WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Драч. Поема “Чорнобильська мадонна” - Реферат

Іван Драч. Поема “Чорнобильська мадонна” - Реферат

творчості. Він не зловживав надмірною стилізацією, а коли вона з'являлася, то в делікатному вигляді (наприклад, "Балада про весноньку"), намагався, аби певна народнопісенна форма випробовувалася новим, часто драматичним, змістом ("Балада про вдовиння", "Бабусенція" та ін.).
Здавалось би, урбаністична дійсність у доробку І. Драча поступово відходила на другий план. У той час він переживав еволюцію від ускладненої метафори до міфологічної символіки, що відображала давні світоглядні характеристики національного світобачення. Митець поривався, як свого часу П. Тичина, В. Свідзинський чи Б.-І. Антонич, до заповітних праоснов буття:
Сонце неділене, сонце священне Патерицею лупить по тім'ї,- Все тут язичницьке, все тут нехрещене - Ще й не чути пишнот Візантії.
Спроби занурення у глибини першоджерел завжди були властиві поетові-чи це стосувалося колективної (загальнонаціональної або загальнолюдської) пам'яті, чи особистої, що розгорталася в родовідному дереві. Самопізнання набувало парадоксального вигляду, призводило до зміщення часопросторових площин, причиново-наслідкових зв'язків. Так, в "Оді причині" спостерігається намагання не тільки простежити родовідний рух, а й ототожнитися з кожним його етапом:
Син фотографує матір - Вона тримає мене в пелені.
У такій присутності поетового "Я" в кожному моменті еволюції роду постає філософська ідея незнищенності людського єства, тому недарма І. Драч зазначає: "Огром шовковий молодого неба Тримаю я над ними обома".
Осягнення історичної правди загострювало чуття дійсності, закодованої у символах людської долі, наприклад, у калині, яка не вибачає найменшої байдужості до рідної землі: "аристократка з репаним корінням" "б'є мене десницею по серцю".
Проблема роду-одна з центральних у Драчевій ліриці, яка наприкінці 60-х pp. набувала оголеної стефаниківської напруги ("Балада про дядька Гордія", "Балада банальна з банальних" та ін.). У ній окреслювалися риси неореалізму:
Йдеш так до Правди, до суті життя, Обплетений кілометрами філософій,. Райдугами симфоній і місячних інтегралів. Іноді тільки буваєш на відстані серця Від тієї єдино озонної правди.
Інша річ, що І. Драчеві не завжди таланило дотримуватися високих етичних критеріїв. Це засвідчила компромісна збірка "Корінь і крона" (1974). Вона переобтяжена ілюстративними, типовими для літератури "соціалістичного реалізму" виробничими циклами, своєрідними віршованими плакатами про життя робітництва ("Зварники Королі"), вождів пролетаріату ("Соняшники в Шушенському", "Січнева балада 1924 року"), оспівуванням науково-технічних експериментів, згубних за своїми наслідками для природи та людини. Так, у "Поліській легенді" поет увійшов у конфлікт з дійсністю, вітаючи зраду річки Прип'яті рибам і птахам задля підступного "мирного атому". Книжка повністю відповідала вимогам радянської літератури, і тому за неї І. Драчеві було присуджено звання лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка (1976). Його лірика дедалі помітніше втрачала свою напругу, одноманітнішала, засвідчуючи певну розгубленість автора перед посиленням компартійного
контролю над письменством. Поет намагався компенсувати цей прикрий поворот своєї творчої еволюції засобами епіки. Він звернувся до такого жанру, як драматична поема, що складало окрему сторінку його літературної біографії. І. Драч дещо оновив поемну традицію, позбавив її описової манери викладу певного сюжету, дотримання послідовності композиційної будови тощо. Натомість посилювалися принципи образотворення (метафоризація і т. ін.), співзвучні тогочасній "химерній прозі" (В. Земляк, В. Шевчук та ін.); у сюжетну тканину вводилися фантастичні, вертепно-карнавальні елементи, фольклорно-алегоричні засоби. В основу поеми покладався не розвиток характерів, а рух художньої концепції, світоглядних настанов. Особливе місце відводилося ролі автора, що підкреслено в "Думі про вчителя". Тут порушувалася проблема гуманізації сучасної школи і водночас обґрунтовувалися засади поетичної драматургії, зокрема потреба "нагості" (тобто оголеності) слів. І. Драч використовував творчі принципи Б. Брехта, запроваджувані у німецькому театрі 20-х pp. XX ст.
Поет удавався й до засобів, які мали б урізноманітнювати драматургійне дійство, зокрема до колажу: фрагменти газетної статті, наукової цитати тощо. Він прагнув спертися на достовірний документ. Усвідомлення того, що великі твори епічного характеру потребують активізації аналітичної думки, позначилося на драматичній поемі "Соловейко-Сольвейг", виповненій каскадами питань про сутність мистецтва та життя, про покликання таланту, про моральну повноцінність творчої особистості. Головний персонаж Марія Турчин, перебуваючи у багатоплановій життєвій та творчій ситуації, маючи складний характер, постає одночасно носієм протилежних начал (добра і зла, самовідданості й самозакоханості). Вона відкидає вимоги покірного служіння суспільству і тут же поділяє його морально-етичні норми. Звідси -конфлікт митця і громади, розв'язати якого можна було б завдяки пережитому чуттю міри:
Коли правду до правди класти докупи, рядочком,
А потім все це помножити ще на правду -
То вийде велика моторош, що пахне знущанням.
В образі Марії Турчин відображено роздуми І. Драча про долю таланту. Вони продовжені й у наступній драматичній поемі "Зоря і смерть Пабло Неруди". В ній мовиться не так про творчу долю чилійського поета, як про гуманістичні основи художньої творчості, невід'ємні від драматичного
довкілля. Цей твір переповнений умовними засобами, передовсім сюрреалістичного характеру. Дія розгортається паралельними площинами алегоричного змісту-на верхній та нижній палубі летючого корабля. В поемі беруть участь химерні символи (Величезне Вухо, жіночі статуї-ростри, які можуть оживати, коли їм заманеться) як втілення абсурдної дійсності. Вона розкриває свою моторошну суть, зокрема в епізоді "побиття горобців", здійснюваному хором фанатичних китайських маоїстів. Попри ідейно-стильове оновлення жанру, здійснене І. Драчем, котрий прагнув синтезувати гумор, сатиру, гротеск, лірику, тут убачається і творче використання надбань національного мистецтва, передовсім вертепу, поширеного у XVII-XVIII ст.
Одначе драматична поема не завжди дозволяла І. Драчеві максимально розкрити можливості свого обдаровання. Виявилося, що розповідна манера, закладена в епічному сюжеті, не може замінити метафори. Це спостерігалось і в його кіноповістях, які зазнавали глибокої ліризації. Адже поет добре знаний і як кіносценарист. Після навчання у Київському університеті ім, Т. Шевченка він вступив на вищі сценарні курси у Москві, а невдовзі став автором кінофільмів"Іду до тебе" (про Лесю Українку), "Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини", "Криниця для спраглих", "Камінний хрест" (за однойменним твором В. Стефаника) та ін.
З віднайденням нових зображальних засобів у кіноповістях, і з творчим переосмисленням досвіду О. Довженка І. Драч мав одне покликання -поезію, яка на межі 70- 80-х pp. зазнавала певних змін. Так, випрозорення стилю спостерігалось у збірці "Американський зошит" (1980), де метафора витіснялася прямою документалізованою розповіддю, хоч автор не зміг відмовитись од поетики умовності, що подеколи асоціювалася з видіннями Босха-маляра, відомого своїми трагічно-химерними, гротесковими картинами ("Вільний велосипед", "Стогне пшениця" і под.),
Loading...

 
 

Цікаве