WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → М.Коцюбинський “Тіні забутих предків - Реферат

М.Коцюбинський “Тіні забутих предків - Реферат

довго шукав. Iванко знається на травах: одомен, пiдойшла - це помiчне зiлля. Марiчка звертається до ворожки i носить на тiлi часник, наговорений нею. Свiт народних звичаїв, легенд, вiрувань, народної медицини - це стихiя, в якiй кохають, спiвають, вмирають, живуть гуцули. А таке злиття з природою, коли ти i полонина, Черемош, бiланя i голубаня - єдине цiле, це вiд народного свiтобачення, вiд народного свiтосприймання.
"Тiнi забутих предкiв" -- дума про добро i зло, любов iненависть. Одвiчнi прагнення людини до краси, любовi, добра. Та на перешкодi завжди злi сили, земнi i небеснi. Пiснею переплелись вони в життi Iвана, головного героя повiстi М. Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв".
У казковий, зачарований свiт природи покотився вiн зеленими царинками, маленький i бiлий, наче банька кульбаби. Зустрiли його гори своїм синiм диханням, пiснi веселого чугайстра. Але сумнi чорнi смереки нашiптували йому про панування нечистої сили, русалок, нявок, щезника. Не раз здригалась душа Iванкова вiд цих розповiдей...
Та й у свiтi людей не легше. Народилось в сiм'ї Палiйчукiв двадцятеро дiтей, а живими залишились тiльки п'ятеро. Не раз звучала трембiта, оповiдаючи про смерть у господi Палiйчукiв. Та батько i брат загинули вiд рук ворожого роду. Знала ненависть дорогу i до серця Iванового. Не раз хапався за татову бартку в бажаннi помститися родовi Гутинюкiв. Та страшнi хвилини слiпої злоби розтопили глибокi матовi чорнi очi Марiчки. То була велика i єдина пiсня життя Iванково го, бо вквiтчала всi полонини своїми спiванками про їхнє кохання Марiчка, а з мережаної дудки Iванка "з гори на гору, з поточка на поточок пухала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима трiпають крильця..." То ж несила було жити Iванковi, коли загинула Марiчка.
Цiй свiтлiй силi кохання протиставленi почуття Палагни та Юрка. Не ховаючись нi вiд кого, зраджує вона Iвановi i стає любаскою Юри. Та й вiн, спiзнавшись з нечистою силою, уособлює зло, темну сторону життя.
Гине Iван, зачарований нявкою. Зло перемагає. Але смертю своєю стверджує вiн невмирущу силу кохання. Заключна сцена повiстi є ще одним тому ствердженням. Перемогу сил життя над смертю ми бачимо в останнiх рядках твору. Ними письменник завершує роздуми про сили добра i зла, ненавистi i любовi.
Твiр має глибоке фольклорне корiння, що живить творчу уяву митця. Повiсть випромiнює свiтло народної фантазiї, до якої завжди були чутливi українцi. Фольклорнi образи беруть участь у подiях, впливають на життя людей. У дусi кращих традицiй зображено чисте, глибоке кохання, яке буває один раз у життi. Iван i Марiчка мають спорiдненi, незглибимi душi, якi нестримно тягнуться одна до одної, бо тiльки в єдностi знаходять свою гармонiю. Тужливий голос трембiти супроводжує їхнє кохання вiд народження до фатального фiналу. Це почуття з самого початку приречене на трагедiю, бо воно бiльше i сильнiше за життя. Пiснi так i ллються iз серця Марiчки. Iван же виспiвує душу грою на флоярi, бо самих тiльки слiв замало, щоб виразити красу i силу кохання. "Марiчка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба - спiванком. Вона знала їх безлiч. Звiдки вони з'являлись - не могла б розказати". То були коломийки - улюблений поетичний жанр гуцулiв, що засвiдчив обдарованiсть i духовну красу цього народу. Iван i Марiчка кохаються на лонi одухотвореної природи, злившись iз нею в єдине цiле. I таїнство природи, i таїнство любовi сприймаються в нерозривнiй єдностi. Але природа вiчна, а в людському життi все має свiй початок i кiнець. I чарiвний навколишнiй свiт сповнений не лише добрих духiв, а й злих сил, якi шкодять людинi, забирають у неї найдорожче. Iван i Марiчка довiрили природi свою таємницю, а вона безжалiсно винесла жорстокий вирок їхньому коханню, наславши лиху повiнь, яка забрала дiвчину в iнший свiт, де похмурими примарами блукають тiнi предкiв. А може, той свiт кращий за цей? Та всеодно там немає милого... I з тої митi життя втрачає для Iвана будь-який сенс. Вiн ще тримається за нього, навiть одружується i знаходить розраду в господарствi, але то вже не життя, а його жалюгiдна подоба. Повсякденнi клопоти про худобу замiнюють Iвановi пiснi i кохання. Тому не дивно, що вiн стає легкою здобиччю нечистої сили. Людина, яка зреклася духовного життя, перетворюєть ся на iграшку в руках жорстокої долi. Письменник широко використовує повiр'я й образи української народної демонологiї. Мабуть, не випадково Iван не може розминутися з демонськими iстотами: одна його сусiдка - вiдьма, що постiйно шкодить худобi, iнший сусiд - злий чаклун, який зваблює Палагну, а Iвана позбавляє здоров'я, волi, iнтересу до життя i врештi зводить його зi свiту. Здається, нещасний чоловiк з готовнiстю йде назустрiч смертi, бо вона являється йому в дорогому образi далекої коханої. У глибинi душi Iван усвiдомлює, що то не Марiчка, а нявка водить його лiсом. За народними повiр'ями, мавками ставали нехрещенi дiти або молодi утопленицi. Та Iван забуває про обережнiсть. Вiн такий щасливий чути любий голос Марiчки, вiдчувати тепло її тiла, бачити миле обличчя, що не боїться вже нiчого: "Всi його клопоти i турботи, страх смертi, Палагна i ворожий мольфар - все кудись щезло, все одлетiло, наче нiколи нiчого такого не було. Безжурна молодiсть i радiсть знову водили його по сих безлюдних водах..." Iван навiть рятує мавку вiд чугайстра, пускаючись iз ним у такий шалений танець, який може бути тiльки передсмерт ним... Голос Марiчки зводить його до безоднi, де закiнчується мученицьке життя на цьому свiтi, щоб продовжитися в iншому, де вже не буде розлуки з коханою, де їхнi душi поєднаються навiчно...
У дусi фольклорної традицiї Коцюбинський майстерно поєднує реальнi картини з народними вигадками. Героям повiстi не судилося щастя, проте їхнє кохання невмируще i сильнiше за смерть. Тому в трагiчнiй розв'язцi твору звучить оптимiстична нота. Письменник не тiльки вводить читача в поетичний, таємничий свiт вiрувань наших предкiв, а й спонукає до фiлософських роздумiв про любов i ненависть, окриленiсть i бездуховнiсть, добро i зло, прекрасне i нiкчемне в людинi. Цей твiр глибоко нацiональний, сповнений яскравого народного колориту, високої поезiї почуттiв, яка єднає сучасних українцiв з їхнiми далекими, незабутнiми предками.
Використана література:
1. Українська та зарубіжна література. Посібник. - К., 2001.
2. Хрестоматія. Українська література. - К., 2002.
3. Яневський І.В. Вершини української літератури. - К., 1989.
Loading...

 
 

Цікаве