WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури - Реферат

Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури - Реферат

у додатку до "Спогадів...": "Коли Вам треба, щоб книжка була велика, то виберіть більше із небагатьох письменників, а соломою без зерна не годиться молодіж годувати. Через ледачі читанки наробиться з неї таких писак, що багацько казатимуть та нічого буде слухати" [86,180].
З його листів можна прочитати інколи саркастично гострі зауваження до творчості українських письменників. Про окремих із них у листах до О.Барвінського він, наприклад, писав: "Вірші його - горох у шкуратяному решеті", "Кулик у своєму болоті може й голосний мав писк, а в громаді того писку не було чути", "N [93] - приший кобилі хвіст; нате й мій глек на сироватку, щоб і моя була масниця; знайте мене перепечайку, що на воротях тісто..."; "...се в нас тупиця, що тільки вміє дещо перепечатувати, постулювавши з книжок, а в мові навіть його, надто ж в українських віршах, "миш у голову зайде, поки крихту знайде"; щодо Т.Шевченка оцінки П.Куліша часто носили виразно суб'єктивний характер: "З Шевченка П р и ч и н н а - слабенька річ, Н е в о л ь н и к, Ч е р н е ц ь, М о с к а л е ва к р и н и- ц я, Н а з а р С т о д о л я - се все стоїть низько проти його самого" [86, 195]. І далі про Шевченкові твори: "Дрібних речей у нього багацько гарних, повибирайте" [там само, 195]. Зрозуміло, такий критичний підхід був значною мірою обумовлений навчально-виховним характером рекомендацій: для школярів необхідно було вибрати саме ті твори, які б сприяли громадському становленню молодого покоління на кращих зразках українського художнього слова.
Прискіпливо ставився письменник і до власних творів, зокрема у такий спосіб коментуючи розділи роману "Чорна рада", які могли б бути використані у читанці: "Початок книги до приїзду у хутір до Гвинтівки - дуже слабий. Ніколи б я не хотів що бачити з того перепечатане" [там само, 195].
Стратегічною на той час і актуальною на сьогодні залишається точка зору П.Куліша на призначення підручника літератури. Педагог і літературознавець писав до О.Барвінського: "На читанку я дивлюсь так, що з неї учні зачерпатимуть хорошого смаку і доброго розуму. Тим треба в неї вбірати тільки найкраще з найкращого. Коли ж друкувати в читанці, що й слабувате, то хіба на те, щоб показати смак епохи, або такого писателя, що хоч писав і не смакувато по-нашому, та був перший, один собі до деякого часу, як от Котляревський" [там само, 175]. Та, на жаль, прагнучи засвідчити "абсолютну чистоту помислів" (чи то наукових, чи то патріотичних), автори-укладачі наступних поколінь підручників із літератури цієї рекомендації, як правило, не дотримувались. Багатоманіття підходів чи навіть альтернативність суджень щодо змісту підручника не характерні для українського підручникотворення за попередні 150 років (від часів створення перших підручників із літератури - В.О.) ні в діаспорі, ні в радянській школі, ні в новітню епоху.
Сама альтернативність для українських педагогів була "річчю у собі": в діаспорі писався свій безальтернативний підручник, а в радянській Україні - свій, але школярі про це не відали, бо не мали прикладів для порівнянь, так не було прийнято і в методиці. Хоча, за великим рахунком, українські підручники з літератури, видані у західному світі, власне, і були альтернативними до радянських за своєю суттю, в радянській Україні вони були заборонені, і радянська методика літератури боялася про них навіть згадувати. Тому альтернативність як один із принципів діалогічного чи критичного навчання не входила ні до підручників, ні до шкільної практики. Хоча окремі епізоди досвіду альтернативного чи діалогічного мислення мали місце в українській педагогічній і методичній науках (напр., праці Г.Ващенка, досвід педагогічної діяльності В.Пачовського [98] та ін.), та для широкого практичного вжитку їх ще не застосовували.
Отже, думка П.Куліша про необхідність включати до читанок не тільки абсолютно високохудожні твори, але й зразки, хоча і прохідні, але які свідчили б про етапи розвитку літературного процесу, про певну альтернативність у виборі письменниками художньої форми, ще має бути реалізованою методикою літератури.
У зв'язку з необхідністю включати до читанки зразки усної народної творчості П.Куліш з високим пієтетом писав про вершинні здобутки українського фольклору: "Ще мусите декотрі народні думи і пісні туди помістити, яко твори поетів безіменних... Се такі твори, що Шевченко читав їх стоячи на навколішках, і не було б Шевченкового вірша і в нас, коли б сього не було. Ляхи і москалі нічогісінько такого не мають. Се наші народні гордощі. Се наша давня, перед шевченківська словесність, тільки невідомі автори..." [86, 199].
Саме за Кулішевою концепцією розвитку українського фольклору, яку він сформулював у вступі до читанки, й була укладена Барвінським перша частина підручника - "Усна словесність".
Цікавою і повчальною для сьогоднішніх укладачів навчальних книжок із літератури є рекомендація П.Куліша щодо критичних оцінок художніх явищ на сторінках підручника. Письменник не рекомендував О.Барвінському зловживати критикою, а перш за все пропонував знайомити дітей із самими творами: "Нехай хлопчата, - писав він, - читають без посередника виборку з письменників, а тоді вже можна їм оцінювати, як вони попрочитують доволі, та й пам'ятатимуть те, що прочитали" [там само, 190].
П.Куліш застерігає О.Барвінського, маючи на увазі підручник: "Не становіться між його (учня - В.О.) чутивом і літературним твором: се річ шкідлива, хоч би коротенький вирок писателеві дав найвищий ареопаг. Буде Вам час і місце судити те, що дитина прочитає; спершу дайте прочитати" [там само, 190].
Отже, на думку письменника, читаючи художній твір, школярі повинні застосовувати перш за все свою аперцептивну здібність, а не чиєсь, хай навіть і глибоко наукове, слово. Тому-то у підручнику не повинно бути занадто багато критики, яка б відучала дитину думати самостійно, спираючись на власний чуттєвий досвід.
Такий підхід до укладання підручника з літератури був реалізований у читанках О.Барвінського: підручник містив лише невеличкі вступи до творів письменників з мінімальними оцінками їхньої творчості, даючи можливість учням самостійно заглиблюватись у зміст творів. Сьогоднішні ж підручники, звернімо увагу на цей факт, дають учневі таку масу знань, що читання самого тексту вже стало другорядною справою: у підручнику добрими дядьками вже все сказано наперед...
Пізніше подібну ідею - опору вчителя на аперцептивний досвід дитини - теоретично обґрунтував, спираючись на психолого-лінгвістичну теорію художньої творчості О.Потебні, відомий український літературознавець і педагог О.Дорошкевич [99].
Щодо біографічних довідок, які повинні були мати місце у читанці, П.Куліш пропонувавробити їх як можна коротшими: "...як писати біографії людей, що трохи не всі ще живі? Та й на що се знати хлоп'ятам? (Доволі сказати: вмер такого то року, щоб видно було, хто ще живий; а живі і біографії і твори свої ще покажуть може інше). Мала біографія нічого не скаже, а широку хто напише?" [86, 193].
П.Куліш добре відчував неповноту українського літературознавства, його відставання від потреб суспільства, зокрема від потреб шкільного курсу
Loading...

 
 

Цікаве