WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → М.Зеров – представник розстріляного відродження - Реферат

М.Зеров – представник розстріляного відродження - Реферат

18 червня 1987-го в "Літературній Україні", Борис Тен розповів про свою працю під керівництвом і за допомогою Миколи Костьовича над перекладами французьких і німецьких поетів, про його цінні поради і тактовне редакторське втручання, коли переклад наближався до оригіналу й водночас зберігалися риси індивідуального почерку перекладача.
Восени 1934 року Зеров залишився без роботи. Захворів і помер його єдиний син. А цькування тривали, наклепи звучалияк пункти вироку. Відхрещувалися колеги, зрікалися й учні, городячи казна-що на свого ще недавно "улюбленого" професора. І ось - звільнення.
У 60-ті роки вдалося видати "Вибране" поета - з грунтовною передмовою М.Рильського, але й після того мало що змінилося.
То яким же, він був у житті, у побуті? Відомо, зокрема, як умів і любив незлостиво піддражнювати навіть найближчих друзів, як зірко помічав у довкіллі комічне, смішне або ж те, що заслуговувало висміювання. Мав природний хист до перевтілювання, міг так прочитати вірш давно забутого поета, що відтоді жоден з очевидців уже не годен був сприймати цієї поетичної спадщини серйозно, в іншому тоні, з іншими голосовими інтонаціями. У його виконанні легко впізнавали навіть тих, з ким він ніколи не бачився. Можна, певно, припустити, що в ньому вмер актор - як умерли в багатьох інших літераторах художники чи музиканти.
Схильність Зерова до гумору допомагала йому відносно спокійно сприймати ті брутальні звинувачення, які десь від середини 20-х років стали заледве не нормою літературної полеміки з неокласиками. Втім, цей гумор не завжди був лише захисною реакцією вразливих інтелігентів: він часто перетворювався на дошкульну сатиру і тоді ставав зброєю для найкращого захисту - нападу.
Писав Зеров і пародії ( на М.Вороного, до якого відчував взаємну нелюбов, на Чупринку, Філянського та інших сучасників ), писав жартівливі, самоіронічні і водночас смутні сонети - послання до друзів ( зокрема до П.Филиповича ) й такі портретні шаржі, як, наприклад "Самійленко".
М.Зеров належить до поетів, які буквально копіюють реально побачене або точно відтворюють знане, але внутрішня напруга висловлюваної думки настільки висока, асоціативна спроможність образів до такої міри потужна, що неминуче викликає поетично містке узагальнення.
М. Зеров володів дивовижною здатністю поєднувати заземлену конкретику своїх описів із філософської глибини узагальненнями. У його поетичному мікросвіті водночас вміщається макростів тисячолітньої культури. Можна лише подивуватися, з якою невимушеною природністю співіснують думки ("Сагою дивною, без демена й весла, Ми пропливали вдвох, я й чарівник Вергілій"). Душа поета повно вбирає в себе те, що для іншого не більше, ніж знак минулого. Навіть звичайнісінькі дороги в закурених полтавських полях для чутливої душі відкривають магічний зв'язок часів і поколінь, нерозтрачуваний потенціал людської спільності:
Я знаю їх - мов спомин ранніх літ,
Мов Гоголя невитравлений світ,
Мов співи давнини повноголосі.
У балки пливучи з розмитих круч,
В моїх душах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішнянських "куч".
Досі ми переважно вели мову про вірші різних років, де фокусувалася ця одна з центральних ідей творчості Миколи Зерова. Проте, звісно, еволюцію його як поета можна визначити й у часі. Тож 1924 року вийшла його книжка "Камена", куди автор включив 19 оригінальних віршів. І відразу стало очевидним, що українській літературі відкрився великий майстер.
1930 році М. Зеров написав черговий томик своїх поезій під прикметною назвою "Друга Камена" і подарував його своєму московському приятелеві, сонцелюбові, як він називав його згодом - професорові, членові-кореспонденту АПН СРСР Геннадію Євгеновичу Жураківському. Трохи раніше
інший варіант "Другої Камени" був подарований М. Рильському. А в 1934 році поет підготував друге видання "Камени" для друку, яке так і не побачило світу. Згодом саме рукопис цієї книги ліг в основу "Вибраного" (1966), хоча деякі поезії, зокрема - "Так як нам жить хвилиною легкою", "Цегляний цоколь і залізні грати", не змогли пробитися до друкарського верстата навіть під час хрущовської "відлиги", яка, правда, вже змінювалась ожеледицею.
Літературна творчість М.Зерова постійно супроводжувалася злісними нападками вульгарно-соціологічної критики, а з кінця 20-х років почалося справжнє політичне цькування письменника. 1930р. його допитували на суді як свідка у так званому "процесі СВУ". А в ніч із 27-го на 28 квітня 1935 р. він був заарештований під Москвою на станції Пушкіно. 20 травня його відпроваджено до Києва для слідства. Звинувачення: керівництво контрреволюційної терористичної націоналістичної організацією.
Після нових "тасувань" "групу Зерова" остаточно було визначено в складі 6 осіб: Микола Зеров, Павло Филипович, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Леонід Митькевич, Борис Пилипенко.
Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936р. без участі звинувачення й захисту розглянув судову справу №0019-1936. М.Зерову інкримінувалося керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією і, згідно з тодішніми статтями Кримінального кодексу УРСР, трибунал визначив йому міру покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна.
На початку червня 1936р. етап із засудженими у справі цієї "банди" прибув на Соловки. У короткі хвилини вільного часу Зеров повністю віддався улюбленій справі - перекладу. За багатьма свідченнями, він завершив багаторічну роботу над українською версією "Енеїди" Вергілія.
Без будь-яких додаткових підстав і пояснень "справа Зерова та ін." Була нагально переглянута "особливою трійкою" УНКВС по Ленінградській області 9 жовтня 1937 року. Як наслідок - Зерову, Филиповичу, Вороному і Пилипенку було винесено вищу міру покарання - розстріл. Усі вони полягли 3 листопада 1937 року.
Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 р. вирок військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936р. і постанова "особливої трійки" УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937р. скасовані, справа припинена "за відсутністю складу злочину".
Микола Зеров реабілітований посмертно.
Література
1. Замовчувані сторінки історії України / За ред. Димченко В.І. - Львів, 1999.
2. Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. - К., 1994-1996.
3. Літературна енциклопедія. - К., 1996.
4. Поети українського Відродження. - К., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве