WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Епос і література України 18 ст. - Реферат

Епос і література України 18 ст. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Епос і література України 18 ст."
?
Українська поетика у 18 столітті звертала увагу на епос: епос - одна з основних форм барокової поезії. Але читали епічні твори античності та західного бароко на Україні в латинських ориґіналах. Маємо, одначе, спроби перекладу уривків, мабуть, як зразків при навчанні. Ось як Сковорода передає епічні широкі порівняння з "Енеїди": один з троянців натрапляє несподівано на ворогів:
"Остовбів і пірвався вдруг назад c словами,
Так как хто між тернієм невзначай ногами
Наступить змію, і вдруг збліднеть, одбігая,
А вона злиться, з ядом шию піднимая".
Військова сутичка порівнюється з бурею:
"Так когда збіжаться вітри повномочно,
Бурним вихром з запада, юга і восточной
Сторони, тріщать ліси, вопять вознесенні
Волни, і з песком рвуться виспрь міста безденні".
Відгуки епічного стилю зустрічаємо іноді і в драмах. Але на суцільний світський епос українське бароко не спромоглося. Зразки старого епічного стилю знайдемо далеко пізніше в перекладах Гомера в 19 ст. або в переспіві "Пана Тадеуша" Рильського.
В середині 18-го сторіччя на Україні не було свого двора, пани, що йшли за модою, великою мірою русифікувалися, і лише десь далеко на півночі починав при дворі цариці Єлизавети складатись стиль українського рококо, що знайшов вираз та почасти відгомін лише в українській ліриці, переробках та музичних обробках народних пісень та небагатьох спробах власної творчості, без літературних претензій та значення.
Великий епос (ані прозовий, ані віршований) на Україні не розвинувся. В основному - з двох причин: бароко не витворило на Україні певного класу поетів, певного кола, яке вважало б поезію за своє покликання. Письменники були, але єдиною можливою професійною письменницькою працею була праця духовних письменників. Світські писали тільки з вільного бажання. До того не було змоги друкувати великих творів світського характеру. І це дуже перешкодило розвиткові епічної літератури. Все ж кілька творів з епічним забарвленням маємо.
2. Збереглася в рукопису половина перекладу "Визволеного Єрусалиму" Тассо. Можна гадати, що на цю поему раннього бароко перекладачі дивилися як на повчальний твір. Перекладено поему, як здається, (білоруськими?) ченцями-уніатами. Переклад зроблено не з італійського ориґіналу, а з польського перекладу П. Кохановського. Переклад дуже важкий; не маючи легкості ориґіналу та польського перекладу, він усе ж іноді добре передає характер епічного стилю, а саме - широкі порівняння ("розвинуті метафори"), на які, як побачимо, звернула увагу й українська теорія поезії.
Ось приклади:
"Арґіллян... побіже живот свій на шанцу поставити,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Яко і меск во панський стайні уродивий,
Єго же точію ку брані окормляють,
Егда же ся он урветь, біжить невстягливий
На сіножаті іли де стада пасають.
Винеслим карком трясеть, а у густой гриви
Плетениє коси со вітрами іграють,
Пісок в бистром бігу копитами мещеть,
І ржеть гласом веліїм, і ноздрями прищеть".
Або теж типовий для епосу опис ранку:
"Дихающему вітру зари, всім желанной,
Тая от стран восточних радостно заявляше,
Іміюше на траві вонности рожаний
Вінець, іж всім воню спадку іспущаше,
Що зрящ всякий воїн явлейся бить отважний,
Єгоже глас труб сладких к тому возбуждаше,
Посліжде вся тимпани глас свій изясниша.
В то время все множество вой ся ополчиша".
(Строфа перекладу - т. зв. "октава"). Як бачимо, навряд чи ми могли б багато сподіватися від перекладу світського епосу, зробленого письменником, що звик до писання проповідей та до вживання важкої слов'янщини. Переклад не був виданий, і не знайшов, здається, розповсюдження. Спробу невеликого історичного епосу (Бучинського-Яскольда про чигиринську війну 1678 р.) заховав нам "літопис" Величка (див. далі). Деякі історичні вірші теж можна (як на їх досить великий обсяг) вважати за приклад історичного епосу. Але на справді великий епос українська барокова історична поезія не спромоглася.
3. Зате маємо кілька зразків духовного епосу. Бароко зі своїм поворотом до релігії витворило всюди зразки духовного епосу, різні "Христіяди" тощо. В цьому ж напрямі йде віршований переспів книги Буття та Євангелії Матфія, які навіть видав друком, присвятивши їх Мазепі, 1697 р. їх автор Самійло Мокрієвич. Та його праці недосліджені, а до неґативних судів старих дослідників треба ставитися скептично: вони взагалі не вміли цінувати поезії бароко. Ніби (хоча й маленька) спроба духовного епосу є й віршований Апокаліпсис, виданий, на жаль, лише в уривках. До "вченого" або дидактичного епосу належать і такі (недосліджені ближче) твори, як "Богородице Діво" (23 000 рядків!) І. Максимовича та його ж "Осмь блаженств" (6000 рядків). Неґативне ставлення до його віршів поки що нічим не обґрунтоване.
До "дидактичного" (повчального) епосу належать ще інші твори 18 ст. Безумовно, за зразок "дидактичного епосу" треба вважати і один з певно нам відомих творів "козака Климовського" - "О правосудию, правді і бодрості". Це дидактичний, обсягом невеликий (902 вірші) епос, трохи незвичайного характеру, писаний 1724 р., очевидно, для царя Петра 1-го. Твір Климовського не "панегірик", а повчання цареві. Типові для епосу (див. далі зразки з поетики Сковороди) невеликі малюнки-метафори:
"Яко пес, єгда будеть каменем язвленний,
не за чловіком імже камінь тот верженний,
но за каменем біжить, камінь угризаєть:
сему на вдасть гризущийся подобний биваєть"
Власне повчальні рядки нагадують дечим епіграми, так само граючи словами спільного пня:
"Царськая єсть душа правда; яко же бо тіло
без душі недійственно, мертво єсть і гнило,
тако цар без правди єсть мертвий, недійственний,
аще і мниться в живих образом явленний
отвні тіла, но внутр сий єсть трупом согнилий;
ність в нім душі правди, лежить в гробі зтлілий".
Маленький вірш "О смирениї височайших" (усього 160 рядків) теж треба прилучити до того самого ґатунку.
Другий автор є св. Іоасаф Горленко, Білгородський єпископ, автор своєрідного епосу "Брань чесних седми добродітелей з седми гріхами смертними" (1737). Це поема з вступом та епілогом у восьми піснях (коло 1000 віршів). Поема писана різними розмірами церковнослов'янською мовою з помітними елементами української лексики (ланцужок, побожность, дошкулять, корогов, обмеження, втікати тощо), але, поскільки св. Іоасаф подає символічні картини битв, зустрічаємо тут і модерну військову лексику (батальйон, шлем, армата і т. д.). Ось приклад із символічної картини битви:
"Начата же строїтись так: з войском од востока
ста Добродітель вельми мужеством висока,
а вразі од запада зіло многолюдні,
обаче малодушні і ко брані
Loading...

 
 

Цікаве