WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Гурович Куліш – життя і творчість (пошукова робота) - Реферат

Микола Гурович Куліш – життя і творчість (пошукова робота) - Реферат

голову. Після контузії й госпіталю його відправили додому у відпустку. Микола поїхав до дружини, яка після прощання з ним певний час учителювала. 24 лютого 1917 року в подружжя народилася дочка Ольга, а трохи пізніше - син Володимир. У кінці квітня Микола ще раз навідався додому з фронту. Був дуже перевтомлений і налаштований песимістично. Дружині на прощання сказав: "Молись, Тосюню, за мене, щоб повернувся ще раз до тебе й до доньки живим". Восени 1917 його бажання здійснилося.
Куліша обрали головою першої міської ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. При уряді Скоропадського більше ніж півроку він відсидів у тюрмі, а при Директорії Петлюри входив до міської управи. У Дніпровському повіті М.Куліш організував товариство "Просвіта" і став його головою за сумісництвом. Трохи пізніше Миколу Гуровича призначили завідуючим наросвітою. Прихід денікінців припинив діяльність повітової ради. Директорія дала наказ відступати. Але М.Куліш організував у Херсоні з 1500 олешківських утікачів "Перший Український Дніпровський Полк" і став "батьком Полку". В одному з нападів його вояки захопили 3 ворожі кулемети, 1 гармату, багато рушниць (три дні зносили цей арсенал у схованки). Згодом Ю.Яновський у романі "Вершники" ці події описав у новелі "Батальйон Шведа", а самого М.Куліша вивів у образі Данила Чабана. З метою конспірації Данила у творі названо "майбутнім письменником". По суті, в час написання роману М.Куліш уже перебував на Соловках. Та повернемося до реальних подій громадянської війни. Почалися бої, стрілянина, смерть і ненависть на кожному кроці. Не ясно, чи був Кулішів "батальйон" більшовицьким, чи належав до військ Григорьєва-Тютюнника, які скинули в море десанти Антанти. Про цей період М.Куліш сам планував написати спогади, але так і не встиг здійснити задумане. Влітку 1919 року під час другого наступу Денікіна Микола Куліш у складі Червоної Армії відступає на північ України, але, не бажаючи опинитися в еміграції в Росії, зголошується стати розвідником, щоб повернутися додому. Перевдягається у купця і нібито їде продавати дьоготь. Люди не пускали чужих навіть переночувати, бо лютував тиф. Прийшлося терпіти голод. Разом зі своїм другом-супутником Микола випадково потрапив до петлюрівців. Перевіривши документи, сотник заявив: "Брешеш. Ти, мабуть, убив того Миколу Куліша, а тобі, певно, вже сорок років!" Хоч документи у Миколи Гуровича були справжні, він, двадцятивосьмилітній, виглядав на літню людину. Додавали йому років і вуса та велика борода, а також втома, нервове і фізичне виснаження. Петлюрівці вирішили розстріляти новоприбулих, але доручили це зробити надто милосердному козакові, який вивів бранців у поле й сказав, щоб тікали, а він буде стріляти в небо.
Утікачі опинилися без коней, без грошей і без зброї. Та Микола згадав, що недалеко проживає брат дружини - Петро Невель. У цій сім'ї Микола захворів на тиф, а тоді доглядав дітей господарів, які теж занедужали.
Є свідчення, що пережите и побачене заставило Куліша дуже скептично ставитися до будь-якої з існуючих партій, і комуністом він став аж у двадцятих роках під тиском обставин (відмовитися від партквитка було небезпечно), а не заради кар'єри. Дружина М.Куліша про прийняття його до партії залишила цікаві спогади: "Як велику почесть, піднесли Миколі і партійний квиток, від якого ніхто не мав тоді права відмовлятися. Все пізніше життя він був в'язнем цього партійного квитка". Сам Куліш про вступ до партії писав: "Особисто великого бажання не було. Про що я й сказав Богомолову та Єршакову, що переконували мене вступати, й посилався при цьому (не без підстави) - на політичну малограмотність, на те, що відповідальність та обов'язки члена партії мені не по силах". До цього майбутній драматург співчував есерам, боротьбістам, але себе особисто уявляв "незалежим соціалістом". Отже, як Винниченко і Хвильовий, Куліш був за соціалістичну o ° Україну. Але - незалежну.
Повернувшись в Олешки, Микола створював українські школи, дитячі садочки, працював інспектором народної освіти, склав навіть власний буквар "Первинка". Це була перша українська радянська абетка, матеріал для якої зібрала дружина за 6 років учителювання. У підручник також ввійшли уривки з "Кобзаря", деякі Кулішеві вірші та оповідання.
Чекісти заарештували Куліша і посадили в тюрму за те, що ще працюючи в Херсоні помічником начальника військової мобілізаційної частини, підписував фіктивні лікарняні бюлетні нібитохворим на тиф. Пізніше виявилося, щодваМиколині помічники робили це за гроші, наражаючи на небезпеку й відповідальність саме його. Врятувало від розстрілу Куліша те, що Олешківський виконком узяв його на поруки.
У непрості роки збурення в суспільстві до М.Куліша приходить муза. Спочатку Куліш навіть планував написати роман про громадянську війну, але драматургічне мислення переважило романіста в душі цієї людини раз і назавжди. Сам Куліш писав про три сфери своїх захоплень: перша сфера - література, друга - музика (грав на скрипці, диригував), третя - театр.
Куліш став свідком страшного голоду, який охопив степову Україну у двадцятих роках. Силою конфісковане в українських хліборобів зерно радянський уряд за безцінь продавав за кордон. Ця безпощадна й дикунська політика пробудила свідомість навіть у портових докерів-вантажників, які категорично відмовилися вантажити український хліб для заграниці й за це були розстріляні. Світ догадувався про масштаби штучного голодомору й намагався якось допомогти вимираючій Україні, але ніякої допомоги більшовицька Росія не приймала. Український письменник Мирослав Ірчан, по приїзді з Канади в тридцятих роках репресований, у двадцятих взявся за благородну місію порятунку, про що залишив спогади: "В голодні роки на Україні, не дивлячись на безробіття в Канаді, зложили кількадесят тисяч доларів і вислали для рятунку голодуючих Радянської України. Ходили хата в хату, до свого і до ворога, незважаючи на те, як проганяли їх, як висміювали, збирали пожертви на голодуючих, збирали одіння і висилали на Україну". З цих благородних поривів нічого доброго не вийшло. Хоча з Канади в одеський порт прибули навантажені зерном кораблі, представники радянської влади розпорядилися висипати хліб із трюмів цих кораблів у море.
На основі побаченого і почутого Микола Куліш задумав викривальну драму "97". Спочатку дружина сварилася й економила світло, думаючи, що він ночами пише звіти для Наросвіти, а коли прочитала драму, перестала сердитися, що чоловік спалює дефіцитний гас, почала ретельно чистити циліндр лампи, щоб освітлення було якнайкращим.
Роки перебування в Одесі (1923 - 1925) - це роки безупинної боротьби між ретельним виконанням службових обов'язків, адже працював інспектором Одеського облнаросвіти, і бажанням творити. Сам процес творчості у цього письменника як психологічне явище подібний до Стефаникового: Куліш міг писати лише тоді, коли було ідеально прибрано,підлогу вимито, а до його стола взагалі ніхто не мав права навіть підходити, оскільки всі речі там лежали на раз і назавжди встановленому місці. Як тільки появилася п'єса "97", у Куліша виникла нагода вирватися
Loading...

 
 

Цікаве