WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → І.Франко – дослідник української літератури 17-18 ст. - Реферат

І.Франко – дослідник української літератури 17-18 ст. - Реферат

"Русалка Дністрова" з лінгвістичного погляду саме тому й "була свого часу явищем наскрізь революційним", що запроваджувала в літературний ужиток народну мову і фонетичний принцип правопису.
Кожна літературна мова розвивається, якщо вбирає елементи культури, нові терміни та вислови, відповідні до прогресу цивілізації, не перетворюючись у жаргон певної верстви чи групи людей, і якщо "має тенденцію збагачуватися чимраз новими елементами з питомого народного життя і з відмін та діалектів народного говору". І. Франко вважає зразковим переклад Пересопницького євангелія, "...з яким зрівнявся один Морачевський, зрікшися всякої язикової манірності та глибоко вникнувши в дух української народноїмови".
І. Франко досліджує процес демократизації і націоналізації староукраїнської літературної мови, особливо інтенсивний в другій половині XVI-першій половині XVII ст., і називає причини, що викликали його: поширення ідей Реформації, гуманізму; потреба зробити літературну мову зрозумілою народові в умовах боротьби проти експансії католицизму.
Згаданому процесові сприяло те, що в XVI ст. українська народна мова виступала вже як цілком сформована, придатна до літературного вжитку, її говори характеризувалися значною інтеграцією, зумовленою специфікою історичного життя народу (війнами, переселенням і змішуванням людності та ін.) [37, 208]. За даними, що містяться в багатьох працях І. Франка, можна реконструювати картину інтенсивного закріплення живого народного мовлення в літературі другої половини XVI - першої половини XVII ст. Так, дослідник відзначає численні переклади канонічних текстів "простою мовою" [28, 12-1З]. Він простежує розвиток жанрів і стилів на основі мови, зрозумілої народові, зокрема полемічного, легендарно-повістевого, віршового, пісенного, драматичного та ін., аналізує стилістичні, лексичні і деякі граматичні особливості мови видатних авторів того часу -І. Вишенського, 3. Копистенського, Г. Смотрицького, М. Смотрицького, К. Ставровецького. Маючи на увазі другу половину XVI - першу половину XVII ст., І. Франко пише, що це була "...пора, в котрій у нас народилася і почала гарно розвиватися перша всеукраїнська, дійсно національна література" і коли "писали мовою, по-тодішньому, близькою до живої мови шляхти і заможного міщанства, мовою, зрозумілою по всіх усюдах Русі - України".
І. Франко наголошує на такому факті великої ваги, як жива українська народна вимова при читанні книжно-традиційних текстів, навіть канонічних. Ця вимова була одним із найважливіших чинників, які спонукали до вироблення і усталення фонетичного принципу українського правопису. Згаданий принцип уже був закладений у перекладах Кирила і Мефодія, виразно простежується в давньоруських текстах, а в староукраїнських пам'ятках звичайним явищем стало плутання літер и-ъ, и-ы, ъ-о тощо.
За І. Франком, українські полемісти та проповідники в усних тлумаченнях зверталися до живого народного мовлення, потребу чого розумів навіть І. Вишенський, який вбачав своє основне завдання в зміцненні авторитету церковнослов'янської мови. До речі, І. Вишенський, його літературна і мовна творчість були постійним об'єктом дослідницької уваги І. Франка. Відзначалася поетичність, образність його мови, стилістична вправність, зокрема використання риторичних вигуків, запитань, апостроф, наявність багатих засобів гумору та іронії, лексичне багатство, творення численних неологізмів, зверталась увага на значну кількість південно-західних (галицьких) діалектизмів.
І. Франко один з перших помічає початки літературного закріплення в пам'ятках XVII-XVIII ст. деяких живих народних говорів, зокрема лемківського. Так, лемківський говір виразно виявив себе в канонічних пам'ятках, піснях, легендах, повістях тощо.
Дослідник звертає увагу на деякі інші закономірності, пов'язані з процесом становлення української національної літературної мови. Так, він вказує на елементи макаронічності книжної мови, підкреслює популярність і важливе значення жанру українських інтермедій XVII-XVIII ст. та їх мови, зв'язок із ними сатирично-гумористичних віршів [28, 288; 29, 305-306], аргументовано доводить, що шкільна драма цього періоду спричинилася до популяризації колядок і деяких кантів.
Методологічно важливі висновки І. Франка про неперервний зв'язок старої і нової української літературної мови, зокрема про засвоєння традицій інтермедій, сатирично-гумористичних віршів та інших творів XVIII ст. І. Котляревським, П. Гулаком-Артемовським і їх продовжувачами. На думку І. Франка, східноукраїнські письменники мали вирішальний вплив на культурне і літературно-мовне відродження Галицької Русі, позначене появою "Русалки Дністрової".
І. Франко зазначає, що на процесі переходу староукраїнської літературної мови XVIII ст. до мови сучасного періоду негативно позначилися складні суспільно-історичні умови: роз'єднаність українських земель, що входили до різних держав, важкий національний гніт, внаслідок чого українська літературна мова XVIII ст. на народній основі функціонувала тільки в писемній формі, своєчасно не заповнювала вакуум, що виник в результаті занепаду книжних стилів, не справляла належного впливу на громадське й культурне життя. Він неодноразово говорить про засвоєння староукраїнських мовних елементів у творах нової української літератури, наприклад у Т. Шевченка.
Вражає діапазон лінгвістичних інтересів І. Франка: крім уже розглянутих його цікавлять питання української ономастики, діалектології, граматики, наприклад, історія українських дієприкметників на -чий, роль пунктуаційних знаків у пам'ятках писемності та ін.
Окремо треба сказати про величезний досвід дослідника у справі підготовки до публікації старописемних текстів. Блискучий знавець пам'яток української мови, особливо XVI- XVIII ст., І. Франко досліджував їх у контексті європейської і світової літератури. Йому належать зразкові з лінгвістичного погляду численні публікації, що супроводжувалися вказівками на характерні риси правопису, фонетики, граматики, лексики, на діалектні особливості. Ці матеріали розпорошені по багатьох працях ученого і ще чекають на узагальнення. Глибока ерудиція дала дослідникові змогу здійснити всебічний текстологічний аналіз, повно й точно реконструювати найраніші списки творів, наприклад народних пісень і дум.
Лінгвістичні погляди І. Франка відзначаються великою доказовою силою, оскільки випливають з аналізу широкого фактичного матеріалу і глибоко обгрунтовані теоретично. Вони здійснювали і здійснюють все зростаючий вплив па формування поглядів лінгвістів-істориків української мови.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Loading...

 
 

Цікаве