WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → М.Зеров – представник розстріляного відродження - Реферат

М.Зеров – представник розстріляного відродження - Реферат


Реферат на тему:
"М.Зеров - представник
розстріляного відродження"
реферат належить сайту ukrreferat.com
Доля української літератури - доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслідувалася спеціальними державними вердиктами й актами. Цей геноцид тривав століттями.
За останні триста з лишком років українська література, перебуваючи в колоніальному становищі, не могла розвиватися на всю силу генетично закладених у ній можливостей; спираючись на невмирущі скарби народної творчості, постійно дбаючи про самозбереження й виживання - своє і своєї підвалини - української мови, вона проходила через утиски й труднощі, невідомі літературам, які не зазнавали національного гніту.
За своїм психічним станом Сталін не міг збагнути, якої самостійності жадає місцева людність на порозі соціалістичного раю, чому вона чинить такий відчайдушний опір впроваджуваній більшовиками політиці воєнного комунізму. І від усвідомлення власного безсилля зрозуміти і змінити становище горде серце наркомнаца скипало ярим гнівом, переповнювалося презирством і зненавистю до всього українського.
Не менш важливо було встановити: коли саме почався сталінський терор проти українського письменства? Більшість літературознавців називають 1929 рік - рік початку підготовки фальсифікованого судового процесу в справі так званої Спілки Визволення України.
Сталін лякав Політбюро ЦК КП(б)У тим, що українізація дуже швидко може привести до відчуження української культури від "Москви", а найжахливіше - почнеться "боротьба проти російської культура і її найвищого досягнення - ленінізму".
У той час страчувалися чи висилалися в табори тисячі представників нової радянської інтелігенції, що з'явилася у 20-ті роки. За деякими підрахунками, з 240 українських письменників тоді зникло 200. Із 85 вчених мовознавців ліквідували 62.
Яскравим прикладом геноциду українського письменства є доля Миколи Зерова.
Микола Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 року на Полтавщині в родині шкільного вчителя. Середню освіту здобув у Першій київській гімназії. Гімназія, в якій панував дух офіційної ідеології, нікого, ясна річ, не готувала до свідомої праці задля інтересів українського народу, але правда і те, що з її стін вийшло немало людей, чиї імена більшими чи меншими літерами вписані в історію України - діячів демократичного руху, науки й культури.
Він вийшов з гімназії 1908 року без чітких політичних переконань, але з психологічною готовністю до засвоєння демократичних ідей. Восени того ж року він вступив до університету св. Володимира в Києві, де в неспокійному середовищі політично активного студентства сформувався його світогляд.
Учився легко - знову, як і в гімназії, творилися легенди про його феноменальну пам'ять. На історико-філологічному факультеті ( а Зеров обрав класичний відділ, де вивчав античну філологію ) викладачами були знані й шановні вчені. Але й були такі викладачі, які за умов пореволюційної реакції особливо запопадливо демонстрували свій монархізм і густопсовий, круто замішаний на чорносотенстві шовінізм, що розтлівало студентів дрібнодухих, схильних до угодовства, і водночас збурювало спротив свідомого і морально здорового студентства. Зеров охоче демонстрував свою огиду до найреакційніших викладачів, пропускаючи їхні лекції, а згодом організував предивне земляцтво - " кролевецьке ", на зборах якого, як і на засіданнях грузинського чи вірменського, мовилося про гострі національні та соціальні проблеми.
Прагнучи прислужитися "включенню" національної культури в діалог культур європейських, Зеров наполегливо працював на перекладацькій ниві, явивши немало прикладів конгеніального відтворення поетичних шедеврів.
Звичайно ж, не всі переклади Зерова неперевершені, але й ті, що вважаються слабкішими мали для свого часу велике значення. Приклад - переклад драми Юліуша Словацького "Мазепа" (1926). Переклад Зерова згодом ліг в основу кількох цікавих спектаклів.
Після закінчення університетських студій він став учителем - упродовж трьох років викладав латинську мову та історію в гімназії містечка Златополь. У 1922 році Зеров повертається до Києва з Баришівки - стародавнє місто потроху відроджувалося, оживало після голодних літ. Не було столицею - нею нарекли молодий Харків.
Поету боліло те, що новітні "гермокопіди" нищили історичні пам'ятки Міста, що його красу нівечив "несмак архітекторів - нездар і всюди залишив пожар" - усе те боліло поетові, але всьому наперекір він вірив у його щасливу будучину.
До революційного Києва Микола Зеров, як відомо, приїхав восени 1917 року. Спочатку викладав латину та історію в Другій українській гімназії, редагував бібліографічний журнал "Книгар", а згодом зосередився на читанні курсу української літератури в Київському інституті народної освіти. На читанні та розробці, адже до революції в російському університеті св. Володимира і взагалі в жодному навчальному закладі імперії такої літератури не знали, а про Шевченка якщо й згадували, то тільки крізь зуби і, як правило, зараховуючи його до літератури російської. Тож належало підготувати систематичні виклади. Всю історію українського письменництва було поділено на чотири періоди: лекції про літературу з найдавніших часів до кінця XVIII століття читав Сергій Маслов ( згодом Навроцький ), про нову ( з кінця XVIII ст. і до кінця XIX ст. ) - Микола Зеров, про короткий період модерних течій ( з кінця XIX ст. і до Жовтневої революції ) - Павло Филипович, а Борис Якубовський, знавець поетики, оглядав те, що тільки-но народжувалося, покликання до життя волею народу, - українську літературу пореволюційної доби.
Крім наукової роботи і читання курсу лекцій, усі професори ( за винятком Б.Якубовського, який був зайнятий секретарюванням ) багато часу віддавали розмаїтим студентським гурткам і семінарам "підвищеного типу". Там поглиблено вивчалася творчість письменників-демократів, вироблялися навички самостійної роботи в галузі літературознавства та бібліографії, ентузіасти прилучалися до складання біографічних словників - готувалися кадри української радянської інтелігенції. На жаль, не всі учні Миколи Зерова виявилися вдячними і добропам'ятними, але в тім не його провина - він робив усе, щоб підтримати найздібніших і виховати їх свідомими свого обов'язку перед народом.
Багато зробив Зеров і для підготовки перекладацьких кадрів. У статті - спогаді "Чим я завдячую Зерову", написаній 1971 року і опублікованій
Loading...

 
 

Цікаве