WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Підручники з літератури в школах і гімназіях Західної України у перші десятиліття ХХ ст. - Реферат

Підручники з літератури в школах і гімназіях Західної України у перші десятиліття ХХ ст. - Реферат

серед польського суспільства.
Так, видатний український історик культури і церкви, церковний і культурний діяч І.Огієнко не тільки працював на викладацькій ниві в Галичині після ліквідації УНР, але й видавав тут книжки для широких мас українського населення, закликаючи народ плекати рідне слово, культуру і школу.
Характерним для його патріотичної позиції і діяльності було видання у 1936 р. у Жовкві своєрідного катехизу - правил щодо використання рідної мови широкою громадськістю - "Наука про рідномовні обов'язки". Катехиз сповнений високим пафосом любові до рідної мови, "наріжного каменя існування народу як окремої нації", без якого немає самостійного народу, а тому й незалежної Української держави.
І.Огієнко зумів розглянути практично всі напрямки взаємин українців із рідною мовою. Він розкрив взаємини держави з рідною мовою, рідномовні обов'язки кожного свідомого громадянина та десять його найголовніших мовних заповідей. Вивів такі важливі правила для українців Галичини, як "одна літературна мова, один правопис, одна вимова для одного народу", сформулював обов'язки перед рідним словом письменників, журналістів, учнів і студентів, практично всіх верств народу. Отже, навіть в умовах унітарної Польської держави українці мали можливість плекати свій національний дух.
Особливого значення надавав І.Огієнко плеканню рідного слова у школі - "найсильнішому джерелу вивчення й консервації своєї рідної мови взагалі, а літературної зокрема". Щодо дотримання норм літературної мови в підручниках та в інших навчальних книжках він стверджував:
"3. Ціле громадянство мусить пильнувати, щоб усі підручники по його школах були писані тільки соборною літературною мовою, і то такою зразковою мовою, щоб на ній мовно виховувалася молодь...
9. Кожна школа повинна подбати про зразковий добір книжок для шкільної бібліотеки, оминаючи все, що писане не чистою літературною мовою.
10. Кожна школа мусить конче мати підручну бібліотечку для вивчення рідної літературної мови з необхідними граматиками, словниками, довідковими книжками й мовними журналами..." [20, 36-37].
Правила мовної поведінки українського громадянина, сповнені пафосу національної ідеї, - це критерії поведінки у найважливішій галузі національного буття, у мовній сфері. Позиції, виголошені І.Огієнком, мали вагомий вплив не тільки на українців в Галичині. Вони й сьогодні, на початку ХХІ ст., залишаються актуальними для виконання українцями в західній діаспорі, стають важливим чинником виховання широких народних мас у незалежній Україні, де національна ідея стає провідним фактором формування молодого покоління. Як бачимо, духовна єдність українського народу забезпечувалася всупереч багатьом негативним чинником силами провідних діячів української культури.
Суспільно-політична активність українців у Галичині, педагогічні традиції минулих десятиліть безпосередньо впливали і на зміст підручників з літератури, на їхнє призначення у сфері формування світогляду і художніх смаків українців. Про пошуки нових за змістом підручників з літератури, які б відповідали вимогам часу, педагог Й.Застирець на початку ХХ ст. писав: "Брак відповідного короткого підручника історії нашої словесності відчувала наша суспільність від довшого часу взагалі, а молодіж обох полів (статей - В.О.) в особенності.
...Учебники гімназіальні подають вправді багатий апарат научний, але з предовгими вступами, в котрих русин-ученик при наших обставинах не може орієнтуватись, не говорячи вже о студентах інших народностей в неруських гімназіях" [21, 3].
Такий підручник, який би враховував потреби певного типу учнів, Й.Застирець видав 1902 р. власним коштом. Автор-укладач чи не вперше в методиці української літератури прагнув створити навчальну книжку, так би мовити у скороченому варіанті, для учнів-неукраїнців, які в неукраїнських гімназіях Галичини могли б опановувати українське художнє слово.
Серед джерел, що увійшли до змісту підручника, Й.Застирець називає лекції О.Огоновського і О.Колесси, професорів Львівського університету, а також власні дослідження літературно-художньої творчості.
"Історія..." Й.Застирця, - це, власне, хрестоматія, яка охоплює, за класифікацією упорядника, староруський період її розвитку до кінця XVI ст. (Берестейська унія), потім наступний період - псевдокласицизм (від 1696 р. до появи "Енеїди" І.Котляревського) і, нарешті, третій період - від 1798 р. "по нинішній день" - початок ХХ ст.
Слід відзначити, що автору не вдалося перебороти деякі з не найкращих традицій підручникотворення в Галичині у попередні десятиліття. Так, зокрема, до книжки введено не тільки найвидатніші явища українського художнього слова, але й такі, що не витримували перевірки часом як малохудожні чи належні до відкинутого вже на той час українською інтелігенцією москвофільського письменства. Такими були введені до підручника твори Б.Дідицького, Д.Зубрицького та ін.
Підручник викликав гостру критику з боку І.Франка щодо його невисокого мовного рівня та маси фактичних помилок у критичних текстах, дібраних автором-укладачем. Від цієї критики Й.Застирця не врятували ні позитивні відгуки на рукопис книжки шкільних інспекторів, ні архієпископське благословення, яке, як він пише у вступі, прийшло до нього в час друкування підручника.
І.Франко гостро критично, виявляючи свій принциповий погляд на роль і зміст навчальної книжки для школи, вказував у своїй рецензії: "...а, мабуть, єдино в ній ( у книжці - В.О.) цілі, щоб задокументувати, як мало руської мови і літератури вміють тепер деякі гімназіяльні вчителі сього предмета" і далі: "...приходилося б корегувати майже кожну сторінку..." [22, 223].
Й.Застирцю І.Франко протиставляє позитивний приклад навчальної книжки з літератури О.Барвінського, про якого він пише у рецензії: "...такі огляди далеко ліпші, ніж сей (тобто Й.Застирця - В.О.), находяться в читанках О.Барвінського" [там само, 223].
Отже, спроба урізноманітнити зміст навчальної книжки з літератури, зробити його цікавим для учнів-неукраїнців автору-укладачеві вдалася не зовсім: підручник не витримав високих вимог щодо мовної культури та засвідчив ряд прикрих фактичних помилок.
Слід додати, що спроби повернення на уроках літератури до деяких забутих засобів і прийомів, властивих словесності як навчальному предмету, постійно виринають протягом усього ХХ ст. у методиці літератури,затухаючи і з'являючись знову, звичайно, за певної демократизації в освіті, в умовах вибору.
Серйозне літературно-мовне розширення у книжці Й.Застирця могло б мати значний сенс у старших класах шкіл і гімназій, якби не та обставина, що підручник призначений дітям 5 класу. Сьогоднішня ж психолого-педагогічна наука таких перевантажень не вітає. До того ж на початку ХХ ст. цей підхід до вивчення словесності був прийнятним літературознавством і мовознавством, але не шкільною практикою.
Цікавим фактом для історії становлення підручника з літератури на поч. ХХ ст. є хрестоматія "Взори позії і прози" К.Луча-ковського, викладача класичної філології, призначена для 5 класу середніх шкіл.
Ця книжка цікава перш за все тим, що К. Лучаковський широко поєднав принцип вивчення української літератури із зарубіжною європейською. Хрестоматія викликає певний інтерес підходами до засвоєння літературознавчої термінології, обсягом і характером залучуваних до вивчення у середніх класах творів вітчизняних письменників.
Укладач прагнув охопити широке коло зарубіжних письменників, поміщаючи їхні твори поруч з аналогічними за жанрами творами українських авторів. Так, зокрема, у розділі народної й
Loading...

 
 

Цікаве