WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури - Реферат

Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури - Реферат

на старослов'янську мову в умовах мадяризації українського населення Закарпаття. Особливо негативно реагував літературознавець на штучну мову хрестоматії. Виховне значення її він оцінив такими словами: " Ся частина, навчаюча хіба тим, що вказує наглядно, як люди не злі і не глупі, відбившись від живої народної мови, фатально відбиваються і від живого змісту в літературі і попадають у таку мертвячину, від котрої на десять миль віє гробовим холодом" [111, 200].
Погляд на вивчення рідної літератури та підручники з неї видатний літературознавець і письменник І.Франко щільно пов'язував з актуальними завданнями української освіти і літератури як визначного феномена національної духовності і важливого чинника виховання, консолідації українців, орієнтував школу й суспільство на оновлену українську літературу на народній основі.
Отже, у 2-й пол. ХІХ ст. українська методична думка почала виробляти нові, життєво необхідні підходи до створення навчальної книжки з літератури. Процес удосконалення, долаючи перешкоди різноманітного характеру, згодом висунув і адекватний цій новій навчальній книзі термін - "підручник літератури".
Необхідно зазначити, що довгий час у ХІХ ст. навчальна книга з літератури для старших класів мала різні назви. Це "руска читанка", "руський учебник", "елементарна книга" тощо. Разом із пошуками адекватної назви робилися спроби розвивати методичний апарат книжки - виважену систему питань і завдань, які ведуть учнів до засвоєння поданих у підручнику знань, розвивають необхідні уміння і навички. Цей процес спочатку захопив підручники-читанки для початкової школи, пізніше - навчальні книги для середніх і старших класів шкіл і гімназій. Радикальні зміни у змісті навчальної книжки (поява та урізноманітнення методичного апарату) стали можливими лише у кінці ХІХ - на поч. ХХ ст., коли в педагогіці (перш за все у Західній Європі) запанували теорії Дьюї, Торндайка, Кілпатрика та інших психологів і філософів, згідно з якими процес навчання повинен являти собою ланцюг самостійних відкриттів учнями. На творення підручника української літератури впливав і процес гуманізації освіти. Отже, педагогічна наука у процесі навчання починає враховувати особистість учня, його пізнавальні рефлексії, орієнтуватись на них при ускладанні навчальних програм та підручників.
У 2-й пол. ХІХ ст. методика літератури виокремлюється в самостійну наукову дисципліну з її термінологічним апаратом і науковими поняттями, зокрема назвою навчальної книжки.
Уперше в методиці літератури визначення навчальної книги для середньої школи з літератури як "підручника" вжив педагог Й.Застирець. У 1902 р. він видав у Львові "Підручну історію руської літератури від найдавніших до наших часів". Хоча книжка викликала в І.Франка багато зауважень педагогічного і літературознавчого характеру, її видання засвідчило народження важливого терміну на позначення навчальної книжки з літератури для шкіл і гімназій. Відтоді підручниками стали називати навчальні книжки з літератури для середньої і старшої ланок шкільної освіти, а такий термін, як читанка, на позначення навчальної книжки став вживатися виключно в початковій ланці освіти.
На "підросійській" Україні вперше назва "підручник" щодо навчальної книжки з літератури для середніх і старших класів була застосована у 1920 р. у посібнику А.Воронця "Наші письменники. Життя та діяльність українських видатніших письменників". Видання мало підзаголовок "Підручник для учнів вищих початкових та середніх шкіл". Укладач разом із іншими завданнями пропонував учням звертатися до праці С.Єфремова "Історія українського письменства" та до статей "Літературно-наукового вісника", власне, до неадаптованих літературознавчих джерел - творів М.Грушевсь-кого, О.Барвінського, М.Євшана та ін. Тут є відчутним певний академічний підхід до шкільного навчання, що було обумовлено перш за все складним суспільно-політичним процесом становлення української середньої школи в умовах незалежної Української держави, а тому відсутністю відповідних посібників із літератури для школярів (хрестоматій, збірників тощо). Разом із тим є важливим усвідомлювати: потреба східноукраїнського суспільства в підручнику літератури для середньої школи почала задовольнятися.
Отже, процес народження терміну на позначення навчальної книжки з літератури стає невіддільним від творення її змісту і форми шляхом трансформації букварів та читанок початкової школи та використання окремих складових елементів таких дисциплін попередніх століть, як граматика, риторика і поетика. В цілому ж це була нова навчальна книга, укладачі якої виходили з актуальних вимог педагогіки і літературознавства, потреб українського суспільства.
Розвиток західноукраїнської педагогічної думки у взаємодії із східноукраїнською переборював нерозвиненість літературознавчої та педагогічної науки, правописну невнормованість (паралельне існування кількох правописів), інформативну обмеженість у спілкуванні українців Галичини і Східної України. Труднощі, викликані політичними обставинами розмежованого існування українського суспільства під владою двох імперій, процес подолання цих негараздів треба сьогодні осмислювати перш за все як подвиг, як ознаку вітаїзму нашого народу.
Новий етап розвитку підручників розгортається у ХХ ст., коли розширилась та урізноманітнилась сфера вивчення української літератури в школі та вузі в умовах передреволюційної Східної України, першої третини ХХ ст. в Галичині, за доби Центральної Ради, в Радянській Україні, в умовах німецької окупації України та, нарешті, за межами українських земель - у східній і західній діаспорі.
Вчені та методисти витворили цілий ряд оригінальних навчальних книжок у часи Української Народної Республіки (1917-1920 рр.), у Західній Україні до 1939 р., в "підрадянській" Україні, в роки німецької окупації (1941-1944 рр.), а також в українських центрах педагогічної думки в західній і східній діаспорах.
У 90-х рр. ХХ ст. українська освіта вже в умовах незалежної Української держави постала перед необхідністю не тільки переосмислення здобутківпопередніх епох, але й активного заперечення проявів тоталітаризму в навчанні та вихованні школярів, гострої необхідності розробки теорії навчання для ХХІ ст.
Новим етапом розвитку літературної освіти стають останні роки ХХ ст., коли в умовах посткомуністичного режиму починають складатися принципи освіти незалежної демократичної України, а національна ідея по праву починає посідати провідне місце у формуванні змісту середньої і вищої освіти, стандартів освіти, навчальних програм, навчальних книжок.
Різноманіття напрямків існування української освіти у ХХ ст. давало поштовх і до створення підручників із літератури, які розвивались як за законами загальноєвропейської педагогіки, так і за вимогами локальних суспільно-політичних умов і традиціями розвитку української школи.
Досвід підручникотворення у ХХ ст. є важливим досягненням української філологічної і педагогічної науки; він не тільки прояснює досягнення минулих часів, але й дає можливість бачити шляхи оновлення навчальної книжки з літератури у ХХІ ст.
Loading...

 
 

Цікаве