WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Алли Горської - Реферат

Життя і творчість Алли Горської - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Життя і творчість Алли Горської
Українська культура багата на видатні особистості. Друга справа, що більшу їх частину замовчували у радянські часи, багато з них потерпіли від рук радянського тоталітаризму, демагогії, партійної брехні та пресингу.
Серед видатних імен 60-их років є і ім'я Алли Горської - митця і поборника за правду і честь, за Україну і за людську незалежність. Хто ж була така Горська і який шлях вона пройшла по тернистим дорогам української історії?
Горська народилася в Ялті в радянізованій номенклатурній родині. 1941-1943 пережила в Ленінграді зі своєю матір'ю дві блокадні зими. Навчалась в художньому інституті в Києві. Закінчила художній інститут за фахом живопис.
Горська була одним із організаторів Клубу творчої молоді "Сучасник" (1959-1964).
Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят та ін. Плідно займалась мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт.
Разом із В.Симоненком і Л.Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВС на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у Биківні (1962 - 1963), про що вони заявили в Київську міськраду ("Меморандум №2"). Після цього В.Симоненко був жорстоко побитий, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок у 1963.
1964 Горська в співавторстві з П.Заливахою, Л.Семикіною, Г.Севрук та Г.Зубченко створила в Київському університеті вітраж "Шевченко. Мати". Вітраж був знищений адміністрацією університету. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий. Горську і Л.Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.
1965 було заарештовано багатьох друзів і знайомих Горської Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі опору. 16.12.65 Горська надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів.
Горську викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини віч-на-віч, де велися специфічні "кагебістські розмови" з попередженнями й погрозами.
Належачи до групи "шестидесятників", брала активну участь в українському правозахисному русі. За участь в акціях протесту в 1965-68 проти розправ над українськими правозахисниками - Б. і М.Горинями, П.Заливахою, С.Караванським, В.Морозом, В.Чорноволом та ін. ГОРСЬКА була знову виключена зі Спілки художників і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки.
Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів, листувалася з ними, систематично - з П.Заливахою. У квітні 1966 подала клопотання на його захист. Правозахисники, які поверталися з ув'язнення, зверталися до неї за допомогою.
Горська була на процесі В.Чорновола 15.09.67 у Львові, де з групою киян заявила протест проти незаконного веденння суду. 1968 Горська підписала "Лист-протест 139" на ім'я керівників КПРС і радянської держави з вимогою припинити незаконні процеси. Почалися адміністративні репресії проти "підписанців", кагебістський тиск. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Горську.
За участь в акціях протесту в 1965-68 проти розправ над українськими правозахисниками - Б. і М.Горинями, П.Заливахою, С.Караванським, В.Морозом, В.Чорноволом та ін. ГОРСЬКА була знову виключена зі Спілки художників і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки.
За нею стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 Горську викликали на допит в Івано-Франківськ у справі заарештованого В.Мороза, але вона відмовилася давати покази. За декілька днів до смерти склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.
28.11.70 Горська вбита у м. Василькові Київської обл.
Похорон Горської 7.12.70 на Мінському (Берковецькому) кладовищі в Києві перетворився в демонстрацію протесту проти існуючого комуністичного режиму в Україні.
Слідство, яке вела прокуратура Київської області, дійшло висновку, що Горську вбив її свекор з мотивів особистої неприязні, а потім покінчив самогубством.
В Україні поширювалися жахливі чутки про ці смерті, зарубіжне радіо подавало свої версії. Розмови про смерть Горської й обставини її загибелі присікалися владою.
Трохи більше, ніж через рік, у січні 1972, здійнялася найбільша хвиля арештів учасників руху опору, що значною мірою ослабило українську духовну та інтеллектуальну еліту.
Після розпаду СРСР органи прокуратури й безпеки України, гребуючи вимогами громадськості, не оприлюднили ніякої інформації про загибель Горської. Відкрита тільки слідча справа. Аналіз справи показує, що розслідування було неповним, воно суперечливе, велося з порушеннями слідчих норм, тобто було сфабриковане. Прослідковуються також загальні риси вбивства з іншими політичними вбивствами в СРСР.
У підсумку життя і творчості Алли Горської хочеться сказати, що визначною подією 60-х років стала поява нового покоління письменників, митців і поетів, котрі вимагали виправити "помилки", яких у минулому припустився Сталін, і надати гарантії того, що культурний розвиток народу не душитимуть у майбутньому. На їхній погляд, найкраще втілити цю мету можна лише "шляхом повернення до правди". З нетерпінням спостерігаючи за непослідовністю десталінізації, вони вимагали припинити втручання партії в справи літератури й мистецтва, визнати право експериментувати з різноманітними стилями, забезпечити центральну роль української мови в освітній і культурній діяльності в республіці. На початку 60-х років представники цього нового покоління в літературі, яке стали називати "шестидесятниками", не лише відкидали втручання партійних чиновників, а й викривали лицемірство, опортунізм і надмірну обережність своїх старших колег. У своєму бунтарстві, спрямованому одночасно й проти контролю партії, й проти позиції старших, ці талановиті молоді люди, звісно, переходили за встановлені Хрущовим рамки лібералізації. До того ж нова мистецька когорта користувалася значною й дедалі ширшою підтримкою, особливо серед молодої інтелігенції.
Неспокій, що поширювався в усьому радянському суспільстві, не міг не стурбувати Хрущова та його кремлівських однодумців. У грудні 1962 р. він викликав до себе групу провідних російських письменників і застеріг їх від надмірного радикалізму. Через кілька місяців дошкульній критиці в пресі було піддано ряд представників російської інтелігенції. Стало зрозуміло, що режим невдовзі почне погром лібералів.
Сприйнявши сигнал Москви, партійні чиновники в Києві приготувалися приструнити "незрілі елементи" в українській культурній громаді.
Навесні 1963 р. наступ почав Андрій Скаба, український партійний чиновник, відповідальний за ідеологічну чистоту, нищівно розгромивши творчість таких літературознавців, як Сверстюк, Світличний і особливо Дзюба. Валентин Маланчук, головний охоронець ідеології на Україні, застерігав громадськість від молодих і недосвідчених письменників, котрівиступають у "ролі перших борців проти культу особи і звертають надмірну увагу на негативні явища цього періоду і, більше того, вихваляють твори західних письменників". Крім чергового заклику до боротьби з усіма виявами українського "буржуазного націоналізму", він з гордістю оголошував
про свої успіхи в боротьбі з релігією і обіцяв замінити релігійні свята на такі радянські утвори, як "День Серпа і Молота" та "Вечори робітничої слави".
Іншим фактом, що вказував на повернення певних аспектів сталінізму, стала поява кількох неофіційних антисемітських публікацій. Найхарактернішою з них був трактат "Іудаїзм без прикрас", що його у 1964 р. опублікувала Академія наук Украї-ни, цілком ймовірно, за вказівкою Москви, оскільки в останні дні життя Сталіна пропагандистський апарат фабрикував матеріали, в яких намагався показати близькізв'язки й тісну співпрацю між українськими націоналістами та сіоністами. Ліберальна українська інтелігенція піддала книгу суворій критиці. Але справжній вибух обурення викликало повідомлення про те, що у травні 1964 р. вщент згорів відділ бібліотеки Академії наук України, в якому зберігалися тисячі безцінних книжок і документів з української історії та культури. У вчиненні цього "нечуваного в історії світової культури злочину" признався якийсь Погружальський - русофіл зі схильностями психопата.
Ці події стали промовистим свідченням рішучості Хрущова відновити дисципліну серед інтелігенції. Проте повертатися до політики "жорсткої руки" було запізно. Ряд невдач у внутрішній і зовнішній політиці, серед яких провал ракетної конфронтації навколо Куби, розрив з Китаєм, безладдя, породжене реформами, й катастрофічний неврожай 1963 р., фатально ослабили позиції радянського лідера. В жовтні 1964 р. його колеги втратили терпець і змусили Хрущова піти у відставку. Добі реформ, експериментаторства й лібералізації прийшов кінець.
Часи Хрущова, цілком очевидно, були перехідним етапом радянської історії. Час надій і розчарувань, час сподівань і відчаю. Алла Горська - яскравий представник тих людей, які прагнули кращого.
Отже, Горська Алла Олександрівна (нар. 18.09.1929, м. Ялта - п. 28.11.1970, м. Київ) видатна художниця, відомий діяч правозахисного руху 60-х років в Україні. Автор численних художніх творів: "Автопортрет з сином" (1960), "Портрет батька" (1960), "Абетка" (1960), "Біля річки" (1962-63), "Портрет В.Симоненка" (1963) та ін.
Використана література
1. Алла Горська. Червона тінь калини. Листи, спогади, статті. Редакція та упорядкування Олексія Зарецького та Миколи Маричевського.- К.: Спалах. ЛТД, 1996.
2. Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.- К.: Либідь, 1995.
3. А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.- К.: Видавництво ім. О.Теліги.- 1998
4. Український вісник. Вип. IV- Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971
5. Хроника текущих событий. - Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.- С. 121.
6. Білокінь С. Життя і смерть Алли Горської. // Розбудова держави, 1992, № 4.- С. 45-55.
7. О.Зарецький. Мої батьки. // Україна, - 1994.- № 22-24, 1995.- № 1-2.
Loading...

 
 

Цікаве