WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Кореферентність номінації головного образу в романі “Берестечко” Л.Костенко - Реферат

Кореферентність номінації головного образу в романі “Берестечко” Л.Костенко - Реферат

вибирає власні смисли, власні пріоритети, власні правди у конкретному історичному періоді - це тізасади свідомого пошуку та народного вибору, які пропагувалися в фольклорі та історичних піснях. Зокрема цикл історичних пісень, де чітко означена проблема утвердження та захисту національної ідентичності українського народу , побудована на парадигмі самостійного свідомого вільного буття. Конкретні історичні події 15 -18 ст. висвітлені у фольклорі універсально поціновують досвід потрясіння й руйнації національного буття. Така специфіка найпомітнішої історичної "Пісні про Байду", герой якої являється народним уособленням лицаря вільного духу, котрий стверджує себе у боротьбі з ворогом. Переконливий підтекст цієї пісні, який не досить прозорий, але народна свідомість свідчить, що "на кого бог, на того й люди".
Окремими широкими контекстами в історії нашої літератури проблему духовно-культурної ідентифікації українського народу у світовій культурі яскраво та історично виразили автори козацьких літописів, котрі взяли на себе інтелектуальну місію духовного самопізнання в середовищі цензурного права на свободу національного самовираження. Такий цікавий факт про літопис "Исторія русов". Велику популярність серед інтелектуальної еліти Російської імперії ХІХ століття мав саме цей літопис, світогляд на українську проблему Тараса Шевченка можна детально прослідкувати саме на цьому творі. Взагалі, вважаю, що у підтексті цього авторського літопису сховано ментальний скарб українського народу, а саме відчуття світу через трагічну парадигму "великий світ, та нема де дітись."
Найбільше значення для національного досвіду ідентифікації у світовій ноосфері мав життєвий приклад Григорія Савича Сковороди, хоча йому і не вдалося перебороти імперського середовища, але він залишився самим собою. Цей народний філософ замкнув на собі українську ідентичність і виніс її в національний досвід життя підневільного народу, закодувавши Божий мент українця в епітафії "Світ ловив мене, але не впіймав".
До речі, не зовсім коректно про Сковороду висловився Тарас Шевченко: "Сковороду, як поета, загубила латинь і московщина". Можливо, Тарас Шевченко розглядав ідентифікацію національного духу тільки через мову, не беручи до уваги філософське месіанство. Сковородинська філософська притча увійшла у світову скарбницю вільної думки та вільного способу життя, - стала першим символом українського духу та національної ідеї, яка не залишається у процесі осягнення в тому ж значенні, в якому існувала на початку... Філософія Григорія Сковороди зберегла ще до сих пір дієвість, визначивши як мовне успадкування так і ментальне, вказавши кордоцентричну сутність української душі.
Соціально-економічні колізії українського етносу в Україні ХІХ століття виявили національного духоборця в цариці художнього слова Тараса Шевченка. Духовний вплив на національне буття геніального поета на стільки потужний, що його народ порівнює з пророком. Тарас Шевченко відкрив орієнтири українського духу, дякуючи яким наш народ не пощез в умовах неволі.
Зверніть увагу, внутрішні та зовнішні контрасти у творчості генія, природна любов до добробуту через духовну смислову константу пошуку та самопізнання себе в трагічній перспективі, а з другого боку гостра сатира, яка в потворних та огидних тонах змальовує імперську дійсність. Внутрішній та зовнішній світ генія - це духовні антиподи. Гармонія співу серця зі співом оточуючої природи - реалізована в поезії Тараса Шевченка у мрійливому, майбутньому.
Саме ці два корифея художнього слова - реалізували себе в Україні, як національні символи. Образ національного Предтечі - дух Григорія Сковороди, а образ національний месії - дух Тараса Шевченка.
Неперервний процес духовного поступу вніс ієрархію в осягнення властивостей духовного месії. Досвід національних креативів (творчих особистостей) в різних сферах суспільної діяльності виявив багато світла і дива в ментальності українців, проте можна узагальнити все так: "В Європі на українцях світ клином зійшовся". Кожна творча особистість України несе в собі крім духовного, інтелектуального джерела, ще й національне трагічне. Якраз, національний дух виражають ці трагічні джерела, що зосереджені у внутрішньому світі тих українців, які осягнули досвід попередніх поколінь та перейнялися актуальними проблемами сучасної української душі, саме їхні енергетичні потоки прориваються крізь байдужість державної влади, виявляють самотужки самоцвіти національно-духовного в масовій та популярній іноземній культурі. Кожна творча іпостась корифея чи митця продовжує творити добро та лаштувати особливу ауру української душі.
Естетична мовна субстанція українця початку ХХ століття була відкрита по-новому в творчості Лесі Українки, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської та інших талановитих митців. Ці митці занурились в підсвідомі витоки українця та надзвичайно компактно, своєрідно витворили його ментальний колорит. Найтонші духовні регістри українця носив у собі Павло Тичина. "Сонячні кларнети" - це український імператив життя від Божого Духу, саме цей поет відчув наше потаємне буття в мові.
Суттєво заглибився у світоглядні "правди" та "кривди" української душі Василь Стус. Власне, ним естетично освоєні "чорні діри" української ментальності в умовах тоталітаризму. Цей талановитий поет сягнув трансцендентних стихій, долаючи ідеологічну зашореність сучасників та попередників.
Роман "Берестечко" - знакове явище саме в духовному аспекті. Він - месія духу. Смислоутворююча програма українського духу цього твору Ліни Костенко - по-новому переосмислює національну правду, корегує успадковану філософію, вказуючи на те, що, якщо нація втрачає навички спілкування з іншими націями, вона втрачає духовне осягнення власного життя і стає заручником ідеологічних, заангажованих пріоритетів, перестає бути творцем власної долі. В образі гетьмана змодельована сфера творчого духу в екстремальних проблемних умовах пошуку та вибору подальшого шляху життя. Унаочнено художніми засобами відтворена національна субстанція в цьому образі вона є джерелом життєвої енергетики, котра використовує взаємо віддзеркалення смислових оцінок та вартостей через взаємодію різних національних правд.
Зрозуміло, що обсяг введеного в історичний роман образу Месії містить у собі прогресивно-регресивні тенденції, тому не виключаю заперечень в повноті освоєнності проблеми національного Месії. Трактуючи саме естетичне освоєння в творчості автора "Берестечка", скористаюся найпростішим свідченням ліричної евристики, а саме молитвою Богдана Хмельницького в час спокути:
" ... Моя Божедарівко, Миролюбівко,
Ганно-Зачатівко, сина зачни!
В сумах Твоїх, у Твоїм Голосієві -
На весь Хрести піль, Хрестища, Хрести -
Сина Славутича, сина Месію,
Сина Спасителя!.. А нас прости."
Loading...

 
 

Цікаве