "Енеїди": один з троянців натрапляє несподівано на ворогів:
"Остовбів і пірвався вдруг назад c словами,
Так как хто між тернієм невзначай ногами
Наступить змію, і вдруг збліднеть, одбігая,
А вона злиться, з ядом шию піднимая".
Військова сутичка порівнюється з бурею:
"Так когда збіжаться вітри повномочно,
Бурним вихром з запада, юга і восточной
Сторони, тріщать ліси, вопять вознесенні
Волни, і з песком рвуться виспрь міста безденні".
Відгуки епічного стилю зустрічаємо іноді і в драмах. Але на суцільний світський епос українське бароко не спромоглося. Зразки старого епічного стилю знайдемо далеко пізніше в перекладах Гомера в 19 ст. або в переспіві "Пана Тадеуша" Рильського.
У другій половині XVII-XVIII ст. в українську літературу проникає класицизм. Він проявляється у шкільній драмі, панегіричній поезії. Класицизм в Україні зазнав впливу бароко. Характерним втіленням бароко в українській поезії є збірка "курйозних віршів" Івана Величковського та деякі вірші Григорія Сковороди.
Вершина давньої української літератури - творчість Григорія Сковороди. Ідеї істинності життя - у "сродній" праці, палке прагнення бачити в Україні людей "із світлим розумом і гарячим серцем", прославлення борців за волю - такі загальні напрями спадщини поета-патріота, якого "світ ловив, та не спіймав".
Деякі барокові українські письменники, здебільшого духовні, почали переймати нові класичні літературні форми. Помічаємо, напр., певні елементи нового, не барокового, простішого, гармонійнішого стилю в проповідях (не в п'єсах) Г. Кониського. Ще ближче підходить до стилістики класицизму "Історія Русів". Але цей твір, писаний майже суто російською мовою, стоїть взагалі на окраї української літератури. Наприкінці 18 ст. виступили як російські класичні поети, українці; найвизначнішими серед них були Іпполіт Богданович (1743 - 1803), Василь Капніст (1757 - 1823); вони належать до найяскравіших зірок російського класицизму та споріднені між собою значним ідилічним забарвленням своїх віршів, та менш талановитий невтомний журналіст Василь Рубан (1794 - 95).
Той твір, яким почалося вживання народної мови як мови літературної, "Енеїда" Івана Котляревського (1769 - 1838), належить до певного ґатунку класичної поетики, є "героїчно-комічною поемою". Котляревський познайомився з одним з популярніших російських творів цього ґатунку, з "Енеїдою" Н. Осіпова (1751 - 1799; "Енеїда - 1791 - 6, дальші видання - 1800, 1801 р.), закінчення якої писане А. Котельницьким (дати життя невідомі, закінчення "Енеїди" - 1802, 1806 р.), що й собі наслідували письменника 18 ст., німця Блюмауера. Та якраз "травестії" "Енеїди" Верґілія були найбільш популярними серед численних травестій часів бароко - найвидатнішою була французька "Енеїда" Скаррона (1648, різні закінчення інших авторів), поруч з якою було кілька французьких травестованих "Енеїд", зокрема - різними діалектами. "Енеїда" Котляревського вийшла 1798 р. без дозволу автора, третє видання 1809 р. Котляревський доповнив 4-ою частиною, а обидві останні, над якими він працював довгі роки, видані по його смерті 1842 р.
Котляревський користувався найбільше твором Осіпова. Але йому, вихованцеві духовної семінарії, латинська "Енеїда" Верґілія була добре відома; здається, користувався він і Скарроном. Але його "наслідування" ніяк не є переклад та навіть не переробка. "Енеїда" Осіпова-Котельницького та незакінчена "Енеїда" Скаррона мають понад 20 000 віршів, твір Котляревського - понад 7000. Вже це "працює" на його користь. Котляревський не боїться випустити навіть дуже важливі моменти дії: з найпопулярнішої в "Енеїді" Верґілія 2-ої пісні, в якій зображено загибель Трої, у нього не залишилось нічого. Де Осіпов йому подобається, він дуже близько його наслідує, але здебільшого від інших "Енеїд" бере лише загальну схему, оповіді Осіпова чи інші зразки скорочує, іноді поширює, іноді йде цілком власним шляхом. Деякі місця пов'язані з іншою традицією; найкраща частина - Еней у пеклі, написана в дусі барокових "Пісень про чотири останні речі людини" (смерть, суд, пекло, рай); на жаль, їх українські обробки почасти не збереглися, почасти не видані. Але Котляревський міг користуватися і латинськими або польськими творами на цей сюжет. Та головне в поемі Котляревського не наслідуване, а ориґінальне. Що поема Котляревського художньо значніша за твір Осіпова, це визнають одностайно і старі, і нові, і українські, і російські дослідники.
Який характер має "Енеїда"? Це "героїчно-комічна поема", але вона є одночасно "травестією" та нав'язується до старої традиції "бурлескних" творів. Ми вже згадували про місце "героїчно-комічної" поеми в теорії поезії класицизму - це класична поема з "низьким" сюжетом (за теорією Буало), або з "високим" сюжетом у "низькому" стилі (на практиці існували і такі поеми, "заборонені" теорією Буало). Поеми другого типу були і раніше. Якщо їх "високий" сюжет брався з старішої епічної традиції, говорили про "травестію" ("травестіювати" можна було, розуміється, й інші літературні ґатунки). "Бурлеск" (жарт) - назва теж старша, випадкова - назва творів, що писані з несерйозним наміром, лише для жарту; насправді серйозний намір, літературний або й ідеологічний, бурлескні твори часто мали: "просвіченець" Блюмауер написав свою німецьку "Енеїду" як сатиру проти церковної, передусім католицької, релігійності; "жартом" у бурлеску був в основному літературний бік - несерйозне вживання літературних форм та стилю певного напряму.
Зміст "Енеїди" запозичений з Верґілія: це історія мандрівок троянців, які після загибелі Трої втекли з одним з молодших членів царської родини Енеєм та після різних блукань знайшли нову батьківщину в Італії, де,
Loading...

 
 

Цікаве