WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Гурович Куліш – життя і творчість (пошукова робота) - Реферат

Микола Гурович Куліш – життя і творчість (пошукова робота) - Реферат

одного листа. Дуже сумно, старенька, що ти не одержала їх, і п'ять місяців, як пишеш, не маєш про мене вісток. Я писав, рідна, і буду писати, поки живий". У листуванні Микола і дружина давали знати одне одному, що робиться насправді. Один з листів Антоніна коментувала так: "Болять у мене руки й ноги (мабуть, від ревматизму), хоч сиджу в сухій і теплій келії", - це значить: догадайся, в якій сухій і теплій". Останню звістку про себе він подав дружині 15 червня 1937 року. З цього часу на всі запити дружини про Куліша їй відповідали однозначно: "Не знаємо!" Існує дві версії загибелі письменника. Йосип Гірняк залишив письмові свідчення, що Куліша, Курбаса і ще багатьох представників української інтелігенції вивезли на баржі далеко від берега, розстріляли і викинули в крижані хвилі Білого моря. Інші джерела вказують на те, що цього письменника разом з Миколою Зеровим розстріляли 3 листопада 1937 року в честь двадцятиріччя більшовицького перевороту.
4 листопада 1956 року Військова колегія Верховного суду СРСР реабілітувала М. Куліша посмертно "за відсутністю складу злочину".
На завершення уроку перед старшокласниками можна поставити такі запитання: - Ю.Лавріненко писав про надзвичайну мужність Куліша і його глибоке вміння казати правду, яку нерідко вкладав в уста своїх героїв. Як ви розумієте, чим небезпечні для радянського ладу були слова головного героя драми "Народний Малахій", які з відповідним коментарем наводить літературознавець: "В уряді УРСР, на площах Харкова, в домі проституції, у божевільні з легкою відвагою шизофреніка Малахій прилюдно гукає: "Нарости ростуть на прекрасній конституції: тюрми, божевільні, шинки", "проповідують і пишуть - нема нічого поза класами, а я скажу - ось позакласова солідарність злих"; (до робітників на заводі) "невже і гегемонів загорожено мурами та ще якими?., що різнить вас з тими, що сидять у бупрах та божевільнях?"; (до російського вельможі в уряді УРСР) "кажіть руською мовою, не ґвалтуйте української... Питаю: навіщо українізують чужих? Хіба щоб погонич скидався на українця і не помітно було, як їдять удвічі більше калорій?"; "ще зречено було в староіндійських Ридвегах: не вдар женщини навіть квіткою, а ви що зробили?"
- Як ви розумієте висновок Ю.Лавріненка і чи поділяєте таку його думку: "У змаганні України з комуністичною Росією за духову суверенність і власний свій духовний шлях Микола Куліш являє блискучу перемогу. От чому фізичне знищення Куліша супроводжувалося знищенням його драматургічної спадщини. Із 14 його п'єс Москва поки що (у радянські часи - О.С.) дозволила користуватись тільки двома першими, ще учнівськими його драмами?"
Радимо також зачитати такі слова Леся Танюка й запропонувати учням пояснити, як вони розуміють наведену цитату. "Талант брав у Кулішеві гору - він єдиний диктував йому шлях до вічності, хоча то був шлях через Голгофу, - шлях, на якому давно вже лежали його побиті й розгублені "блакитні й червоні мрії". Ось чому, опановуючи творчість Миколи Куліша, мусимо пізнати в ній усе - від пласких агіток на злобу дня до його драматургічних шедеврів, від ядучої публіцистики доби ВАПЛІТЕ до найінтимніших листів, адресованих друзям і рідним, від сміху до плачу, від любові до ненависті. Нам немає чого соромитись у Кулішеві - у всіх проявах свого "Я" він був однаково щирий. Що більшою видасться нам амплітуда його вагань і злетів, то виразніше постане перед нами тло, на якому довелося жити йому і його героям. Отож берімо його таким, який він був, з усіма його прозріннями й кризами: правдивий портрет Миколи Куліша читач домалює собі сам".
Для багатьох знайомих і всієї рідні батько Івана Кочерги Антон Кочерга вважався Дон-Кіхотом, адже відзначався надзвичайною чесністю й порядністю не тільки в зрілі роки, айв ранній молодості. Й хоча саме через ці риси характеру була змарнована батькова блискуча кар'єра, він ніколи не скаржився, не жалів, що вчинив так, а не по-іншому. Для приладу візьмемо ту пору, коли Росія воювала з Туреччиною за Балкани. Йшов 1877-1878 рік. Голодні й погано вдягнені російські солдати замерзали на Шипці, а на їхніх і так мізерних продовольчих пайках збивали собі неабиякий капітал інтенданти, тилові щури-чиновники. Ніхто з офіцерів не смів про це навіть заїкатися: в кого гроші, в того й сила. Та знайшовся штабс-капітан, який викрив шахрайство й не побоявся сказати превосходительним злодіям, що за ними плаче тюрма. Високоблагородія сприйняли це за шантаж і вирішили відкупитися. Тричі набавляли суму, пропонували аж сорок тисяч карбованців, а безкомпромісний штабс-капітан Атон Кочерга не спокусився й таки подав рапорт про зловживання й корупцію. Результатів перевірки чекали з великою тривогою. Та кого треба, напоїли, кому треба, піднесли "подаруночок" - і винним вийшов сам Кочерга, якого "за наклеп" і як людину "неблагонадійну і неспокійну" попросили у відставку. Тоді майбутній батько письменника в пошуках заробітку помандрував селами й містами Росії. Служив військовим, будівельником, залізничником, Згодом одружився з дочкою сільського землевласника із містечка Носівки на Чернігівщині, де 6 жовтня (24 вересня - за старим стилем) 1881 року в подружжя народився син Іван. Цю дату вказує і сам драматург при вступі в університет. А проте є й інше трактування: у послужному списку пись-менника і метричній церковній книзі датою народження записано 26 вересня за старим стилем, отже, виходить, що за новим - 8 жовня.
Мати Івана Кочерги була людиною акторських здібностей, уміла декламувати й імпровізувати, хоча й ніколи не виступала на сцені. При світлі гасової лампи малий Івась часто цілими вечорами слухав її чудові розповіді. Родина часто переїжджала, оскільки Антон Петрович у той час став залізничним службовцем. Хлопчикові подобалося "життя на колесах". У пам'ять назавжди врізалися нові й нові краєвиди за вікнами поїзда, вокзали, нові люди, які на короткий час ставали добрими знайомими.
Дитина росла не по літах розумною, допитливою. Друзі сім'ї пророчили, що Івась обов'язково стане відомим художником, адже прекрасно малює, а хлопчик все більше захоплювався грою в театр. Він клеїв дерев'яних чоловічків, малював декорації - мав перед собою кожного дня цілу іграшкову країну. В усіх провінційних містах і містечках, не кажучи вже про столицю, хлопчик просив батька відвідати з ним театр. Звичайно, не завжди щастило побачити дійсно серйозну постановку, тим більше - після 1905 року, коли почалася реакція й цензура дозволяла ставити виключно розважальні твори, примітивні водевільчики. Уже тоді Іван запитував батька, чому йдеться про такі нудні справина сцені, невже не можна показати щось цікавіше? А ще багато читав. Як і всі діти із заможних сімей, спочатку освіту одержав вдома. У Чернігівську чоловічу гімназію (одну з найстаріших в Україні, відкриту ще у 1805 році) пішов майже десятирічним. Учився дуже добре. Під час навчання вже не було ніяких мандрів, адже ще на початку 1891 року батько дослужився до статуса колезького радника, за станом здоров'я вийшов у відставку з підвищеною пенсією - 1200 карбованців на рік - й назавжди поселився у Чернігові.
Хто знає, чи влаштовувало
Loading...

 
 

Цікаве