WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Читанки для дітей і дорослих у Наддніпрянській Україні - Реферат

Читанки для дітей і дорослих у Наддніпрянській Україні - Реферат

переглянути прийоми і засоби використання підручників під час вивчення художнього твору. У цих умовах навчання підручник сприймається як надбанням чужого для учня досвіду. Хоча навчальна книжка, здається, прискорює процес засвоєння знань, та вони не є органічними для школяра, вони не здобуті ним у процесі активного пізнання, а нав'язані йому ззовні.
Послідовну методику вивчення художнього твору на ґрунті теорії О.Потебні розробив на початку 20-х рр. ХХ ст. відомий український літературознавець і вчений-методист Олександр Дорошкевич. У своєму виданні - першійузагальненій теоретичній праці "Українська література в школі" (1921 р.) - він виклав методично інтерпретовані ідеї О.Потебні у зв'язку з вивченням української літератури. О.Дорошкевич застосовував психолінгвістичні підходи О.Потебні до аналізу художнього твору і в підручниках для вузів.
На Східній Україні у зв'язку з відсутністю рідної школи аж до самих революційних подій 1917 р. ідеї О.Потебні під час вивчення української літератури не використовувались. Це з успіхом робили російські вчителі і методисти, маючи в своєму розпорядженні російські школи і гімназії в Україні і поза нею. Так, зокрема, відомий методист В.В.Данилов (1881-1970 рр.), що викладав у російських школах Катеринослава (нині Дніпропетровськ) і Одеси на початку ХХ ст., активно використовував у своїй педагогічній практиці і власних теоретично-методичних працях ідеї О.Потебні.
У російській методиці літератури радянського і сучасного періоду на досягнення В.В.Данилова дивилися по-різному. Так, у підручнику з методики літератури під редакцією З.Я.Рез педагогу закидалося захоплення ідеями О.Потебні, для якого нібито "художній твір не є відображенням об'єктивної дійсності, а вираженням суб'єктивних переживань письменника" [53, 39]. А тому, мабуть, як закономірний висновок, у підручнику заявляється: "Исходя из неверных методологических предпосылок В.В.Данилов не мог, разумеется, построить научную систему преподавания литературы..." [там само].
Аналогічний погляд на практику і теоретичні узагальнення В.Данилова бачимо також у радянського вченого-методиста, але вже українського, О.Мазуркевича. Він виділяє ряд позитивних досягнень у діяльності і теоретичних працях В.Данилова, зокрема прихильно ставиться до посилення уваги до матерії твору, його змісту і форми. Перераховує важливі досягнення розробленої В.В.Даниловим методики вивчення твору, зокрема активізації навчального процесу тощо.
Покликаючись на авторитет російського вченого-методиста Я.Ротковича, О.Мазуркевич негативно оцінює трансформацію у методиці В.Данилова ідей Потебні. О.Мазуркевич стверджує: "...слідом за Потебнею цей методист (В.Данилов - В.О.) розглядає художній твір не як відображення об'єктивної дійсності, а як вираження суб'єктивного мислення і переживання письменника, а тому й ідею твору вважає суб'єктивною. Звідси робиться неправильний висновок, ніби вивчення змісту твору не має вирішального педагогічного значення і що основним предметом вивчення літератури в школі повинна стати "зовнішня і внутрішня форма твору", а головним завданням літературної освіти - формальний розвиток, тобто розвиток одних лише здібностей логічного і образного мислення учнів, що ніби досягається одірваним від вивчення ідейного змісту твору аналізом його художньої форми" [1, 232].
Ясно, що в часи ретельного і послідовного "аналізу художнього твору в єдності змісту і форми" такі негативні оцінки науковим ідеям О.Потебні надовго припинили їхній шлях до методики літератури.
Повернення до ідей О.Потебні в методиці літератури відбулося тільки у 90-ті рр. ХХ ст. після краху тоталітарного радянського режиму, який утримував слухняну методику з її регламентацією дій як вчителів, так і учнів.
У кінці ХІХ-го-на поч. ХХ-го ст. українська школа та її методика літератури були не в змозі наблизитись до плодотворних ідей психологічної школи О.Потебні. Умови жорстокого виживання нашого народу та його школи під обома імперіями явно звужували пошук вченими, методистами і вчителями шляхів поліпшення викладання літератури в школі, удосконалення навчальних книжок у зв'язку з новітніми досягненнями філологічної науки.
Історія української освіти ХІХ ст. зафіксувала кілька спроб донести дітям українську навчальну книжку в умовах російської деспотії, тотальної ненависті влади до всього українського. Це посібники і підручники М.Лободовсь-кого і Т.Лубенця та спроби українських інтелігентів колективно створити підручники з української словесності для українських дітей, контакти киян із галичанами в галузі освіти та ін.
Трагізм становища свідомого українського інтелігента, що вирішив присвятити рідному слову свою діяльність, яскраво простежується на долі педагога, упорядника навчальних книжок і журналіста Михайла Лободовського [54]. За спроби вчити дітей українською мовою його та інших педагогів репресивна державна російська машина позбавляла вчительської роботи.
Провина М.Лободовського, за переконаннями освітянського керівництва Російської імперії, полягала перш за все в тому, що він осмілився вчити дітей їхньою мовою і задумав перекласти рідною мовою Святе Письмо. Так, в одному з документів-повідомлень, присланому Міністром освіти графом Д.Толстим на ім'я попечителя управління Київського навчального округу від 22 лютого 1875 р., констатувалося: "Учитель Городнищенского 2-х классного приходского училища при сахарном заводе Ященко и Симиренко Черкасского уезда Киевской губернии Михаил Лободовский устранен от этой должности, так как при ревизии училища обнаружено, что Лободовский заставлял учеников упражняться в писании песен и сказок на малороссийском языке и переводил с ними в классе также на малорусском языке из 2-й главы Евангелия от Матфея; кроме того ученики показали, что Лободовский говорил им в классе, что гораздо было бы лучше, если бы самое Богослужение в церкви совершалось на малороссийском языке, тогда бы оно было понятнее для народа" [55].
За два роки до звільнення з учительської роботи М.Лободовський уклав і видав посібник-читанку для дітей "Дітські пісні і казки", яка викликала певний інтерес української громадськості, і про це можна довідатись із одного з листів О.Косач [56] з Наддніпрянської України в Галичину до М.Бучинського [57] у 1873 р. Авторка листа писала: "...чи не можна б мені вислати один примірник "першої читанки для дітей" (Наумовича чи що, їй Богу не знаю кого). Давно чую про це видання, але досі не довелося бачити; цікаво було б прирівняти до нашої книжечки "Дітські пісні і казки", що на весні вийшла в Києві" [58, 216].
Підручник М.Лободовського не міг бути реалізованим за призначенням в умовах заборони української мови. Тільки з відродженням Української держави на початку ХХ ст. навчальна книжка М.Лободовського стала широко використовуватись в
Loading...

 
 

Цікаве