WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Читанки для дітей і дорослих у Наддніпрянській Україні - Реферат

Читанки для дітей і дорослих у Наддніпрянській Україні - Реферат

залучив Т.Шевченка до написання відомого "Букваря" - необхідної навчальної книжки з української грамоти для дітей і дорослих. Про це переконливо свідчить лист П.Куліша від 14лютого 1858 р. до Т.Шевченка, написаний за кілька років до видання самого "Букваря". Він писав, закликаючи поета до створення навчальної книжки - "великого діла всесвітнього":
"Тепер же сам бачиш, що панський вік кінчається, а людський починається, то саме година - поміркувати, як би людям помогти духом у гору піднятись. От же я тобі дам добру пораду. Накидай ти пером дещо з нашої історії і попідписуй вірші з дум і з свого таки компонування. Сі твої рисунки ми виріжимо на дереві, одпечатаємо і розрисуємо фарбами трошки краще од лубочних картин московських...будуть вони продаватись на всіх ярмарках, і будуть вони наліплюватись у кожній хаті замість московського плюгавства, і буде старе і мале на них дивитись і оті підписи вичитувати, і розійдеться по Вкраїні наше "слово забуте, наше слово тихосумне, богобоязливе", і воскресить воно не одну душу, - і мала твоя праця станеться з часом причиною великого діла всесвітнього - душа моя чує!" [41, 236].
Відповіддю на заклики П.Куліша стало упорядкування Т.Шевченком "Букваря" ("Букваря південноруського"), який було видано 1860 р. у Петербурзі в друкарні П.Куліша. Гроші на буквар Т.Шевченко здобув за продаж свого автопортрета і п'яти офортів. Буквар призначався для навчання грамоти дітей і дорослих. Його зміст перейнятий гуманістичними, демократичними ідеями і просвітницькими завданнями - дати народові найголовніші поняття не тільки про українську абетку, але й показати багатство народного слова через думи і народні прислів'я, ознайомити з основами лічби. У "Букварі" вміщено шість Шевченкових переспівів-уривків із "Давидових псалмів" та найпоширеніші молитви рідною мовою. Буквар Т.Шевченка продовжив традиції укладання аналогічних українських навчальних книжок попередніх століть вже на новому етапі відродження української освіти, в умовах заборон українського слова царатом. "Буквар" став першою навчальною книжкою для простого народу із задуманої поетом серії підручників з історії, етнографії та географії.
П.Куліш уважно слідкував за розвитком української освіти в Галичині, реагував на появу там українських шкіл і гімназій, зародження вищої вітчизняної школи. Він з радістю знайомився з успіхами галицьких українців в освіті, перебуваючи за кордоном. З хвилюванням повідомляв про це своїм землякам в Україну. Так, у листі до О.Кістяківського [42] він писав із Венеції: "Со всего света валит сюда (у Венецію - О.В.) материал для чтения, и между прочим из Галиции...
Печатаються еще (в Галичині - О.В.) книжки для чтения детям. Окончивши букварь, работают над составлением полного гимназического курса учебников... Все это нас радует. Пусть хоть Галичане просветят свой народ!" [43, 306].
Власний досвід підручникотворення письменник зміг реалізувати сповна у співпраці з Олександром Барвінським, видатним культурним і політичним діячем Галичини, педагогом, над підручниками з української літератури, виданих у 1870-71 рр. у Львові. У цих навчальних книжках повністю був реалізований науково-методичний погляд на українську літературу як єдиний національно-культурний процес, що охоплює творчість письменників як Західної, так Східної України зі спільними для них національно-творчими, морально-етечними і художніми якостями, врешті, зі спільною літературною мовою.
Отже, П.Куліш зміг проявити себе у цій роботі не тільки як вчений-методист, але й як вдумливий політик, що використовував для об'єднання українства і такий важливий засіб навчання і виховання, як підручник.
Про дієвість впливів П.Куліша на усвідомлення галичанами ідеї етнокультурної єдності українців І.Франко писав: "В истории умственного и национального развития Галицкой Руси в 60-х и в первой половине 70-х годов П.А.Кулиш играл большую роль; его влияние было громадное и сделалось одним из твердых оснований так называемой народной или украинской партии в Галичине" [44, 84].
На жаль, у подальших десятиліттях в умовах російської імперії українське шкільництво практично не розвивалося, а спроби щодо його активізації українською інтелігенцією деспотично переслідувались російською владою засобами різних урядових та царських указів і циркулярів.
Українська інтелігенція не могла миритись із таким ставленням російської влади до рідного слова. Прикладом критики заборон є стаття М.Костомарова в одному з наукових збірників 1871 р. "Малорусская література" [45].
Короткотривалий сплеск і занепад української освіти та підручникотвірного процесу на початку 60-х рр. зображено автором публіцистично яскраво у всій сутності цього процесу. Письменник переконливо вказав на закономірності виникнення художньої літератури українською мовою та на природну появу освіти цією достатньо розвиненою мовою. Він також зачепив деякі причини заборон українського слова російською владою.
Про початки недільних шкіл і перебіг подій з українською освітою і підручникотворенням М.Костомаров писав: "...малорусы, соображаясь с господствующим в те годы стремлением распространять всеми возможными средствами просвещение, находили, что выработанный до известной степени народный малорусский язык может послужить превосходным двигателем общенародного образования, и принялись писать по-малорусски элементарные научные книги с целью ознакомления народа с плодами образованности. Таким образом написана была книга, где давались элементарные понятия о природе, под названием "Дещо про світ Божий", издан был первый выпуск Священной истории и арифметики. Изготовлено было в разных местах два перевода святого Евангелия. Были и другие работы. Мысль эта нашла великое сочувствие во всех концах малорусского мира. Выпуск Священной истории, менее чем в продолжение полугодия, разошелся более шести тысяч экземпляров" [46, 323-324].
Та чи могла якась інша школа, освіта іншого народу, тим паче "меншого брата" розвиватись у Російській імперії? Звичайно, що ні! Захисники московської влади та й сама влада знайшли і відповідні аргументи, щоб заперечити ростки нового явища. М.Костомаров перераховує ці шовіністичні аргументи: "И вот - найдено было уместным преградить всякий дальнейший ход этому делу (українській освіті - В.О.). То было в 1863 году; с тех пор малорусская литература перестала существовать в России. В глазах ревнителей государственной целости и народности единства России все, писанное по-малорусски, стало представляться признаком измены, мятежа, попыток к разложению отечества" [там само, 324].
Інший український вчений - видатний вчений і публіцист М.Драгоманов - відносив російський деспотизм до найжорстокіших і антилюдяніших в цивілізованому світі, протиставляючи його більш-менш демократичним умовам українського життя в
Loading...

 
 

Цікаве