WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури - Реферат

Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури - Реферат

науково-методична діяльність О.Барвінського не обмежувалася укладанням підручників, ця важлива справа вимагала від нього як педагога і подальших кроків - розробки методики використання підручника вчителями. І він це робив. Чи не вперше в методиці української літератури О.Барвінський створює такі праці і публікує їх у 1889 р. на сторінках газети "Учитель", органу Руського Товариства Педагогічного. Серія публікацій мала назву "Яке призначення має читанка в народній школі і як нею треба користуватися". О.Барвінський дав ряд визначень навчальної книжки з читання, орієнтуючись на діяльність вчителя ІІІ і IV класів.
"Читанка, - визначає педагог, - єсть найважливішою і головною научною книжкою учителя" [107, 9]. І далі, визначаючи основні напрямки використання підручника, він пише: "Читанка повинна, отже, бути осередком науки матернього язика, в ній мають скуплятися і на ній опиратися всі галузі науки язикової, на ній і з неї повинен учитель учить мислі і мови, читання і оповідання, правописи, творення реченій, граматики і стилістики в такому зв'язку, в якому ті галузі науки з собою лучаться, підпорядковуються і доповнюються. Отже передовсім треба читанку зрозуміти і вміти нею користуватися" [там само, 9].
У цих статтях О.Барвінський порушував ряд питань методики вивчення художнього твору в середніх і старших класах.
Треба додати, що О.Барвінський працював не тільки над створенням підручників із літератури та вдосконаленням методики викладання літератури в школах і гімназіях. Він також переклав для старших класів гімназій з німецької на українську мову підручники з географії та історії, а з польської - підручники з всесвітньої історії.
Заслуги О.Барвінського перед українською педагогікою величезні. Його здобутки сьогодні вимагають ретельного вивчення і пропаганди в педагогічних вузах України, центрах підготовки вчителів для шкіл українознавства в діаспорі.
Українське відродження в Галичині у 2-й пол. ХІХ ст. закономірно дало право називати Західну Україну "п'ємонтом української культури". Бо саме тут могла існувати і розвиватись українська школа, створювались основи вищої школи, друкувалися художні твори західноукраїнських і східноукраїнських письменників. Це стало можливим завдяки наполегливій праці і боротьбі за права рідного народу української інтелігенції Галичини.
У кінці ХІХ ст. західноукраїнська педагогічно-філологічна думка й шкільна практика в галузі підручникотворення розвивали зміст підручника, орієнтуючись на потреби української середньої і вищої школи. Науково-методичні принципи укладання навчальної книжки з літератури В.Ковальського, Я.Головацького, О.Торонського, О.Бар-вінського удосконалювались і втілювались у життя такими відомими педагогами, письменниками і вченими, як Ю.Романчук, Й.Застирець, О.Попович, К.Лучаковський, О.Огоновський та ін.
Важливою для розуміння стану української освіти і підручникотворчого процесу є оцінка цих явищ видатним літературознавцем і письменником І.Франком.
Глибоке розуміння значущості рідного слова в суспільно-політичному житті українського народу спонукало Франка уважно придивлятись до стану викладання української літератури в школах і гімназіях Галичини. Письменник був переконаний, що успішне оволодіння молоддю рідною літературою забезпечить і відповідний рівень розвитку українського літературного руху. Недоліки української літератури письменник бачив безпосередньо у "вадливім урядженні (у хибній методиці - В.О.) і ще вадливішім трактуванні науки руської літератури в наших середніх школах" [108, 322].
Роблячи огляди здобутків української літератури від давнини до кінця ХІХ ст., І.Франко звертав увагу і на зміст підручників із літератури. Він досліджував різні змістові аспекти навчальної книжки: які твори включено в них, як використовуються підручники на уроках, чи відповідають вони загальноукраїнському процесу оновлення мови на народній основі, як своїм змістом навчальні книжки виховують українську молодь у патріотичному дусі тощо.
Письменник розглядав відповідність підручників завданням національного руху українців, що знаходилися в колі розвинених європейських народів. Про стан українців як народу і нації у кінці ХІХ ст. і про їхні суспільно-політичні завдання він писав: "Історія нашого українського національного руху в двох останніх десятиліттях пригадує нам образ того заклепаного народу, змушеного пробивати велику, віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, повноправних, цивілізованих націй, а притім позбавленого найважнішого знаряддя сієї праці - заліза, себто національної свідомості, почуття солідарності і не відлученого від неї почуття сили і віри в остаточний успіх" [109, 510].
Саме з цих позицій підвищення рівня національної свідомості народу він досліджував зміст підручників, їхні освітньо-виховні можливості, розглядав впливи новітньої західноєвропейської освіти, вже позбавленої з кінця XVIII ст. схоластики, на становлення освіти в Україні, на появу нових закладів навчання - шкіл, семінарій, гімназій, університетів.
Не оминув увагою вчений перші новітні читанки ХІХ ст., побудовані на основі живої української мови. Франко дав оцінку "Читанці" Шашкевича для початкової школи, хрестоматії з творів "старої і нової південноруської літератури", що увійшла до "Граматики" Йосипа Левицького (1834 р.), а також розглянув навчальні книжки, видані у Східній Україні: "Букварь" Т.Шевченка, "Граматку" П.Куліша, "Українську абетку" М.Гатцука та ін.
Літературознавця цікавили мовні аспекти навчальних книжок українською мовою - "Проповіді на малоросийском языке" та "Беседы катехизические" В.Гречулевича і взагалі стан вивчення рідною мовою церковних книжок у Східній і Західній Україні, рівень їхніх перекладів.
Детально і критично розглядав І.Франко підручникотвірний процес у Галичині в 2-й пол. ХІХ ст.: читанки В.Ковальського, Я.Головацького, О.Торонського, О.Бар-вінського, Ю.Романчука, К.Лучаківського, О.Партиць-кого та ін.
Значення цих навчальних книжок І.Франко оцінював на тлі гострої політичної боротьби в Західній Україні між народовцями, москвофілами і польським патріотичним рухом.
Літературознавець відзначав як факт надзвичайної ваги використання в підручниках української літературноїмови на народній основі.
Його слово часто було жорстоким, але справедливими. Особливо прискіпливими були його рецензії на галицькі підручники з літератури. Так, зокрема, аналізуючи "Підручну історію руської літератури від найдавніших до наших часів " Й.Застирця, вчителя гімназії, він із сарказмом писав про мовний бік книжки, що цей підручник видано тільки для того, щоб "задокоментувати, як мало руської мови і літератури вміють тепер деякі гімназіальні вчителі сього предмета" [110, 223]. І далі у цьому ж ключі: "...приходилося б корегувати майже кожну сторінку…" [там само, 223].
Досить негативну оцінку дав І.Франко і хрестоматії з так званої "угрорусской литературы" Євменія Сабова, виданої в Закарпатті 1893 р. і призначеної для використання в якості підручника для вивчення рідної літератури у школах Закарпаття. Причина такого ставлення літературознавця одна - мовноестетична глухота укладача, що орієтувався
Loading...

 
 

Цікаве