WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Перекладацька діяльність І.Франка - Реферат

Перекладацька діяльність І.Франка - Реферат

легенди "Майстер Маноле" Франко відтворює чудовий образ людини з "зроду, одного з тих, хто будує прекрасні палаци і прикрашає рідну землю. В баладі "Шотландська відвага і англійська зручність" висміюються англійські завойовники.
Усім відомо, що Франко перекладав з польської, німецької, італійської. Але мало хто знає, що І.Франко займався перекладом і древньоіндійських творів. Про знайомство I.Франка з "Ріґведою" та про форми рецепціїцієї найдавнішої пам'ятки індійської літератури у творчості письменника досі не згадувалося у жодному з оглядів індологічних зацікавлень I.Франка. Така ситуація закономірна: власні переклади гімнів "Ріґведи" (які письменник готував для деяких видань) ніколи не друкувались як щось самостійне, а згадки про "Ріґведу" (хоча і численні) у наукових працях ученого легко губляться у величезному обсязі його писань.
Кількість Франкових перекладів з "Ріґведи" загалом незначна: 5 уривків (14 строф). Вони друкувались у двох виданнях: у "Передмові" до книги "Вибір декламацій для руських селян і міщан" (1898) письменник помістив гімн "До Варуни" (РВ, VII, 89), а у власному перекладі статті Є.Єлачіча "Крайня північ - вітчина людскости" (1910) Франко подав уривки з гімнів "До Iндри" (РВ, Х, 138: 3-5), "До Адітів" (РВ; II, 27: 14), "До Ашвінів" (РВ, VII, 67: 2); "До Ушас" (РВ, VI, 76: 1-4).
Ці уривки не мають самостійного значення: вони не дають уявлення ні про гімн, з якого взяті (через свою фрагментарність), ані тим більше про "Ріґведу" загалом (через свою нечисленність). Iз цих причин важко робити якісь висновки про ті чи інші принципи перекладу гімнів, що їх дотримувався (чи не дотримувався) письменник. Питання про засади перекладу "Ріґведи" складне і дотепер до кінця не з'ясоване. Повний німецький переклад "Ріґведи" Германа Ґрасмана, яким користувався I.Франко, базувався, наприклад, (як і деякі інші сучасні йому переклади) на "алгебраїчній методі, яка полягала в тому, що автори їх в своїй інтерпретації РВ виходять із цілком абстрактних теорій і формул відповідностей" . Тому Франкові переклади "Ріґведи" можуть цікавити нас передусім як історико-літературний факт другої в нашому письменстві спроби (після Лесі Українки) подати український варіант гімнів.
"Ріґведа", як відомо, - це велике зібрання релігійних текстів, що включає 1028 гімнів, поділених на 10 циклів (мандал), і є одним із найдавніших зразків релігійної поезії у світовій літературі.
Релігійна поезія з юних літ цікавила I.Франка. Ще в гімназії письменник "переклав віршами цілого Iова" , а під кінець життя - усі 34 гомерівські гімни. У статті "Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході" (1913) Франко гомерівські гімни, біблійні пісні та псалми ставить в один ряд разом з гімнами "Ріґведи", відрізняючи їх від поезії церковної. Основна відмінність між церковною та релігійною поезією полягає, на думку письменника, в тому, що "поезія церковна далека вже від тої наївної віри, того безпосереднього виливу чуття людського перед божеством, якими визначається первісна поезія релігійна" . Для Франка релігійна поезія - це дитиняча щирість, позбавлена техніки, навмисності, розмислу. Тому в трактаті "Iз секретів поетичної творчості" (1898) бачимо прихильне ставлення Франка до Платонового визначення поетичної творчості, згідно з яким поети "те, що чинять не чинять з розмислом, але якимсь природним поривом, немов маючи в собі якогось іншого духа . З цієї ж причини письменник негативно висловлювався про дефініцію Арістотеля, згідно з якою "поет" - це "рукодільник", "ремісник", а поезія це "артистична техніка без властивої творчості" . Вихід із цього парадоксу Франко знаходить у сучасних йому дослідженнях (наприклад, Брюнгофера), згідно з якими слово "поет" походить не від грецького "робити", а від кореня "пою", що зближується із старослав'янським "пою", тобто співаю. "Поет", таким чином, означає "співець" близький до гомерівського "аеда". Власне кажучи, суперечності між Платоновим і Арістотелевим визначеннями немає. Сучасна дослідниця ведичної літератури Т.Я.Єлізаренкова вказує, що давній поет-ріші спочатку молив богів про те, щоб вони дарували йому моменти просвітлення, коли в свідомості у вигляді ряду статичних картин постає істина-видіння . А тоді, використовуючи набуті в екстазі досвід і знання, поет складав (за термінологією ріші -"ткав") вишукані гімни . Тому джерело гімну - в екстазі, однак сам гімн - продукт досконалої техніки, володіння якою передавалося із покоління в покоління співців.
Стає очевидним, що за судженням Франка про релігійну поезію стоїть передусім не грецький чи індійський, а єврейський, біблійний, матеріал. "Наївна віра", "безпосередниій вилив чуття", що їх письменник називає серед ознак релігійної поезії, стосується передусім біблійних текстів. Нам не хотілося б, однак, пояснювати меншу увагу Франка до індійської релігійної поезії порівняно з грецькою чи єврейською лише більш поверховим знанням Франка "Ріґведи" (хоча такий аргумент зовсім не виключається). Можливо, справа зовсім не у Франковій обізнаності, а у специфіці самої "Ріґведи" як зразка релігійної поезії, адже між гомерівськими гімнами і біблійними піснями та псалмами, з одного боку, та ведичними гімнами, з другого, - існує суттєва, принципова різниця, що й зумовила, на нашу думку, саме таку Франкову рецепцію цієї пам'ятки.
Поряд з перекладами творів античних поетів у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР можна побачити переклади з Пушкіна, нові варіанти перекладів з Міцкєвича, Гейне і Шеллі, Гете і Байрона, Гервега і Фрейліграта, збірку перекладів під назвою "Балади" та багато іншого.
Все це - лише невелика частина того, над чим працював Франко в останні роки свого життя, - завершення гігантської і безприкладної в історії світової культури діяльності українського письменника.
Говорячи про просвітнє значення перекладацької діяльності, Франко твердить, що переклади творів світової літератури роблять їх частиною української культури. Просвітню роль перекладів Франко розумів дуже широко.
Список літератури
1. Іван Франко у спогадах сучасників. - Львів, 1996.
2. Франко І. Літературно-критичні статті. - Київ, 1980.
3. Дмитрук В. Нарис з історії української журналістики ХІХ ст. - Львів, 1998.
4. Євшан М. Критика, літературознавство, естетика. - Київ, 1998.
5. Спогади про Івана Франка. - Київ, 1981.
6. Єфремов С. О. Історія українського письменства. - Київ, 1995.
7. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. - Київ, 1994.
Loading...

 
 

Цікаве