WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Знахідки і втрати українського підручнико-творення у ХІХ ст. - Реферат

Знахідки і втрати українського підручнико-творення у ХІХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
Знахідки і втрати українського підручнико-творення у ХІХ ст.
У ХІХ ст. в українській шкільній науці відбувалися якісні зміни в змісті й методиці викладання різних навчальних дисциплін і літератури зокрема. Під впливами загальноєвропейського освітнього процесу школа прагнула до демократизації і гуманізації навчання, до використання рідної мови і національної літератури у навчальному процесі.
Протягом ХІХ ст. українська мова, розвинена народним генієм у попередні століття і творчістю видатних українських письменників (нова література), стає літературною, нормативною. Українська школа впродовж 1-ої пол. ХІХ ст. в обох частинах України починає орієнтуватись на народну мову, у навчанні предметом вивчення стає творчість новітніх українських письменників І.Котляревського, Т.Шевченка, Є.Гребінки, Марка Вовчка, М.Шашкевича, Я.Головацького та ін.
Якщо головним завданням словесності до ХІХ ст. було формування грамотного і вправного у складанні текстів різного характеру і навіть літературних творів учня чи спудея, то література як шкільний предмет в умовах ХІХ ст. спрямовувалася перш за все на засвоєння школярами естетичних, художніх і морально-етичних багатств р і д н о г о уснопоетичного і художнього слова та на формування в учнів різноманітних умінь і навичок зв'язного мовлення. Осереддям цього навчального предмета у кінці 1-ої пол. ХІХ ст. стає розбір (аналіз) художнього твору. Виникає нова галузь педагогічної науки - методика української літератури, яка на новому етапі розвитку освіти творчо розвиває методичні здобутки словесності попередніх століть у Київській Русі, у середньовічній Україні з її братськими школами, Острозькою та Могилянською академіями.
З кінця XVIII ст. у дяківській школі утримувався певний стандарт освітньої науки майже до середини ХІХ ст. Про це одним із дослідників писалося так: "...дяк викладав не Бог зна яку мудрість: аз - буки - вєді за Київським Букварем, за азбукою - Псалтир, вивчення шестипсалмія, часослов, ірмолой; потім російське читання громадянського і церковного письма..." [25, 210].
Треба додати, що аналогічною була ситуація з навчанням у дяківських школах і в Західній Україні, тільки замість російської мови у школах вивчалися старослов'янська або церковнослов'янська мови.
Із розвитком літератури на народній мовній основі, коли художнє слово стає виразно національним за змістом і духом, навчання словесності і підручники кардинально змінюються. Становлення нової української літератури та переосмислення здобутків давньої літератури потужно впливають на шкільну літературну освіту. По обох сторонах Дніпра виникає спроба систематизації українського літературного процесу спочатку у граматиках у вигляді додатків-хрестоматій із мовно-літературними зразками [26]. Пізніше з'являються фольклорні і критичні праці з історії української літератури М.Драгоманова, М.Петрова [27]. Російські вчені-філологи І.Прижов, О.Пипін і В.Спасович видають дослідження з історії української літератури [28].
На Західній Україні серйозною працею з історії української літератури був нарис "О первом литературном движении Русинов" Я.Головацького, надрукований у 1865 р. в "Науковому збірнику " Матиці.
Таким чином, починає розвиватись нова українська літературознавча наука, створюючи теоретичну основу для розвитку методики літератури.
І все ж першим укладачам підручників із літератури для середніх і старших класів шкіл та гімназій потрібно було розробляти не тільки зміст нової навчальної книжки, але й братися за дослідження історії та теорії літератури, спираючись на далеко не повні на той час студії у цій галузі.
Умови колоніального становища України і трагічне роз'єднання її народу між кількома державами ускладнювали таку роботу, негативно впливали на консолідацію українських науково-педагогічних сил, на створення освітніх центрів, які б оперативно забезпечували розвиток теорії і практики навчання.
У ХІХ ст. національно свідома українська інтелігенція по обох берегах Дніпра витрачала величезні зусилля на об'єднання українського письменства, діячів освіти і культури навколо національної ідеї, переборюючи найрізноманітніші спроби ненависників українства розколоти історично єдиний народ, розчленувати його духовні здобутки, позбавити єдиної мови.
Заради історичної справедливості варто вказати на значну відмінність умов існування українства у Галичині і в "підросійській" Україні. Якщо в Російській імперії українське слово й українська культура не визнавалися владою, не допускалися до середньої і вищої школи, цілком зрусифікованих, то значно відраднішу картину можна було спостерігати у Західній Україні, що входила до складу Австро-Угорщини.
За оцінками І.Франка, суспільно-політичне становище на початку ХІХ ст. потужної гілки українського народу в умовах Австро-Угорщини виглядало таким чином: "Перехід від польської анархії під австрійське бюрократичне панування відбився подекуди корисно на розвою тієї частини південноруської нації, яка заселяла східну Галичину. Влекшення панщизняних тягарів, урядовий помір землі і забезпечення земельної власності.... заснування сільських і вищих шкіл з руською викладовою мовою, заведення правильнішого судівництва і громадських шпихлірів - се були важні культурні здобутки, наділені галицько-руській людності австрійськими монархами" [29, 258].
Отже, у цих більш-менш сприятливих суспільних умовах реорганізовується початкова школа, починає розвиватись українська середня освіта та початки вищої, стимулюючи підготовку відповідних підручників з літератури.
Слід пам'ятати, що важливою передумовою створення навчальних книжок із української літератури для середньої школи були хрестоматії перших десятиліть ХІХ ст. Так, першу хрестоматію української літератури уклав у 1829 р. І.Могильницький. Починалася вона з привілею руського князя Льва 1292 р., потім пропонувалися твори літератури ХVI-XVIII cт.: перекладні, оригінальні вірші, проповіді, синаскар, пісні з Боголасника, вірш про Вакулу Чмира, уривки з "Енеїди".
Першу друковану хрестоматію з української літератури умістив Й.Левицький у своїй граматиці 1834 р. Вона була укладена на основі матеріалів І.Могильницького з додаванням і власного матеріалу. Також необхідно назвати і "Грамматику малороссийского наречия" (1818 р.) О.Павловсь-кого, в якій було уміщено мініхрестоматію з творами української літератури. Ю.Шевельов, з'ясовуючи жанр видання та його значущість для української літератури, так оцінив факт появи "Грамматики...": "Книжка Павловського в суті - не граматика, а літературний альманах, що репрезентує різні жанри літератури - діалог, пісню, прозу і бурлескну поему, супроводжені критичним виступом і післямовою, що були свого роду літературним маніфестом, викладом програми українського слова й письменства. Невідповідна назва книжки спричинилась до того, що книжка випала з поля зору істориків літератури" [30, 193-194].
Отже, нова українська філологічна думка, існуючи у важких умовахбездержавності, створювала умови для
Loading...

 
 

Цікаве