WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук) - Курсова робота

Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук) - Курсова робота

розум, який дивом, але все ж уживався з чутливістю душі: "Я належу до породи фантастів, які все-таки вірять в людський розум"; "Анатомія моєї духовності мала одну голову й одно серце... При тому їх головний штаб знаходився в посудині черепа, якому вони були підпорядковані".
ПРЕДКИ
Вроджене - це від предків. За винятком Данила Гуца, що прийшов до села ще за Хмельниччиниі був козаком (звідси й назва кутка, де жили Самчуки,- Запоріжжя, а пo-вуличному їх завжди звали, а нащадків і зараз звуть Гуцами), всі вони виросли на землі й вросли в землю.
Батько - "господарський дух", "родовий, з діда й прадіда, мужик" - був важко перепрацьований, все життя обробляючи землю, корчуючи ліс, б'ючи каміння, аби "вивести в люди" своїх дітей. Будучи "раціонально заложеним", він передав цей раціональний склад мислення, як і почуття любові до землі та пошани до праці й людей праці, і своєму синові. Як і почуття відповідальності за все і всіх, хто побіля тебе, бо, окрім праці, щиро переймався громадськими справами, за що вдячне село справило йому по смерті "дуже величавий похорон".
Мати Уласа Самчука - "мрійниця, неграмотний філософ серця. Безпосередній шматок чистої природи в дусі й тілі. Вона могла жити з ласки сонця і щедроти землі, як кожна ластівка". Вміла гарно танцювати, співала, заквітчуючись віночками з живих квітів, вдягаючись у чудові вишиванки і справжні червоні коралі. Була ірраціональною натурою. Як говорили в селі, "нею шарпало, як тим віхтем соломи", але здалася вона Олексієві Гуцу із Запоріжжя "недосяжною фантазією щастя". І пожертвував він заради цього своїм спокоєм, не зваживши навіть на те, що ніякого приданого вона не мала. Чутливість, ліризм натури, вразливість Уласа Самчука - це від матері. І обом їм він завдячує тим, що став письменником. Бо хоча й хотілося батькам, щоб їхній син став лікарем, учителем, інженером, вони не перечили його захопленню літературою.
У родині зберігалися прадавні звичаї, обряди, традиції, вона жила за віковічними законами, де святими поняттями були Бог, праця, земля, рід, де хліборобський календар диктував розподіл обов'язків, де кожний знав свою роль і місце в житті. Це з родини виніс майбутній письменник переконання, що людей потрібно цінувати "не за їх маєтковим станом, а лише за їх моральними прикметами". Саме завдячуючи цим настановам найвищою цінністю стане для нього на все життя людина, рід, а не групові чи класові інтереси - "немудра вигадка немудрих голів".
ПРИРОДА
Чарівна волинська природа залишила незнищенний сліду хлопчачому серці. І для зрілого уславленого майстра, яким приїхав Улас Самчук до Дерманя у 1941 році, це село було справді "неначе писанка", незважаючи на те, що за радянської влади зникли "ліси, що оздоблювали обидва схили долини, і ті верболози над річкою, і те стависько з його пишними очеретами, і навіть сама річка та млинок звузилися і зменшилися до невпізнання".
ОСВІТА І САМООСВІТА
Початкова школа, в якій навчався У.Самчук, - "маленька з трьома вікнами і малим ґанком, крита соломою" - "не була школою, а хіба лише її символом. Сюди приходили не вчитися, а пізнати кілька знаків..." Кращу освіту давала школа при семінарії. Однак завдання, яке стояло перед семінарією: "спеціально вишколювати учителів для русифікації "западно-русского края", тобто Волині і Холмщини, а також "привіслянськоґо краю", тобто Польщі" - обумовлювало і відбір предметів, і мову навчання в школі - російську. Найбільше спричинила духовне пробудження майбутнього письменника Кременецька гімназія, яка робила з учорашніх селюків і провінціалів "не лишень фахівців діла, але також, громадян, патріотів, діячів і організаторів національного життя", і яка стала для юнака "величезним форумом і доброю лабораторією для вияву і розбудови... інтелекту".
І все ж, ведучи мову про визрівання духу автора "Волині", ми на перше місце повинні поставити самоосвіту.
"Кобзар" Тараса Шевченка приносить йому нову віру. Іван Франко зміцнює його дух. А були ще книги Майн Ріда, Гі де Мопассана, Кнута Гамсуна, В.Гюго, Л.Толстого. Вивчати історію допомагали твори В.Скотта, фізику - Жуль Верна, географію - Ф.Купера. Знайомство з біографіями багатьох людей розкривало горизонти, будило уяву, прагнення реалізувати свої мрії.
Любов до книги Улас Самчук збереже на все життя. Пригадуючи труднощі празького періоду, вже сивий майстер розповість, як рятували українську молодь у ті часи книги Блока, Єсеніна, Гумільова, Гоголя, Достоєвського, Толстого, Бальзака, Голсуорсі, Р.Роллана, Т.Манна, Г.Гессе, Л.Сінклера, М.Мітчелл, українських письменників, твори усіх, кого вдавалося дістати.
Поряд з художньою літературою він студіює в той час історію, філософію - Ганді, Клемансо, Масарика, Бісмарка, Бюлова, Шпенґлера, Ортегу-і-Тассета, Бердяева.
ІСТОРІЯ
Нею дихав кожен куток, кожна вулиця. Адже Волинь - один з найдавніших історичних та культурних центрів України. Як свідчать арабські джерела, ще в IV сторіччі нашої ери в басейні Західного Бугу жило плем'я чи союз племен із столицею Волинь або Велень та 70-ма містами чи укріпленнями. У VIII-IX століттях там жили племена волинян, бужан та дулібів, а головними містами були Волинь та Володимир, які в X столітті ввійшли до складу Київської Русі. "Можливо,- писав У.Самчук,- це була справді найстаріша земля Руська, віками нікому не підвладна, зі своїми дерев'яними городами, демократичними порядками, з князями і воєводами, які і до днів наших творять дуже своєрідне психологічно, а "можливо, й етнічно відмінне від решти слов'янських племен, плем'я".
Досліджуючи етногенез Волині, У.Самчук звертається до історичних, археологічних джерел, включаючи твори "батька історії" Геродота, старовинні міфи, легенди, перекази. Він наводить одну з легенд, згідно з якою волинська Горинь і є легендарною річкою Ерідан, у яку впав син бога Сонця Фаетон. Пролиті над сином сльози Сонця перетворилися в бурштин, і якщо зважити, що бурштин неодноразово згадується у волинському фольклорі, з його кольором люблять порівнювати колір очей, волосся, пшениці, з бурштину здавна на Волині роблять жіночі прикраси, то це припущення не здається такою собі казочкою.
Глибоке знайомство з фольклором та етнографією Волині, дослідження ментальності мешканців цього краю дало підставу письменникові зробити висновок про його своєрідність і відмінність від українського загалу. На підтвердження висловлених здогадів він наводить слова з волинської пісні: "Ой, наїхали вози й воли - гей, з України", з шевченківської "Відьми": "Із-за Дністра пішли цигани і на Волинь, і на Украйну". "Витворилася атмосфера відмінності настрою, поведінки, наставлення,- підсумовує У.Самчук. - Помічається своєрідна семантична відмінність відчуття дійсності з філософсько-релігійним підґрунтям думання й діяння та органічним
Loading...

 
 

Цікаве