WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури - Реферат

Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури - Реферат

Барвінського, повідомлення, що підручник вийшов друком у Львові. У листі до О.Барвінського від 27 березня 1871 р. П.Куліш з Відня сповіщає: "Спасибі, друже Олександре, за читанку..." [63, 219]. А далі письменник у цьому ж листі переходить на іншу хвилюючу його тему - видання в Галичині Біблії українською мовою.
Укладання підручника з літератури хоча й було епізодом у складному процесі єднання західних і східних українців, свідчило про суспільну важливість виконаної справи, і це добре розуміли як О.Барвінський, так і П.Куліш. Майже через 20 років після видання підручника П.Куліш у відповіді на повідомлення про перевидання "Руської читанки..." писав із почуттям хвилювання про часи спільної роботи над читанкою: "Любо мені було читати Ваші споминки про наші давні давна. Залюбки згадую собі, як ми бесідували з Вашим панотцем і Пані маткою в Шляхтинцях під липами...
Веселить мене і мою Пані [103] звістка про Вашу читанку, що, мовляєте здорові, виявляє поступ нашого вікування. Не даремно ж бо ми з Вами, Галичанами, подвигаємось на поприщі древньої Рущини" [там само, 317].
Співпраця П.Куліша і О.Барвінського становить яскраву сторінку в історії створення перших підручників із літератури для середньої школи і розвитку методики літератури як науки. Праця над навчальною книжкою вимагала від укладачів надзвичайно великих інтелектуальних і моральних зусиль у трагічних для українського народу обставинах колоніальної залежності обох частин України, перешкод, що чинили на шляху обміну інформацією кордони двох імперій.
Потреба в підручнику з літератури для учнів старших класів шкіл і гімназій була такою гострою, що до видання праці О.Барвінського в одному з періодичних галицьких видань з'являються уривки з нього. Зокрема, в "Правді" (літературно-науковому віснику) за 1870 р. (ч. 1) був надрукований "Погляд на усну словесність українську" з вказівкою на те, що це "виїмки" з читанки О.Барвінського. Правда, прізвище П.Куліша як автора "Погляду..." не називалося.
Завершена праця принесла О.Барвінському велике полегшення і відчуття сповненого перед своїм народом обов'язку. Пізніше у своїх спогадах про факт завершення роботи він писав: "...мав я почуття сповненого народного обов'язку і се вдоволення, що вже в перших починах учительства мав я нагоду виповнити сю велику прогалину в шкільній літературі і дав нашій молоді в руки книжки, з котрих вона могла пізнати нову добу нашого письменства і живу народну мову найвизначніших українсько-руських письменників" [там само, 161].
Видатний історик і теоретик українського літературознавства І.Франко дав високу оцінку педагогічній праці О.Барвінського: "Сі три томи, - писав він, - мали служити як учебники руської мови і письменства в класах шостому, сьомому і восьмому. В порівнянні уживаної перед тим читанки Торонського, якої редактор, хоч і не зовсім виразно, хилився до москвофільства ...читанка Барвінського творила дуже значний поступ, а фонетика, захована в писаннях українців, приготовлювала побіду фонетичного правопису в цілім письменстві" [90, 365].
Довголітню плідну працю О.Барвінського було високо оцінено у Західній Україні його сучасниками. Так, зокрема, педагог і автор підручників для школи І.Левицький на початку ХХ ст. писав про здобутки Барвінського: "Заміна в пізніших виданнях підручників О.Барівінського етимологічного правопису на фонетичний увиразнювала окремішність і своєрідність української мови, а це разом з широким наведенням у них творів Тараса Шевченка та інших українських письменників і запровадження терміна "українсько-руський" значно розширило можливості національного виховання української молоді" [104, 26].
Та не вся інтелігенція Західної України радо вітала підручники О.Барвінського. Непроста суспільно-політична ситуація, яка склалася у галицькому українському суспільстві у 2-й пол. ХІХ ст., відбилася і на оцінці книжок О.Барвінського різними ідейно супротивними групами. Так, зокрема, пізніше він згадував про негативний відгук на "Читанку" у пресі одного з москвофілів, який не приймав мову їхнього написання: "...в кореспонденції із Жовкни (язык русскій в школах) виступив дописець із домоганєм: "чтобы послы наши [105], которых дасть Бог, будет больше, як доселє, в Вене вихлопотали уничтожение ненравственных (?!) читанок Барвинского, несходных с законом державным (!), который выразно о языках краевых вспоминает…" [там само, 160-161]. Це необґрунтоване заперечення праці О.Барвінського свідчило про рівень мовної культури дописувача-москвофіла, а також про несконсолідованість українського народу не тільки з політико-географічних причин, але й із внутрішніх, ідейних.
Неприйняття читанок О.Барвінського простежується в радянську епоху, коли галицьке українське "народовство" обов'язково оцінювалося тільки як буржуазно-націоналістичне, а один із його керівників О.Барвінський та його праця на народній ниві, звісно ж, як ворожі радянським людям.
Так, зокрема, у праці О.Р.Мазуркевича "Нариси з історії методики української літератури" негативна позиція О.Барвінського щодо висловленого Лесею Українкою бажання разом редагувати львівський журнал для дітей "Дзвінок" визначається як "буржуазно-націоналістична" [1, 187].
Однозначно негативно, "з класових позицій", без врахування складних суспільно-політичних умов існування української інтелігенції в Австро-Угорській імперії оцінює працю О.Барвінського й радянський вчений В.З.Смаль. Про читанку галицького педагога він сказав: "Вислуговуючись перед властями, автор зробив все, щоб до неї (до читанки - В.О.) не потрапили твори з свободолюбивими, революційними мотивами. В першій частині книжки, присвяченій фольклору, було замовчано гайдамацькі, опришківські і рекрутські пісні, не відзначено різниці між піснями і думами. У другій і третій частинах, які мали дати уявлення про писану літературу, викинено бунтарські пісні Шевченка та Федьковича, твори Марка Вовчка" [106, 95]. Такі звинувачення викликають перш за все здивування: невже шкільна програма з літератури повинна охоплювати всі набутки усного народного слова та ще й "з революційними мотивами"?
Звичайно, такі оцінки радянських вчених щодо діяльності педагога-народовця перекрили шлях ідеям О.Барвінсь-кого та й пам'ять про нього до кінця 80-х рр. ХХ ст. І все ж навчальна книжка з літератури, незважаючи на кордони і трагічну розмежованість українства, стала витвором і явищемзагальноукраїнським як за своїм змістом, так і за методикою її укладання. Методика і практика вивчення української літератури у старших класах середньої школи вперше здобули підручник, побудований за принципом історизму з урахуванням кращих здобутків українського письменства на Лівобережній та Правобережній Україні.
Пізніше, вдосконалюючи зміст своїх читанок, О.Барвінський створив серію підручників із літератури для українських шкіл і гімназій Галичини: "Виїмки з українсько-руської літератури", "Вибір з української літератури", "Історія української літератури" (І-II, 1920-21) та ін. Підручники О.Барвінського вискористовувались у школах і гімназіях Галичини, Наддніпрянської України та в українському зарубіжжі (США, Канада, Бразилія).
Слід додати, що
Loading...

 
 

Цікаве