WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Читанки для дітей і дорослих у Наддніпрянській Україні - Реферат

Читанки для дітей і дорослих у Наддніпрянській Україні - Реферат

українській школі. Цей посібник вийшов під дещо розширеною назвою "Дітські пісні, казки й загадки" накладом 40 000 прим. на замовлення Міністерства народної освіти уряду Української Народної Республіки у видавництві "Друкар", про що свідчать матеріали освітянського обіжника для губерніальних і повітових комісарів справ освітніх і педагогічних рад вищих початкових шкіл від 5 серпня 1918 р. (за №1709/16103) [60].
Постать палкого поборника освіти рідною мовою М.Лободовського стоїть в одному ряду з такими відомими українськими просвітителями кінця ХІХ-початку ХХ ст., як Б.Грінченко, Т.Лубенець, С.Русова, О.Русов, С.Черкасенко та ін.
Не маючи можливості будувати рідну школу та видавати для неї підручники на сході України, українські громадські діячі іпедагоги звертали свої погляди на Галичину, де українська школа мала можливість розвиватись. Вони вчились у галичан, разом із тим допомагали їм у розвитку шкільництва, формуючи таким чином єдину українську педагогічну науку.
Про гостру необхідність тісних стосунків із західноукраїнськими братами на ниві освіти О.Косач в уже згадуваному листі до М.Бучинського у 1873 р. писала: "Вам, певне, звісний літній подарунок, ціркуляр цензорам, дотикаючий наших літературних виданнів. То ж то тепера більш, як коли, можна бажати ширших взаємин з Галичиною. І мені здається, що першим нашим впорядкованим ділом мусіло б бути завести певного товариша у Львові, котрий би відав типографсько-книгарську справу нашу у Галичині" [58, 215].
Між українцями по обох берегах Дніпра зав'язуються тісні контакти, серед яких важливе місце посідають видавнича діяльність освітян та обмін підручниками і посібниками.
Зокрема, цікавими з цього погляду були контакти між О.Русовим [60] і згадуваним уже громадським діячем М.Бучинським. Так, в одному листі до галичанина киянин О.Русов пропонував перевидати у Львові корисного і для західноукраїнської школи підручника К.Курта "Дещо про світ Божий", виданого київською "Громадою" у 1871 р. О.Русов писав: "Последнюю книгу "Дещо про світ Божий", которая Вам может пригодиться для низших школ, можете перепечатать (передрукувать) в Вене ли, или в Лемберге для заграничной распродажи. Право на ея напечатание и продажу у Вас уступает Вам именно автор её безденежно в виду того, что этим Вы можете заработать кілько грошей на поддержание Вашего Венского кружка и его библиотеки. Эта книжка должна бы иметь у Вас ход, так как Вы работаете над составлением элементарных книг для школ. Чтобы в этих работах Вы могли знать, что сделано у нас по этому предмету и воспользоваться нашим материалом, посылаются еще несколько книг, купленных нами для Вас на наши деньги" [61,186].
У цьому ж листі О.Русов називає ряд навчальних книжок, виданих на Надніпрянщини, які він посилає у Львів. Тут, зокрема, називаються підручники та посібники П.Куліша, В.Водовозова, К.Ушинського та ін.
Із Галичини О.Русов просив надіслати йому галицькі видання: "…на гроші ці купіть мені послідні видання "Просвіти" (найкраще для мене гімназіяльні учебники по Гречеському, Латинському, історії літератури Української читанки, які вже повиходили..." [там само, 190].
Отже, освітні інтереси народу об'єднували інтелігенцію Галичини і Наддніпрянської України в пошуках кращої навчальної книжки, у виробленні спільних для "обох Україн" підходів до шкільної справи. Цей надзвичайно потрібний і продуктивний обмін гальмувався кордонами, що розривали тіло єдиної України, одного народу. В цьому зв'язку наведемо хоча б один документ, що розкриває умови спілкування українців через кордони імперій, так званий "договір" між українськими київською і віденською громадами про умови нелегального перевозу книжок з Європи. Фактично тут мова йде про тайнопис, яким користувались українські патріоти для пересилання книжок з Європи в Україну.
Ось зміст цього секретного документу, а фактично інструкції для перевезення заборонених книжок в Україну: "...коли в листі буде написано між іншим, того "я здоровий", то писати на ім'я Дмитра Волкова в Броди posterestante. Або, коли Вербіцький зможе переслати контрабандистами листа до якогось із городів російських для висилки в Києв (по адресу: Михайлу Ивановичу Драгневичу, угол Тарасовской и Шулевской улицы дом Новицкого), то віденчуки (віденьці - О.В.) мають написати через Вербицького, на що я вишлю до Вільна кілька русских марок, - коли в моїм листі буде написано, що "я здоровий", то ждати від мене другого листа, в котрім буде написаний інший спосіб пересилки листів і книжок. Коли ж у мене буде написано, що "у нас паде заодно дощ", то тоді з пересилкою книжок зовсім задержатися" [62, 315].
Такі умови, зрозуміло, були не на користь українській освіті. Вони гальмували розвиток української педагогічної науки і шкільної практики, розвиток української культури взагалі. Разом із тим історія української педагогіки і методики літератури засвідчили приклади відважного, пов'язаного з ризиком служіння рідному слову і рідній школі відомих і невідомих українських інтелігентів.
Прикладом служіння рідній школі може служити підручникотвірна діяльність Тимофія Лубенця, українського педагога і діяча народної освіти, який працював викладачем у 1-ій Київській гімназії та інспектором народних училищ при управлінні Київського навчального округу, потім - директором народних училищ Київської губернії. Автор кількох посібників з української словесності, Т.Лубенець був організатором колективного укладання посібників для школи. Гурток "Хрестоматія" або "Читанка" виник серед студентів Київського університету у 80-х рр. ХІХ ст. Основною метою товариства було створення різноманітних підручників для української школи. Як свідчить В.Шевчук, на чолі цього товариства був відомий діяч, історик Я.Шульгін та педагог Т.Лубенець [63, 111-112]. Дві частини колективної праці "Читанка" було видано в Росії під псевдонімом Хутірного, а читанку "Веселка" під псевдонімом А.Молод-ченка видано в Галчині і фінансово підтримано І.Франком.
Про деякі проблеми, що супроводжували підготовку і видання читанок, свідчать спогади учасників хрестоматійного гуртка письменника В.Cамійленка і Є.Чикаленка, відомого публіциста і мецената. Так, В.Cамійленко у своїх спогадах висвітлив деякі сумні сторінки цієї підручникової історії. Він згадував: "Не можу докладно сказати, чи перша "Читанка" Хуторного була колективною роботою цього гуртка, чи особистою працею Т.Лубенця. Я застав товариство "Читанка" за закінченням другої читанки - "Веселка". Цю "Веселку", цікаво й гарно складену, спіткала сумна доля. Як відомо, в ці часи російська цензура вимагала, щоб, друкуючи українські книжки, видавці не відступали від російського правопису. Цензори часом точно придержувались того закону (так, про таку страшну річ, як український правопис, був державний закон!), а часом задовольнялись
Loading...

 
 

Цікаве