WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук) - Курсова робота

Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук) - Курсова робота

роботою. А коли все проходило, - кудись ішов, з кимось розмовляв";
"Перші книги Уласа наше оточення, літератори, мистецькі кола сприйняли гарно, особливо молодь. Хоча було і упередження, от хоч би з боку Олеся".
За свідченням Марії Василівни, Улас Самчук любив славу, "тішився тим, що став популярним". Хоча працював, звичайно, не тільки заради слави, рухало ним "щось більше". Марія Василівна згадує, як "сходилися друзі, говорили, що потрібно виплекати такий тип української людини, як от Матвій у "Волині". Щоб вона боролася, дерлася за своє, щоб це не були люди, які б корилися чужому ярму і хилили голову. І ще. Напевне, все життя ним рухала ідея обов'язку, усвідомлення того, що він мав талант і мусить його посвятити своєму народові". Вона любила всі його твори. В дитинстві Марії з однойменного роману впізнавала своє дитинство, але від присвяти цієї книги собі відмовилась, і тоді з'явилась відома нам присвята: "Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933".
ЗАХІД:ПІДСУМКИ
Що ж дав Самчукові Захід? "Передусім я виразно зрозумів, що свобода - це творення вищих і найвищих форм життя, це моральна незалежність духа... Вільний тільки той, що перемагає хаос. В дусі, в мисленні, в діянні..." Захід допоміг йому виразніше побачити своє місце на землі, порівняти бачене і чуте в Україні з тим, що довелося побачити й почути в Німеччині, Чехословаччині. Найбільше тому імпонували дві речі: повага до людини і дух неспокою, дерзання, притаманні окцидентальній Європі, "...люблю Захід, Європу, її світ, її культуру і засадничо перебуваю в її атмосфері, дарма що в плоті й крові належу до її сходу. Сковородинське "не шукай щастя за морем" чи навіть "а ви претеся на чужину шукати доброго добра" (хай Тарас вибачить) мене не переконують, бо мені більше імпонують пристрасті Марка Польо, Колюмба..., ніж пристрасті "ставка, млинка, вишневого садка",., моїм ідеалом є клясичні греки, вчорашні брити і сьогоднішні американці. Хотів би, щоб Україна вирвалася з мінімалістично-пасивного, солодко-елегійного, невтрально-споглядального наставления і набула трохи динаміки драматизму, шорсткості прози, тверезості математики...".
Захід їх не чекав, Захід прихід їхній не вітав, він їх майже не помічає. Але це не бентежило: "Ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу... Ми готувалися до "великого зриву", жили "духом героїчного минулого" - історичного козацтва, античної Греції, клясичного Риму, Європи окциденту... У нас не було приватних інтересів, невтральних розваг, побутових проблем, навіть справжніх мешкань, ми перебували мов би на двірці і чекали, коли виб'є" наша година і заграє сурма", щоб "рушити у похід і перемогти". У них була "МЕТА, у них була ВОЛЯ, у них була ВІРА". Вони хотіли і вміли вчитися.
НА УКРАЇНУ
І вони рушили. З початком війни у 1941 році похідні групи ОУН (як бандерівців, так і мельниківців) прийшли на Україну, "...та земля - наша земля, там нас хочуть бачити, і Ми там хочемо бути, і ми там будемо... нікого не питаючи",- передасть пізніше Улас Самчук настрої тих днів.
Разом з Оленою Телігою, нелегально, вбрід через річку перейшовши кордон, ступає він на українську землю. "Ми... спонтанно кинулись у гарячі, міцні обійми. Наші серця схвильовано билися, наші очі захоплено горіли. Ми ж були на українській землі! На Україні!"
У серпні 1941 року Улас Самчук прибуває до Рівного, де стає редактором газети "Волинь", ініціатором видання якої був Степан Скрипник (згодом патріарх Мстислав).
ГАЗЕТА
"...насторожені, хвилюючі дні виняткового в історії світу часу. Біля нас і в нас руїни... Ми розбиті, розкидані, приголомшені... Хотілося б, щоб газета була максимально своя, не лише мовою, але й змістом, щоб вона щось казала, за щось змагалася, відстоювала якісь інтереси".
У місті знайшлася частина довоєнної друкарні, чималі запаси паперу, потрібної кваліфікації кадри, приміщення. "Перша справжня газета на території окупованої України, видана незалежними силами і засобами", почала свій шлях до людей 1 вересня 1941 року. "...Ми мали в руках важливий, справді живий орган друку, безпосередній контакт з найширшими масами, які горіли бажанням почути від нас слово. Стільки років казьонщини, штампованої балаканини, сірої пропаганди, нещирої патетики. І раптом щось інше, безпосереднє, щире, кольоритне. Все, що ми писали,- писали від глибини серця і глибини потреби, і читач це відразу відчував".
Звичайно, віддавалося "кесареві - кесареве": вміщувалася офіційна німецька хроніка, німці забороняли писати про українську державність, міжпартійні (між ОУН-мельниківцями і ОУН-бандерівцями) справи, газета не могла проводити незалежну від окупаційної влади лінію, але залишалися ще теми налагодження господарського, культурного життя, а головне - "піднесення рівня свідомості - інтелектуальної, культурної, політичної". Потрібно було перш за все позбутися інфантилізму, почуття меншовартості, вихованих роками радянської влади.
Перший номер "Волині": передовиця "За мужню дійсність", автором якої був Улас Самчук, його ж стаття "Завойовуймо міста" і репортаж "Сян", ілюстроване есе Ніла Хосевича "Про графіку", розвідка о. Юрія Шумовського про охорону мистецтва й пам'яток, відділ Демо-Довгопільського "Фізичне виховання", огляд преси, дописи, інформація з місць, хроніка. Тираж - 12 тисяч, їх буквально розхапали тут же на вулицях. Редакція заповнилася замовниками з інших міст, сіл. Протягом 29 місяців існування було випущено більше 7 млн. примірників з періодичністю один, а з жовтня 1941 року - два рази на тиждень. Середній тираж газети - 30 тис. примірників, максимальний (у січні 1942 року) - 60 тисяч. На її сторінках друкувалися Євген Маланюк, Юрій Горліс-Горський, Олена Теліга, Олег Штуль.
Щоб зрозуміти значення "Волині" для окупованої України, досить прочитати назви статей, які друкувалися на сторінках газети ("Більше ініціативи", "Свідомо жити", "Наше село", "Наша школа", "Ясно й одверто", "Шевченко", "Київ", "Війна і ми") та кілька уривків з них:
"Розбудова України й організація українського народу - ось основне гасло нашого часу... І не отаманщина. А праця, солідарна, творча, будуюча і організуюча праця. Праця всього народу, праця кожної творчої одиниці" ("За мужню дійсність"); "Наша ціль дуже виразна. Витримати морально, не випустити з рук ініціативи у справах, які торкаються нас безпосередньо..." ("Ясно і виразно").
"Сьогодні кожен народ хоче жити... Пристрасно, сильно жити. Жити за всяку ціну. Хто тепер цього не розуміє, той рано чи пізно вийде жертвою власної .недалекоглядності. Всі мусять чутися дійсно ковалями власного життя, бо інакше рано чи пізно повернеться те саме, що вже не раз диктувалося історією і "Хто підніме меч, від меча і згине" ("Піднятий меч").
У "Волині"
Loading...

 
 

Цікаве